Рада Європи ухвалює Конвенцію про захист адвокатської професії: чи стане документ інструментом посилення української адвокатури?
Рада Європи ухвалила перший в історії міжнародний договір, спрямований на захист адвокатської професії.
Про це інформують пресслужба Ради Європи й правозахисниця з Криму та партнерка Адвокатського об’єднання AZONES Дар’я Свиридова.
Такий крок Ради Європи є відповіддю на дедалі більшу кількість повідомлень про напади на захисників через їхню адвокатську практику: переслідування, погрози, напади або втручання у виконання професійних обов’язків, зокрема перешкоджання в доступі до клієнтів.
У Раді Європи нагадують, що адвокати відіграють ключову роль у забезпеченні верховенства права та гарантуванні доступу до правосуддя. Тому довіра суспільства до систем правосуддя також залежить від ролі, яку відіграють адвокати.
Конвенція Ради Європи про захист адвокатської професії поширюється на адвокатів та їхні професійні асоціації, роль яких є життєво важливою в захисті прав та інтересів адвокатів як професії.
Конвенція регулює питання права на ведення професійної діяльності, професійних прав, свободи вираження поглядів, професійної дисципліни та конкретних заходів захисту для адвокатів та професійних асоціацій.
Відповідно до конвенції, держави мають забезпечити, щоб адвокати могли виконувати свої професійні обов’язки, не стаючи об’єктом будь-яких форм фізичного нападу, погроз, переслідувань чи залякувань або будь-якого неналежного перешкоджання чи втручання. У випадках, коли такі обставини можуть становити кримінальне правопорушення, країна – учасник Ради Європи повинна провести ефективне розслідування.
Країни також мають забезпечити, щоб професійні асоціації могли діяти як незалежні, самоврядні органи.
Конвенція буде відкрита для підписання 13 травня з нагоди зустрічі міністрів закордонних справ Ради Європи в Люксембурзі. Щоб конвенція набула чинності, потрібна її ратифікація з боку мінімум восьми країн, включно з шістьма державами – членами Ради Європи. Дотримання конвенції контролюватиме експертна група та комітет сторін.
У колонці для “Української правди” кримська правозахисниця Дар’я Свиридова повідомила, що в умовах, коли суспільний запит на справедливість в Україні здебільшого зведений до правосуддя, найменше уваги суспільства в “трикутнику правосуддя” і прикуто до адвокатури. Хоча вона і є незалежною, самоврядною професійною спільнотою, саме її роль у забезпеченні справедливого судочинства часто залишається поза фокусом.
Правозахисниця пояснює, що фахова, доброчесна та захищена адвокатура в державі – один із ключових елементів на шляху до справедливості в умовах війни та наслідків російської агресії.
Дар’я Свиридова ставить питання: чи стане ця конвенція інструментом посилення української адвокатури?
Дар’я Свиридова“У час, коли Україна веде боротьбу не лише за свою територіальну цілісність, а й за справедливість, яка має бути встановлена через право, надзвичайно важливо говорити про роль адвокатури. Бо саме адвокат є тим, хто стоїть між людиною та державним апаратом, захищаючи базові процесуальні гарантії та права людини в найтяжчих обставинах. І, поки ми в Україні докладаємо зусиль для забезпечення міжнародного та національного правосуддя за міжнародні злочини, маємо чесно подивитись і на те, наскільки адвокатура готова брати повноцінну участь у досягненні цієї мети”, – пише правозахисниця.
Вона нагадує про свідчення визволеного з полону правозахисника, співзасновника Громадського радіо та Центру прав людини ZMINA Максима Буткевича, якого Російська Федерація незаконно засудила до 13 років ув’язнення.
Він розповів, що в період слідства в умовах окупації в нього був лише “половинчастий” захист: адвокати, які начебто діяли від його імені, не з’являлися на допитах, не знайомилися з клієнтом і просто підписували те, що вимагала слідча група. У день суду нова адвокатка вперше побачила його за кілька хвилин до засідання – і, мовчки просидівши в суді, сяяла значком партії “Єдина Росія”.
