За принципом ЦНАПу: в Україні пропонують створити Агенцію з питань військовополонених
Координаційний штаб пропонує створити незалежну Агенцію з питань військовополонених, яка має розвʼязати проблему неефективної комунікації держави з родинами зниклих безвісти та спростити їхню взаємодію завдяки збору інформації з усіх відомств в одному місці.
Про це під час дискусії “Технології пошуку зниклих безвісти: практичні рішення та інструменти” на Docudays розповів представник Координаційного штабу з питань поводження з військовополоненими Олексій Біда, передає ZMINA.
Фото: ZMINAВиступаючи на заході, Біда нагадав про можливу реформу Коордштабу та створення окремої незалежної структури – Агенції з питань військовополонених, схожої, зокрема, на американську установу DPAA. За його словами, це підвищить ефективність пошуку зниклих безвісти, оптимізує облік, переговори й програми реінтеграції, а також забезпечить роботу за принципом “єдиного вікна” для взаємодії з Міжнародним реєстром збитків.
“У КШ є певна візія розвитку цієї структури. Спочатку вона має бути у складі Міноборони, а далі вийти з міністерства для створення незалежної агенції“, – пояснив Біда.
Він зазначив, що за принципом роботи агенція може нагадувати ЦНАП, де прийматимуть заявки й перенаправлятимуть їх до профільних структур. Сучасні центри адмінпослуг кардинально відрізняються від аналогів 40–50-річної давнини. Таку ж трансформацію, за його словами, може пройти й Координаційний штаб, який зараз активно розвивається.
“Як це може виглядати в результаті? Важко сказати. Як на мене, це все розвивається з технологіями, з часом. Я ще пам’ятаю ці темні коридори паспортних столів, де я отримував паспорт. Це було лячно”, – пригадав посадовець.
Команда КШ готова не просто підтримати цю ініціативу, а й представити свою візію майбутньої агенції. Біда визнає, що в умовах війни переходити від налагодженого процесу до чогось нового буде непросто. Особливо з огляду на запозичення досвіду інших країн, які мали зовсім інші умови та можливості. Саме тому, на думку Біди, варто створювати власну модель, адаптовану до наших реалій.
“В нашому випадку можливостей більше і викликів більше. Я сподіваюся, що та модель, яка буде прийнятна для всіх, буде існувати“, – додав він.
Як зазначила старша менеджерка з напряму подолання наслідків війни Центру громадянських свобод Наталія Ящук, створена держорганами дорожня карта для родин зниклих безвісти не забезпечує належного зворотного зв’язку. Затверджений алгоритм дозволяє рідним тільки сповістити профільні установи про зникнення близьких на фронті чи в окупації, але на цьому його функціонал вичерпується.
Правозахисниця сумнівається, що чинна державна система допомагає в пошуку чи інформуванні родин. Вона наголошує, що на 12-му році війни в Україні досі бракує системи “єдиного вікна”, яка б об’єднала всі реєстри й налагодила чітку комунікацію з рідними зниклих безвісти.
Ящук пропонувала створити єдину інституцію, до якої надходитиме інформація з різних відомств і яка напряму комунікуватиме з родинами зниклих безвісти. Проте для цього необхідно підготувати відповідну законодавчу базу, яка за часи незалежності України фактично не зазнала змін.
“Коли держава бере на себе відповідальність за людину, призиваючи або мобілізуючи її, вона відповідає і за її життя також. Те саме стосується всіх громадян України і не тільки”, – зауважила вона.
Водночас голова громадської організації Civis Fortis Людмила Янкіна запропонувала розглядати майбутню модель інституції, що взаємодіятиме з родинами зниклих безвісти, як user-friendly (зручну для користувача. – Ред.). Передовсім усі мають враховувати не інтереси держави чи громадських організацій, а насамперед запити родичів, які шукають своїх близьких. Тобто такий орган має бути максимально комфортним для людей.
“У “Дії” зведено чимало реєстрів, і ми можемо ними користуватися. Питання в тому, чи є такий інструмент, як “Дія”, інклюзивним для людей на окупованих територіях, для літніх людей або для тих, хто живе в селах без інтернету тощо. І мені дуже сподобалася ідея Олексія про створення аналога ЦНАПу“, – зазначила правозахисниця.
