Онкохвору директорку новокаховського ліцею Ірину Дубас близько тижня протримали без медичної допомоги
Директорку ліцею №3 Новокаховської міської ради Ірину Дубас росіяни викрали 19 серпня 2022-го. Онкохвору жінку незаконно утримували протягом 5 діб у місцевому відділку поліції. Вчительку звільнили 23 серпня, а 24-го вона виїхала на підконтрольну Україні територію.
Про це виданню ZMINA розповіла Ірина Дубас.
Фото з соцмереж: Ірина ДубасУ лютому 2022 року освітянка проходила лікування в онкологічній клініці на Київщині. Їй зробили операцію і вона мала пройти черговий курс хімієтерапії, однак війна зруйнувала всі плани й Ірина змушена була повернутися додому.
Після окупації Нової Каховки на неї постійно вчинявся тиск з боку колаборанта, голови окупаційної адміністрації Володимира Леонтьєва. Він хотів змусити Ірину перевести ліцей на російську програму навчання.
“Леонтьєв викликав всіх нас до себе і почав говорити про те, що потрібно переходити на російські програми. Що “діти тут ні при чому, зарплати шикарні, Росія переживає за вчителів, не так, як Україна“. Ми послухали й пішли. Вже пізніше я його запитала: “Як можна вмикати гімн України, а потім співати гімн Росії?!” – пригадує вона.
Колаборант Володимир Леонтьєв. Скриншот відео “Кримінформ”Окрім Леонтьєва, на жінку також тиснув колишній директор школи №10 В’ячеслав Рєзніков, якого росіяни призначили “начальником відділу освіти”. Чоловік почав співпрацювати з росіянами після того, як ніч провів “на підвалі”. За словами Дубас, вона ніколи не могла уявити собі, що він міг би перейти на бік ворога.
Рєзніков, постійно відвідуючи місцеві школи, проводив “бесіди” з директорами. У червні він разом з прессекретаркою Леонтьєва Заряною Ус приїхав до Ірини Дубас на роботу.
“Вони почали мене вмовляти в тому плані, що: “Ви авторитетний директор. Якщо ви підете – за вами всі підуть, бо у вас “Нова українська школа“. Але я сказала, що я не можу цього зробити”, – каже директорка ліцею.
В’ячеслав Рєзніков. Скриншот відео з соцмережКоли в серпні після відпустки Ірина вийшла на роботу, до неї одразу ж приїхав Рєзніков з шістьма місцевими чоловіками, які до війни були безробітними або працювали сторожами. Вони вилучили особові справи дітей, переписали шкільне майно, забрали ключі та змінили на дверях замки. Директорка разом з колегами стояла в коридорі під наглядом озброєних осіб.
“Дали розпорядження, що доступ до освітнього закладу заборонено. Я сказала вчителям – йдіть працюйте вдома. Ми збиралися в мене на квартирі й готувались до нового навчального року”, – додає Дубас.
20 серпня жінка запланувала виїхати з окупованої території, але 17 серпня поїхала до знайомих в село Урожайне, де її затримали 19-го. Того дня до будинку її знайомих під’їхав мікроавтобус, з якого вийшло 6 озброєних чоловіків в балаклавах. Вони оточили садибу, перестрибнули через тин та зайшли всередину. Окрім Ірини, у будинку перебували ще троє літніх людей – жінка на милицях та двоє чоловіків.
Перед цим знайомі попередили Ірину, що з самого ранку біля її будинку в альтанці на неї вже чекали озброєні люди.
Жінка пригадує, що ефесбівці всіх притиснули до стіни та запитали: “Хто Дубас?“. Коли Ірина сказала, що це вона, у неї та її знайомих вилучили всі документи й телефони. Тоді ж працівники ФСБ заборонили свідкам виїжджати за межі населеного пункту, а відповідну інформацію надіслали блокпостам.
“Коли їх питали, чого мене забирають, вони відповідали: “Це наша справа“. Ще ми запитували у них, чому вони застрибують на подвір’я приватної власності, вони на це сказали: “У нас в Росії такі закони. Ми маємо на це право“”, – розповідає вчителька.
Коли Ірину посадили до мікроавтобуса, вона побачила на підлозі автомати і якісь зелені ящики.
“На голову нічого не вдягали. Я бачила їхні очі, зріст, статуру. Вже потім, коли 5 днів з ними спілкувалася, я помітила, що в трьох есбівців були світлі балаклави у квіточку або метелики. І вони якісні. А в інших були звичайні зелені. То, мабуть, не ФСБ була, а охорона. В тих були пістолети, а в тих – автомати”, – пригадує Ірина.
