Наразі відсутні міжнародні механізми для повноцінного розслідування теракту, вчиненого окупантами в Оленівці

Розслідувати злочин, вчинений окупантами в Оленівці, можуть лише дві міжнародні інституції – Європейський суд з прав людини та комітет з прав людини ООН. Перша не діє, оскільки пройшло багато часу після теракту, а у другої немає процедури направлення місій до місця подій для встановлення фактів трагедії. Комітет розглядає надані йому документи та вирішує, чи держава, на території якої відбувся злочин, дотрималась взятих на себе зобов’язань.

Про це стало відомо під час брифінгу “Оленівка: Безкарність – заохочення до тероризму”, передає кореспондентка видання ZMINA.

Фото: з відкритих джерел

Під час свого виступу Олександр Заруцький, адвокат-міжнародник зазначив, що ООН не вбачає ознак застосування ракет “HIMARS” в Оленівці. Проте це єдине, що міжнародні фахівці можуть підтвердити, тому Україна має сама провести розслідування цієї трагедії. На сьогодні порушено справу за статтею №438 “Порушення законів та звичаїв війни”.

Адвокат назвав два механізми притягнення до відповідальності Росії. Перший передбачає визнання винною держави без вказування виконавців, а другий – конкретних осіб, які винні у вчиненні злочину. Останній варіант важливий для МКС, оскільки він дозволяє визначили того, хто віддав наказ, хто за цим стояв і хто знав, що саме відбувається.

“На жаль, досі ніхто не визначив, хто стоїть за терактом в Оленівці. Треба усвідомлювати, що росіяни добре розуміються на існуючій у світі правовій системі, яка побудована на принципах добросовісності. Вони діють по-варварськи, тому що розуміють як світ буде далі діяти”, – зазначив адвокат.

Заруцький назвав дві міжнародні інституції, які повинні були займатися подібними розслідуваннями. Перша – Європейський суд, який не діє, оскільки з моменту трагедії в Оленівці минуло багато часу. Другий – комітет з прав людини ООН, але у нього відсутня унікальна процедура направлення місій до місця подій для встановлення фактів трагедії. Його члени розглядають лише надані їм документи про докази вчинення злочину. Також комітет вирішує, чи держава (Росія) дотрималась взятих нею певних зобов’язань.  

“Комітет ООН не встановлює, хто конкретно за цим стоїть. Інших механізмів фактично не існує. Україна може висунути припущення стосовно того, що сталося, і далі звертатися до міжнародних інстанцій. При цьому свої дії вона може пояснити тим, що вичерпала усі інші правові механізми. Лише у цьому випадку ми зможемо отримати правову допомогу з боку міжнародних інституцій”, – порадив адвокат.

Під час свого виступу голова ГО “Жінки зі сталі” Наталія Зарицька розкритикувала світову архітектуру безпеки. Вона вважає, що через мовчазну згоду тих, хто мав би притягнути до відповідальності Росію за порушення домовленостей, які зафіксовані у статуті ООН, РФ продовжує чинити воєнні злочини в Україні.

“Масштаб російських злочинів проти людяності поступово збільшувався саме через безкарність (Іловайськ, Малазійський боїнг, анексія Криму, окупація частини Донбасу). Росіянам все сходило з рук і врешті ми отримали повномасштабну війну з Бучею, Ірпенем, Маріуполем, Херсоном, Бахмутом тощо. Одним з найбільших злочинів стало вбивство беззахисних українських військовополонених в Оленівці”, – зауважила Зарицька.

Голова “Жінок зі сталі” нагадала про те, що ООН створила групу з розслідування теракту у колонії лише через 25 днів після здійснення теракту (22 серпня 2022 року). Пізніше заступниця Генерального секретаря ООН з політичних питань Розмарі Дікарло заявила, що ООН направить до колонії місію з виявлення та встановлення фактів трагедії. Однак через деякий час представники організації відмовилися від своїх планів, пояснивши це тим, що існує загроза життю членів групи через активні бойові.

Зарицька нагадала, що 5 січня 2023 року речник очільника ООН Стефан Дюжаррік заявив, що вони розформували місію. Фактично це відбулося через чотири місяці після її створення.

