Викраденого росіянами журналіста Дмитра Хилюка утримували на Брянщині, зараз його точне місцеперебування невідоме
На Київщині у селі Козаровичі Вишгородського району під час окупації росіяни на подвір’ї власного будинку захопили в полон відомого журналіста, кореспондента агенції УНІАН Дмитра Хилюка. Спочатку його утримували на території окупованого Димера, згодом вивезли в СІЗО на Брянщині (РФ), але точного місцеперебування чоловіка рідні досі не знають.
Про це йдеться в матеріалі Медійної ініціативи за права людини (МІПЛ) “З березня в російському полоні. Що сталось із викраденим журналістом Дмитром Хилюком”.
Дмитро Хилюк. Джерело: фейсбук-сторінка журналістаРідні Дмитра тривалий час взагалі нічого не знали про його місце утримання. Але наприкінці квітня їм зателефонували з Координаційного штабу поводження з військовополоненими і повідомили, що Росія підтвердила — журналіста утримують на території цієї країни.
У травні журналісту МІПЛ вдалося поговорити зі звільненим через обмін жителем Козаровичів Ігорем Шостаком. За його словами, чоловіки, які були з ним у камері, чули прізвище Хилюк у СІЗО №2 міста Новозибков Брянської області.
У серпні завдяки Міжнародному Комітету Червоного Хреста (МКЧХ) батьки Дмитра отримали від нього листа зі штампом на конверті “Почта России”. У ньому було одне речення: “Дорогі мої мама, тато, я живий, здоровий, у мене все добре”. Лист датований 14 квітня.
У відповідь батьки написали та передали листа, але гарантій, що МКЧХ вдалось налагодити передачу кореспонденції викраденим українцям, немає, пише МІПЛ.
Чи й досі Дмитра Хилюка утримують у Новозибкові, також невідомо. Адже, за даними МІПЛ, свідки, які вийшли з російського полону, кажуть, що росіяни переміщують полонених між різними СІЗО. Зокрема, з Брянської області цивільних переводили до СІЗО Курська, колонії міста Каменськ-Шахтинський Ростовської області, місць утримання у Севастополі.
Нагадаємо, що з початку повномасштабного вторгнення Росії Дмитро Хилюк продовжував жити вдома та працювати в УНІАН. За словами рідних та друзів, він категорично відмовився виїжджати, хоча розумів рівень небезпеки. Переїзд із Козаровичів не здавався йому можливим, оскільки треба було дбати про батьків, з якими він жив.
На початку березня росіяни обшукали їхній будинок, вилучили телефони та SIM-карти. Про це Комітету захисту журналістів на умовах анонімності повідомила його родичка.
Невдовзі після обшуку в помешкання родини влучила російська ракета, тож Хилюк з батьками був вимушений ночувати у сусідів, розповів родич журналіста та МІПЛ.
За словами жителів Козаровичів, журналіста та його батька росіяни затримали біля їхнього будинку 3 березня. Хилюка, який висвітлював діяльність української правової системи та резонансні судові справи, звинуватили у спілкуванні з українськими військовими та правоохоронними органами.
З 3-го до 8 березня Дмитро та його батько перебували на території складів у Козаровичах, а згодом їх перевезли до Димера.
Батька журналіста окупанти звільнили 11 березня. Він розповів, що цього ж дня Дмитра вивели з території складу місцевої фірми “Вікналенд”, де росіяни утримували полонених. На запитання, коли Дмитро повернеться додому, один із російських військових сказав батькові: “Не хвилюйтесь, закінчиться війна — повернеться”.
Козаровичі деокупували 31 березня. Попри звільнення Київщини, Хилюка не знайшли.
Генеральна прокуратура відкрила кримінальне провадження щодо викрадення цивільних на території Димерської ОТГ за частиною 1 статті 438 Кримінального кодексу. У ній, зокрема, йдеться про порушення законів та звичаїв війни — жорстоке поводження з військовополоненими або цивільним населенням, вигнання цивільного населення для примусових робіт, розграбування національних цінностей на окупованій території, застосування засобів ведення війни, заборонених міжнародним правом, інші порушення законів та звичаїв війни, що передбачені міжнародними договорами.
Дмитро Хилюк та його батько проходять як потерпілі у межах цього кримінального провадження.
Як відомо, коаліція “Україна. П’ята ранку”, до якої входить ZMINA, збирає та документує воєнні злочини та злочини проти людяності під час російського вторгнення для національних та міжнародних механізмів правосуддя.
Такими злочинами вважають:
- невибіркові обстріли цивільних об’єктів;
- умисні вбивства та заподіяння тяжких страждань;
- викрадення і незаконні арешти цивільних;
- катування і нелюдське поводження;
- зґвалтування;
- мародерство;
- примус українських громадян служити в збройних силах РФ;
- використання населення як “живих щитів”;
- депортація до Росії чи на окуповані нею території;
- напади на військових, які припинили брати участь у воєнних діях;
- віроломне використання форми чи знаків протилежної армії, емблеми Червоного Хреста;
- використання забороненої зброї (наприклад, касетних боєприпасів);
- використання отруйних речовин;
- напади на релігійні й культурні установи тощо.
Надсилайте інформацію і докази про такі злочини у вашому населеному пункті на електронну адресу info@humanrights.org.ua. Перед цим ознайомтеся з детальною пам’яткою, як робити це правильно.