Коли її привезли до новокаховського поліційного “відділку”, вона попросила викликати лікаря, щоб їй зробили укол.
“Ліки я взяла з собою. Мені сказали, що лікаря нема і його не можуть надати”, – пригадує Ірина.
Уколи жінці робила інша бранка, яка теж була директоркою школи: “Вона мені всі 5 днів робила ін’єкції у тюремній камері. Без води, без їжі, без повітря, без туалету”.
Камера, у якій тримали Ірину та ще трьох жінок, мала площу приблизно 6 квадратних метрів. Через спекотне літо та обмаль місця бранки постійно відчували задуху або потерпали через протяг.
Ані стільців, ані ліжок там не було. На підлозі лежали радянські книжкові шафи, кожухи з блохами та радянський прапор з портретом Леніна.
В’язнів зранку та ввечері на годину випускали на прогулянку, щоб вони сходили до вбиральні й вмилися холодною водою.
“В нас було понад 20 людей. В одному коридорі були хлопці, в іншому – дівчата. І нас не годували. Чоловікові на четвертий день мого утримання дозволили принести речі, а колеги передали продукти. До цього я позичала одяг, навіть білизну, в інших. У мене не було свого”, – розповідає Дубас.
Протягом чотирьох з п’яти днів незаконного ув’язнення Ірину допитував слідчий ФСБ з позивним “Умар”. Виглядав він кремезним та фізично розвиненим. Ефесбівець звинувачував директорку у тому, що вона досі не написала заяву Леонтьєву щодо відкриття російської школи. Він їй радив це зробити, якщо вона хоче, щоб її відпустили.
“І щоразу він мені повторював, що у вас 15 років позбавлення волі, за те що ви впроваджуєте українську освіту на території РФ в Новій Каховці. І за те, що ви навідниця, розбомбили Урожайне. Вас вивезуть спочатку в Крим, а потім до Підмосков’я в тюрму”, – згадує Дубас.
За словами директорки ліцею, катівню охороняли буряти, які її постійно підганяли, коли вели на допити.
“Коли бурятам швидко треба було мене привести, а я не могла, бо кульгала, вони мене завжди штовхали в спину автоматом. У мене після цього вся спина була синя“, – скаржиться жінка.
За її словами, інших жінок часто катували струмом: “Трьох жінок – вчительку, підприємицю, сестру атовця – допитували “до крові“… Кошмар. Вони струм приєднували до грудей, до вен на руках, і катували. В підвал водили. Потім нам сказали – дивіться, оце вас таке чекає“.
Також директорка ліцею бачила, що вночі до “відділку” привозили чоловіків, яких катували по кілька годин.
23 серпня зранку жінку, яка робила Ірині уколи, викликали на допит. Після цього вона більше не поверталася. По обіді директорку ліцею відвели на “бесіду”, під час якої “Умар” змусив її викликати шкільного бухгалтера та її заступника. Вони передали колаборантці Лілії Гришагіній техніку з ліцею – 10 телевізорів, 15 планшетів тощо. Після цього Ірині віддали телефон, паспорт та відпустили.
“Сказав, що чекає через 2 дні заяву. А вранці мене переправили на підконтрольну Україні територію“, – додає вона.
Колаборантка Лілія Гришагіна. Фото з соцмережПісля звільнення жінка дізналася, що деякі з її колег-колаборантів нині живуть в Іспанії та Італії, отримуючи допомогу як українці. Така кричуща несправедливість її надзвичайно обурює.
“Ніхто їх звідти не забирає, не відправляє в тюрму. Живуть собі в Європі освітяни, які “референдуми” влаштовували й “вибори” проводили“, – обурюється жінка.
За словами Ірини, незаконне ув’язнення значно погіршило її і без того слабке здоров’я, але через онкозахворювання вона не може пройти комплексну діагностику.
Центр прав людини ZMINA разом з українськими та міжнародними партнерами документує насильницькі зникнення, затримання та викрадення цивільних осіб на тимчасово окупованих територіях. Якщо ваші рідні зникли або ви маєте побоювання, що їх могли викрасти, – напишіть, будь ласка, на нашу електронну адресу ys@zmina.ua. Наш представник зв’яжеться з вами.
Отримана інформація за згодою заявника буде використана для звернень до національних та міжнародних слідчих органів, а також міжнародних організацій для внесення ними інформації до періодичних звітів, зокрема до Комітету ООН проти тортур, Незалежної міжнародної комісії ООН з розслідувань подій в Україні, Моніторингової місії ООН з прав людини в Україні, Міжнародного кримінального суду тощо для документування та подальшого розслідування скоєних воєнних злочинів в Україні й притягнення винних до відповідальності.