“Цей випадок ілюструє, що насправді означає відсутність реального адвокатського захисту”, – прокоментувала Дар’я Свиридова.
Вона звертає увагу, що українська система правосуддя стикається з надзвичайним навантаженням через кількість справ, пов’язаних з міжнародними злочинами. За даними Офісу генерального прокурора, таких злочинів наразі налічується майже 170 тисяч – і це лише за період повномасштабної російської агресії та не рахуючи десятків тисяч справ щодо злочинів проти основ національної безпеки.
“У кожній з таких справ необхідна участь адвоката: або для захисту обвинуваченого, або для представництва потерпілих. За умовними підрахунками, це може означати, що щонайменше кожен із 45 тисяч сьогодні активних адвокатів має опрацювати в середньому по три-чотири справи про міжнародні злочини. Якщо уявити, що тягар роботи в таких справах буде покладатися лише на правозахисників, які співпрацюють із системою безоплатної правової допомоги, то кожен з них мав би опрацювати ще більше справ – десь до 80 на кожного. Така кількість є безпрецедентною”, – пояснює Дар’я Свиридова.
Вона зазначає, що одним з головних викликів для України залишається брак фахівців, зокрема й зі спеціалізацією у сфері міжнародного кримінального права. Українська адвокатура наразі об’єктивно не має достатньої кількості адвокатів, які глибоко володіють цією тематикою.
Так, до прикладу, за результатами спільного моніторингу судових проваджень у справах про воєнні злочини, проведеного 2024 року Асоціацією правників України (АПУ) з партнерами, серед рекомендацій – необхідність забезпечити навчальні й тренінгові можливості для адвокатів у справах про воєнні злочини та розглянути доцільність спеціалізації адвокатів для швидкої побудови їхньої спроможності щодо цієї категорії справ.
Правозахисниця вказує на потребу створювати навчальні програми, які будуть не просто одноразовими заходами, а систематичним підвищенням кваліфікації адвокатів.
“Особливу увагу варто зосередити на прифронтових регіонах, де такі справи розглядаються найчастіше”, – радить Дар’я Свиридова і водночас указує на інші виклики.
Значна частина справ щодо міжнародних злочинів розглядається “заочно”, тобто без участі самих підозрюваних або обвинувачених. Це суттєво ускладнює роботу адвокатів, які формально здійснюють захист.
“У випадках, коли адвокат не має доступу до клієнта, він позбавляється можливості отримати від нього ключову інформацію, поставити запитання та узгодити позицію захисту. Особливо складна ситуація з адвокатами безоплатної правової допомоги, робота яких нерідко зводиться до формального виконання процесуальних дій. Це підриває принципи змагальності в суді, а отже ставить під удар дотримання стандартів справедливого правосуддя”, – переконана правозахисниця.
Вона вважає, що за відсутності належного захисту зростає ризик обвинувальної упередженості з боку як суду, так і прокуратури. Все це в комплексі загрожує підірвати довіру до судових процесів у цій категорії справ як з боку міжнародних партнерів, так і власного населення.
Ще один вагомий виклик, який наводить правозахисниця, – питання фізичної та психологічної безпеки адвокатів, що часто є наслідком роботи над справами міжнародних злочинів ще й в умовах війни, що триває.
За даними правозахисників, адвокати, які діють у прифронтових регіонах, нерідко стикаються з прямими загрозами через свою роботу. Належне розслідування випадків загроз адвокатам є важливим елементом для зміцнення системи захисту. Крім того, емоційне навантаження в справах про тортури, зґвалтування, вбивства надзвичайно високе. Таким адвокатам, зокрема й тим, що представляють потерпілих, має бути запропоновано належну підтримку: психологічну допомогу, страхування, програми безпеки.