За її словами, така модель може існувати як у вигляді окремої установи, куди люди приходитимуть для отримання певних послуг, так і бути інтегрованою у вже чинні ЦНАПи. Ця інституція дозволить родинам поєднувати використання діджитал-інструментів зі зверненнями в офлайн-форматі.
“Мені здається, що модель мала б бути такою, щоб люди, які шукають рідних, узагалі не витрачали на пошук той час, який вони втрачають зараз. Вони мали б отримувати автоматичні сповіщення про те, що відбувається з пошуком рідної людини, бути максимально поінформованими й уже на основі цього ухвалювати рішення про свої подальші дії“, – пояснює Янкіна.
Як наголосила очільниця Civis Fortis, найбільшими перешкодами для створення такої інституції залишаються розрізненість держреєстрів та брак єдиної координації. Через це родини змушені самотужки обходити десятки установ, збирати довідки й навіть ризикувати, шукаючи бодай якісь відомості на сумнівних російських платформах.
Правозахисниця зауважила, що ключовою умовою для створення повноцінного механізму “єдиного вікна” є інтеграція державних реєстрів, активна цифровізація, а також об’єднання зусиль органів влади та громадського сектору.
Відомо, що команда Архіву війни розробила цифровий інструмент Missing People для пошуку безвісти зниклих осіб. Система аналізує дані з понад 8 тисяч відкритих і закритих каналів та груп, зокрема українських і російських ресурсів. Також платформа здійснює пошук серед 159 мільйонів публікацій у Telegram, ВКонтакте, YouTube, RuTube та TikTok.
Нагадаємо, що Архів війни – це найбільший цифровий архів російсько-української війни, створений після початку повномасштабного вторгнення. Його заснували Docudays UA та Infoscope у березні 2022 року як платформу для збору, збереження та систематизації цифрових доказів війни. Ініціатори проєкту наголошують, що головна мета архіву – не допустити втрати свідчень про воєнні злочини, злочини проти людяності та повсякденний досвід українців під час війни.
Архів війни збирає величезний масив даних: фотографії, відео, аудіозаписи, свідчення очевидців, інтерв’ю, матеріали з відкритих джерел, публікації із соціальних мереж, документи, OSINT-розслідування та інформацію про руйнування, окупацію й бойові дії. Команда проєкту підкреслює, що архівує не лише безпосередні докази злочинів, а й історії цивільного життя, евакуації, волонтерства, опору та виживання українців у війні.
Станом на 2025–2026 роки проєкт повідомляє про десятки мільйонів збережених файлів. У базі архіву – близько 37 мільйонів завантажених медіафайлів, понад 53 мільйони файлів з відкритих джерел, тисячі інтерв’ю зі свідками та десятки тисяч зафіксованих подій і потенційних воєнних злочинів. Окремо архів автоматично зберігає інформацію з тисяч онлайн-каналів і джерел, щоб не допустити втрати контенту через видалення, блокування або кібератаки.
Матеріали проходять верифікацію, перевірку метаданих, каталогізацію та класифікацію відповідно до типів злочинів, визначених Римським статутом. Дані перекладають англійською мовою, щоб ними могли користуватися міжнародні слідчі, журналісти, правозахисники та судові інституції.
Повний доступ до архіву мають лише авторизовані користувачі – слідчі, дослідники, журналісти, правозахисники та документалісти. Це пов’язано з великою кількістю чутливих матеріалів: свідченнями потерпілих, сценами насильства, даними про загиблих та потенційними доказами для міжнародних судів. Проєкт окремо наголошує на кібербезпеці та резервному копіюванні, щоб забезпечити довготривале збереження доказової бази.
Архів війни співпрацює з українськими та міжнародними організаціями, журналістами, митцями, істориками й правозахисниками. На основі матеріалів архіву створюють документальні фільми, виставки, мистецькі лабораторії та дослідницькі проєкти.
Команда проєкту називає Архів війни інструментом майбутнього правосуддя та цифрової пам’яті про війну.
Фото обкладинки: Координаційний штаб
