На Хмельниччині колишня дитяча вихователька Оксана Каспрук стала помічницею ветеранів 

У Хмельницькій області колишня дитяча вихователька Оксана Каспрук стала однією з тих, хто за час повномасштабної війни перевчився на помічницю ветеранів.

Її історію розповіли у Мінветеранів. 

Пані Оксана. Фото: Мінветеранів

Потребу у людях, які б допомагали військовим легше адаптуватись до цивільного життя, в уряді почали обговорювати майже одразу після початку повномасштабного вторгнення РФ. Люди, які допомагали військовим після фронту, були й до цього, а ZMINA розповідала, наприклад, про волонтерку Наталю Берещук.

В уряді спеціалістів спершу називали “помічниками”, а торік офіційно з’явилася професія “Фахівець із супроводу ветеранів війни та демобілізованих осіб”. Вони мають розповідати ветеранам та ветеранкам про можливості, права та гарантії. Також допомагають, наприклад, отримати якісну реабілітацію та загалом підтримують з тим, як дати собі раду у нових умовах. 

Колишня дитяча вихователька Оксана замислилась над тим, щоб допомагати ветеранам, коли працювала посадовицею відділу освіти. З початком великої війни жінка волонтерила, але вважала, що робить недостатньо. 

“Я весь час питала: чи я роблю достатньо для перемоги? Плести сітки, пекти печиво — важливо. Але я відчувала, що можу більше. Коли побачила інформацію про набір фахівців із супроводу ветеранів, зрозуміла — це мій шанс бути корисною по-справжньому”, – ділиться вона переживаннями. 

Каспрук працює у Новодунаєвецькій громаді, в якій майже два десятки населених пунктів та понад 10 тисяч мешканців. Її типовий день роботи — це десятки дзвінків, складання та копіювання довідок, пошук лікарів, зв’язок з посадовцями із району та області, розповідають в уряді. 

Жінка каже, що інколи до неї приходять просто, щоб поговорити. 

“Якщо після розмови стає легше — значить, я не дарма на цьому місці”, – вважає Оксана. 

Тема ментального здоровʼя серед чоловіків, яких більшість у війську, є табуйованою, бо часто ті не звертаються по допомогу через стереотипи про чоловіків та відповідно дорослішання, коли бути вразливим заборонено. Надавати соціальний супровід навчають навіть капеланів, бо частина військових звертається до них охочіше, ніж до фахівців. 

Ілюстраційне зображення. Краєвид одного з населених пунктів у Новодунаєвецькій територіальній громаді, де працює пані Оксана. Фото: фейсбук-сторінка громади

Каспрук говорить, що на роботі доводиться “бути частиною ланцюга” посадовців, але тішиться, що знайшла однодумців, готових допомогти. 

“Я знаю, що можу зателефонувати й звернутися за порадою до фахівців районного та обласного управлінь, директорці, голові громади, знаю, хто відповість, навіть якщо це неділя, адже це командна робота. І вони не скажуть “зачекай”, – додає вона. 

Практика роботи з ветеранами показала, що чимало людей досі не знають про фахівців із супроводу, допомогу яких можуть отримати й родини захисників та захисниць. 

“Ми їздили по селах, бо люди не знали, що така людина взагалі існує. Дехто й досі не вірить у державну допомогу. Але потроху вдається ламати цю стіну”, – говорить Каспрук. 

З роками кількість військових, які звертаються по допомогу до соцпрацівників, значно зростає. 

Нагадаємо, що в Україні вже налічують 1,2 мільйона ветеранів, а після війни їхня кількість може зрости до 5–6 мільйонів, за розрахунками уряду. Опитування показують, що щонайменше 40% цивільних українців не відкидають, що теж можуть стати ветеранами. 

Лише 7% ветеранів та чинних військових планують пов’язати життя з армією після перемоги. До війська у 2022 році найбільше людей потрапило зі сфери приватного підприємництва, айті, сфери послуг, будівельної галузі, держслужбовців та медиків. 

 ZMINA розповідала, чим ветеранська політика уряду корисна материнству.

Фотографія обкладинки: Heidi Levine / The Washington Post