“Змушували прибирати всі камери СІЗО та мити туалети”: викрадений в Херсоні ЛГБТ-активіст Полухін розказав про два місяці полону

Дата: 22 Грудня 2022
A+ A- Підписатися

Викраденого в Херсоні у травні ЛГБТ-активіста Олексія Полухіна понад два місяці тримали у міському СІЗО та змушували прибирати всі камери, туалети та мити посуд. Умови тримання в СІЗО були жахливими, багатьох в’язнів катували. 

Про це Олексій Полухін розповів виданню ZMINA.

Олексій Полухін

Як член “Української волонтерської служби Херсона” Олексій Полухін допомагав соціально незахищеним людям як до війни, так і під час окупації. Зокрема, він займався укладанням списків найнеобхідніших товарів (їжі, одягу, ліків, засобів гігієни тощо) та викладав їх у чаті організації.

“Окрім волонтерства, я був активним учасником акцій на підтримку ЛГБТ-спільноти. Ця тема для мене є дуже близькою”, – розповів 22-річний волонтер.

Невдовзі після початку повномасштабного вторгнення він створив в телеграмі свій власний канал “ЛГБТКІ+новини”, в якому викладав усі свіжі новини, пов’язані з війною.

За словами Олексія, він почав виходити на акції протесту у квітні. Основною мотивацією для нього була підтримка боротьби проти окупантів та демонстрація того, що Херсон – це Україна. Загалом він встиг взяти участь у двох проукраїнських мітингах, які на той час проходили в Херсоні.

Коли я вперше вийшов, усі мітингувальники скандували “русский корабль иди на…!” та “Херсон – це Україна!”. Це все тривало десь близько двох годин. А вже наприкінці місяця, коли ми вийшли останній раз, росіяни застосували сльозогінний газ та відкрили по нас вогонь. Після цього ми почали розбігатися у різні боки. Перечекавши в безпечному місці, ми повернулися, щоб подивитися, що трапилось. Тоді ми побачили два КамАЗи з росгвардійцями, які їхали центральною вулицею. Як я пізніше дізнався, того дня схопили одну людину, про подальшу долю якої й досі нічого невідомо. Трьох поранених – бабусю, дідуся та чоловіка забрала швидка. Чоловіка не вдалося врятувати і він помер по дорозі до лікарні. Коли я повернувся додому, то написав про все, що відбулося, своїй знайомій журналістці”, – згадує волонтер.    

Щоб не потрапляти на очі російським військовим, Полухін та його друзі позначили на карті міста всі наявні російські блокпости. Але 9 травня, коли він йшов на зустріч з друзями, щоб сфотографувати так званий “парад побєди”, активіст натрапив на новий блокпост.

На ньому мене зупинив “найманець” з ЛДНР, який вільно володів як українською, так і російською мовами. Він попросив мене пред’явити документи та показати телефон. Оскільки я не думав, що натраплю на блокпост, то свій телеграм-канал, де була вся інформація про те, чим я займався останні місяці, я не чистив. Чоловік при мені почав гортати стрічку і, побачивши у ній українські пабліки, сказав: “Ты распространяешь фейки про спецоперацию””, – ділиться спогадами волонтер.

До Олексія та елдеенерівця підійшов старший блокпоста і вони почали радитися, що з ним далі робити. Через деякий час під’їхав КамАЗ, де сиділо п’ятеро осіб зі зброєю. Активіста затягли у нього і протягом трьох годин їздили по місту, поки до машини не підсіли ще люди. Після цього Полухіна відвезли до ІТТ (ізолятор тимчасового тримання) на вулиці Теплоенергетиків, 3.

У ІТТ мене одразу почали допитувати. Слідчий, який зі мною розмовляв, казав, що мене відправлять до Криму. Він весь час намагався витягнути з мене будь-яку інформацію, але я нічого не знав. Зрозумівши, що я не йду з ним на контакт, він розповів про мене все: що я волонтер, активіст та маю стосунок до ЛГБТ-спільноти. Перш ніж завести мене до “хати” (так росіяни називали камеру), російські військові декілька разів вдарили мене у груди”, – розповідає Олексій.  

В камері, куди посадили Полухіна, було ще четверо людей. Він вважає, що всі вони були “підсадними качками”, тобто працювали на окупаційну владу. Таке враження в активіста склалося через те, що співкамерники всіляко намагалися вивідати у нього інформацію, яка була потрібна росіянам. Пізніше його перевели до іншої камери.

За 64 дні мого перебування в ІТТ я змінив п’ять камер. Разом зі мною у них сиділи звичайні херсонці. З ними я спілкувався пошепки, щоб не почув наглядач. Багатьох ув’язнених, яких затримали за порушення комендантської години, також звинувачували у партизанській діяльності. Всіх, кого росіяни привозили до ІТТ, одразу били – у них це називалося “посилочку привезли”, – згадує волонтер.   