Адвокати, які беруться за захист осіб, підозрюваних у скоєнні міжнародних злочинів, нерідко стають об’єктом критики або суспільного осуду, попри те що це є їхньою роботою – забезпечувати захист у системі правосуддя.
“Їхню роботу сприймають як підтримку злочинця, а не як реалізацію права на захист – і це створює додаткове емоційне та репутаційне навантаження на захисника. Через це частина адвокатів може просто відмовлятися від таких справ, особливо в невеликих містах. Негативне ставлення може зачіпати й тих українських адвокатів, які залишаються працювати на окупованих територіях, навіть якщо вони захищають бранців Кремля чи інших українців, потерпілих від дій окупантів”, – указує правозахисниця.
Для зміни цієї ситуації потрібні просвітницькі кампанії, які пояснюватимуть, що справедливий процес можливий лише за умови дотримання прав усіх учасників, включно з обвинуваченим. Також потрібна відверта й широка дискусія всередині самої професійної спільноти адвокатів на ці теми.
Дар’я Свиридова також звертає увагу на результати соціологічного дослідження, проведеного Соціологічною групою “Рейтинг” на замовлення Центру прав людини ZMINA. Українців запитали, чи мають бути обмежені в правах адвокати, які продовжили свою діяльність на тимчасово окупованих територіях, і чи повинні вони бути притягнуті до кримінальної відповідальності за сам факт такої роботи. Переважна більшість українців висловила підтримку зваженому підходу.
73% респондентів вважають, що діяльність кожного адвоката має оцінюватись індивідуально. А 82% – проти автоматичної кримінальної відповідальності, вважаючи, що переслідування можливе лише у випадках, коли адвокат свідомо співпрацював з окупаційною владою або обіймав “офіційні посади”.
Правозахисниця вказує на бездіяльність Національної асоціації адвокатів України (НААУ), що з початку повномасштабної війни систематично закриває очі на переслідування українських адвокатів у тимчасовій окупації
“Або, прикриваючись формальними приводами, уникає індивідуальної оцінки дій тих адвокатів, що співпрацюють з окупаційною владою. Лише у 2023 році – і то за ініціативою правозахисників – одну адвокатку, яка очолила окупаційну “адвокатуру” в Севастополі та сприяла вчиненню міжнародних злочинів, було позбавлено права на адвокатську діяльність“, – нагадує правозахисниця і зазначає, що керівництво адвокатських органів самоврядування продовжує ігнорувати присутність у своїх лавах колег, скомпрометованих співпрацею з РФ, попри їхню пряму шкоду як державі, так і підзахисним.
“Це вже сьогодні підриває довіру до професійної спільноти та матиме довготривалі наслідки для довіри до правосуддя загалом. Більш того, непоодинокі випадки, коли замість підтримки окремі адвокати піддаються утискам з боку самих органів адвокатського самоврядування. Це ускладнює консолідацію адвокатів для відстоювання своїх прав та інтересів, особливо в умовах триваючої війни”, – пише правозахисниця.
Конвенція про захист професії адвоката встановлює спеціальний механізм для забезпечення ефективного виконання її положень сторонами. Однак, як прогнозує Дар’я Свиридова, навіть після приєднання України до цього документа, найімовірніше, механізм не матиме доступу до наших окупованих територій, що позбавлятиме цього захисту українських адвокатів там.
“Важко заперечувати, що українська адвокатура відіграє важливу роль у забезпеченні правосуддя в справах, пов’язаних з міжнародними злочинами. Проте справедливе правосуддя в цій сфері потребує системних змін, зокрема спрямованих на підвищення кваліфікації адвокатів, гарантування їхнього фізичного та психологічного захисту, посилення довіри до органів адвокатського самоврядування та їхньої спроможності захищати та підтримувати кожного адвоката, зокрема й у непростих справах за наслідками війни”, – пише вона і наголошує на необхідності приєднання України до цієї конвенції та чесного діалогу про необхідні зміни.
Рада Європи оприлюднила проєкт конвенції та детальні роз’яснення до нього.