“Хочу наголосити на тому, що росіяни зараз насаджують нову реальність. У ній вбивці та терористи абсолютно безкарно вчинятимуть ще страшніші звірства на кшталт підриву Каховської ГЕС або розв’язання третьої світової війни із застосовуванням ядерної зброї”, – додала активістка.

Ще одним з тих, хто виступив на форумі, був боєць бригади “Азов” Микита Шастун, якого звільнили з полону 31 грудня 2022 року. Його спочатку утримували у колонії №120 в Оленівці, а у вересні перевезли до Таганрогу. Через два місяці після перебування у селищі окупанти принесли до них списки українських бійців, яких будуть переводити до інших бараків.

“Нас перемістили на промзону, а точніше до цеху металообробки. Там дуже щільно стояли 200 ліжок, проходи між ними були дуже вузькими. За два дні були встановлені нашвидкуруч туалети та душові. Також цех почали огороджувати колючим дротом та рити навколо нього окопи”, – розповів боєць.

Чоловік пригадує, що через прожектори, які світили йому просто в обличчя, він ліг головою до протилежного від вікон боку. Таким чином його голова опинилася під металевими сходами, які врятували йому життя. О 23.30 Шастун почув вибухи, а потім удари по їхньому цеху. Чоловік дивом вижив, відбувшись контузією, дрібними осколками в ногах та опіками.  

Біля Шестуна спав медик, якому уламками посікло руки, тому він не міг надавати першу медичну допомогу іншим постраждалим. Микита під його керівництвом робив перев’язки та допомагав пораненим. Медики з маріупольського військового шпиталю прийшли до барака лише через годину після вибуху. Важкопоранених покидали до КамАЗів один на одного. Усе це тривало до 8 години ранку.

“Інших з легкими пораненнями перевели до кімнати площею 6 на 6 метрів. У ній одночасно перебувало 37 осіб. Замість ліжок стояли дерев’яні піддони без матраців. Вночі по полонених бігали щури та таргани. Була нереальна спека та не вистачало води. За місяць нам дали помитися два рази – один раз після вибуху, щоб змити з себе скловату, а другий – через 20 днів. Через місяць нас повернули до побратимів у бараки”, – пригадує Микита.

Мама загиблого захисника “Азовсталі” Наталія Пашнюк-Пашнєва пригадує, що вона не повірила у смерть сина навіть після того, як побачила у списках загиблих в Оленівці, викладених окупантами, імʼя свого сина. 

“З плином часом мені довелося прийняти страшний факт загибелі Жені. Я стукала в усі двері в Україні та Європі, благаючи по допомогу у поверненні тіла сина на рідну землю. І лише 4 липня 2023 року я змогла поховати його руку. Це все, що мені віддали”, – розповіла мама.

Нагадаємо, у ніч з 28-го на 29 липня 2022 року біля Волноваської колонії № 120 в Оленівці стався вибух. Це нікого не здивувало, оскільки в’язниця розташована дуже близько до лінії зіткнення, а під її стінами росіяни розміщували військову техніку.

За 15 хвилин пролунало ще два вибухи. Цього разу – в одному з промислових приміщень. Раніше там не утримували полонених, однак за добу до підриву росіяни перевели туди майже дві сотні бійців полку “Азов”.

Вибухи сталися в одній частині барака, біля виходу. Через високу температуру та полум’я, що швидко поширювалося, частина полонених загинула одразу. Ще частина людей опинилася заблокованою в дальній частині барака.

У поранених були переважно уламкові ушкодження: в їхніх тілах були частини даху, ліжок та інших речей, що були навколо.

Один вибух стався біля дверей — їх вирвало зі шматком стіни.  Другий вибух був з того ж боку будівлі, але на іншому розі. Там був проламаний дах та пробита частина стіни. Цих пошкоджень та й цієї частини барака немає на жодних фото чи відео, які публікували російські пропагандисти та силовики. Водночас на одному з відео, щойно камера повертається ліворуч від входу, чути голос, який каже: “А це не знімати”.