У ІТТ Олексія допитували п’ять разів. Під час допитів його звинувачували у розповсюджені неправдивої інформації, партизанській діяльності та ЛГБТ-пропаганді. Щоб його залякати, слідчий казав, що вони знають, де живуть його мама та друзі.

А ще він погрожував, що мене відвезуть до ДНР, де одразу ж і розстріляють. Більшість інформації росіяни отримували від місцевих колаборантів. Але оскільки деякими даними вони не володіли, то вони намагалися їх “витягти” з активістів або волонтерів”, – додає він.  

За словами Олексія, умови утримання в ІТТ були жахливими. Їх годували двічі на день, а перші два тижні вони їли лише рис. Спали “на нарах” без матраців. В камері на двох росіяни розміщували п’ятеро людей, а на чотирьох – восьмеро.

Одного дня до нас в камеру підселили чоловіка з простреленою ногою. Йому не надали жодної медичної допомоги, а просто перев’язали ногу. Пізніше він отримав дві палки, на які він хоч якось міг спиратися. Як з’ясувалося пізніше, це був “азовець”, тому росіяни часто над ним знущалися та били кийками. З самого спочатку в ІТТ сиділи лише чоловіки, а вже пізніше туди почали звозити жінок”, – розповідає Олексій.

Так званий “керівник ІТТ” призначив Полухіна прибиральником і він був змушений щодня прибирати всі камери: мити підлогу, туалети та посуд.

Це вони зробили через свою гомофобію. Перед цим так званий “керівник ІТТ” сказав: “Я договорился с начальством, что тебя отпустят после того, как ты уберешь всю территорию СИЗО”. Я так і зробив і мене відпустили. Але перед цим попередили, що якщо вони мене знов зловлять, то вже не відпустять. Після звільнення я деякий час жив звичайним життям, але потім знову почав вести проукраїнські пабліки. Щоб мене знову не забрали в ІТТ, я переїхав до іншого місця”, – пригадує волонтер.

Перед затриманням Олексій Полухін попередив друзів, щоб вони його не шукали в комендатурі та не намагалися встановити з ним зв’язок. Таким чином він намагався вберегти їх від будь-яких неприємних наслідків.

Під час перебування у ІТТ я намагався нікого не провокувати та поводив себе дуже тихо”, – додає він.  

Після деокупації Херсона Олексій зрозумів, що нарешті може зітхнути з полегшенням. Наразі він продовжує викладати новини про Херсонщину та поступово відновлюю доступ до соцмереж, акаунти в яких він заблокував.

Нагадаємо, Олексій Полухін – активіст ЛГБТ-спільноти, волонтер, організатор маршу за тварин у Херсоні. Після початку повномасштабного вторгнення Росії лишився в місті та допомагав в ініціативах, що надавали гуманітарну допомогу місцевим жителям.

На зв’язок з друзями та рідними перестав виходити 8–9 травня. За даними джерел Центру прав людини ZMINA, 11 травня Полухіна могли бачити в громадському транспорті, однак їхав він нетиповим для себе маршрутом. Тоді його друзі висловили припущення, що в такий спосіб волонтер намагався уникнути переслідування.

Херсонський активіст ЛГБТ Олексій Полухін вийшов на зв’язок з рідними 18 липня. 

Як відомо, коаліція “Україна. П’ята ранку”, до якої входить ZMINA, збирає та документує воєнні злочини та злочини проти людяності під час російського вторгнення для національних та міжнародних механізмів правосуддя.

Такими злочинами вважають:

  • невибіркові обстріли цивільних об’єктів;
  • умисні вбивства та заподіяння тяжких страждань;
  • викрадення і незаконні арешти цивільних;
  • катування і нелюдське поводження;
  • зґвалтування;
  • мародерство;
  • примус українських громадян служити в збройних силах РФ;
  • використання населення як “живих щитів”;
  • депортація до Росії чи на окуповані нею території;
  • напади на військових, які припинили брати участь у воєнних діях;
  • віроломне використання форми чи знаків протилежної армії, емблеми Червоного Хреста;
  • використання забороненої зброї (наприклад, касетних боєприпасів);
  • використання отруйних речовин;
  • напади на релігійні й культурні установи тощо.

Надсилайте інформацію і докази про такі злочини у вашому населеному пункті на електронну адресу info@humanrights.org.ua. Перед цим ознайомтеся з детальною пам’яткою, як робити це правильно.

Поділитися:
Якщо ви знайшли помилку, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: