Михайло Слободян з Харківщини, якого окупанти викрали у 2023 році, досі вважається зниклим безвісти

Мешканця села Богданівка Михайла Слободяна окупанти викрали з власного будинку 8 березня 2023 року. 36-річного чоловіка, ймовірно, утримували в підвалі ворожого штабу, а потім вивезли в невстановленому напрямку. Наразі він вважається безвісти зниклим.

 Про це виданню ZNINA повідомила його мати Світлана Слободян.

Михайло Слободян. Фото Світлани Слободян

На початку повномасштабної війни Світлана разом з чоловіком проживала в Купʼянську, який тоді захопили окупанти. У вересні 2022 року, після звільнення міста, вони переїхали до окупованого села Богданівка, де жили троє їхніх синів. Одразу ж після переїзду жінка почала вмовляти дітей та чоловіка якнайшвидше виїжджати звідти. Після того як умови стали зовсім нестерпними, виїхав середній син, потім Світлана, а за ними – наймолодший.

“Перед цим окупанти змусили меншого сина під дулом автомата витягати їхню військову техніку з багнюки. А потім вони приїхали на СТО, де він працював, і сказали йому, що він має ремонтувати їхні машини. Щоб цього не робити, син довго носив на руці гіпс. Хтось із місцевих сказав росіянам, що він уміє керувати сільськогосподарською технікою та ремонтувати машини. Росіяни самі про це казали”, – розповідає жінка.

Старший син Світлани Михайло залишився в окупованому селі. Він був там разом із дружиною та дітьми. Чоловік продовжував працювати на своїй старій роботі – на сільськогосподарському підприємстві “Родіна” – та доглядати за коровами. Замість грошей керівники ферми розраховувалися з працівниками продуктами.

“Тоді в селі вже не було ані світла, ані газу, ані зв’язку. Ми виживали як могли. Спочатку ми трималися всі разом, поки не роз’їхались”, – пригадує Світлана.

25 грудня 2022 року Михайло вмовив дружину виїхати разом з дітьми на підконтрольну українській владі територію. Через постійні обстріли села він дуже переймався їхньою безпекою. Сам чоловік залишився вдома, щоб доглядати за господарством – коровами, бичками, курми, собаками та папугами.

“Він вважав, що це його земля та будинок. І чому він має кудись їхати. Казав, що йому самому буде легше”, – додає мати.

Пізніше Михайло зателефонував Світлані й повідомив, що планує виїхати з Богданівки, коли підсохне земля. Чоловік ухвалив таке рішення після того, як до нього двічі приходили окупанти з обшуком.

“Вони мовчки заходили, перевертали всю хату, передивлялися всі документи і йшли геть. Окупанти нічого не пояснювали. Він тоді зрозумів, що вони не дадуть спокійно жити”, – стверджує жінка.  

8 березня 2023 року Михайло, поспілкувавшись телефоном зі своєю дружиною, збирався зателефонувати матері, щоб привітати її зі святом, але не встиг.

За словами свідків, того вечора окупанти зламали залізний паркан, вибили вхідні двері, вдерлися до будинку та викрали Михайла. Вони перевернули догори дриґом усю оселю, повідчинявши навстіж усі шафи. Вся підлога була вкрита брудними слідами, а в клітці лежали вбиті папуги.

“Знайомі, почувши, як зранку реве худоба, прийшли до Михайла й побачили в хаті повний гармидер. З оселі зникли документи на землю, на будинок, паспорт Михайла, гроші тощо. На думку свідків, він пручався, бо на підлозі лежали його куртка і шапка. Вони навіть не дали йому одягнутися”, – вважає Світлана.

Наступного дня окупанти знову прийшли до будинку Слободяна, обшукали його і забрали машину “Ніссан”. Тоді ж односельці бачили, як хтось їздив на Михайловій автівці селом, але вже без номерних знаків.  

Згодом Михайлову худобу продали родичі, які ще залишалися в окупації.

14 березня 2023 року знайомий сказав Світлані, що Михайла нібито тримають у погребі будинку в центрі села, де розміщувався штаб окупантів. Однак коли чоловік туди приїхав і запитав у росіян про Слободяна, вони відповіли, що в них такого немає. Того ж дня мати отримала смс-повідомлення, що телефон Михайла “знову на зв’язку”.

“Казали, що вони звозили до цього будинку всіх затриманих, а потім їх кудись вивозили. Знаю, що в селі розміщувалися росіяни та еленерівці”, – каже мати.  

Потім знайомій Світлани окупанти на блокпосту сказали, щоб вона не переживала за Михайла. За словами росіян, його п’ять днів потримають, він вивчить гімн та закони РФ, а потім його відпустять.  

“Якось ця знайома йшла вулицею, і їй на зустріч ішов військовий, який її впізнав. Він зупинився і сказав, що Михайла та ще одного чоловіка вивезли із селища”, – пригадує Світлана.  

За свідченнями колишнього бранця, який нібито бачив Михайла, його незаконно утримують у Бєлгородській області.

Через тиждень після зникнення Михайла окупанти забрали його напарника, з яким він працював на фермі. На відміну від Слободяна місце перебування цього чоловіка підтверджене Міжнародним комітетом Червоного Хреста.

Після викрадення сина батьки написали відповідну заяву до поліції, а також звернулися по допомогу до різних іноземних та українських інстанцій. На цьому рідні не зупинились і надіслали запити до влади так званої “Л/ДНР” щодо місця перебування Михайла. Окупанти їм відповіли, що в них такого немає. Російські ж державні відомства продовжують ігнорувати будь-які їхні листи.

Світлана продовжує шукати сина, збираючи по крихтах будь-яку інформацію про нього. За її словами, Михайло дуже енергійна, позитивна, весела та балакуча людина, яка з усіма знайде спільну мову.

“У Міші на тілі є великий шрам від апендициту. Також він мав варикоз вен та часто хворів на запалення горла”, – додала мати.  

Нагадаємо, що за 2024 рік приблизно 30 тисяч українських громадян отримали статус зниклих безвісти. Серед них як військові, так і цивільні. Зараз у реєстрі зниклих безвісти за особливих обставин загалом міститься понад 71 тисячу записів. 

Центр прав людини ZMINA разом з українськими та міжнародними партнерами документує насильницькі зникнення, затримання та викрадення цивільних осіб на тимчасово окупованих територіях. Якщо ваші рідні зникли або ви маєте побоювання, що їх могли викрасти, – напишіть, будь ласка, на нашу електронну адресу ys@zmina.ua. Наш представник зв’яжеться з вами. 

Отримана інформація за згодою заявника буде використана для звернень до національних та міжнародних слідчих органів, а також міжнародних організацій для внесення ними інформації до періодичних звітів, зокрема до Комітету ООН проти тортур, Незалежної міжнародної комісії ООН з розслідувань подій в Україні, Моніторингової місії ООН з прав людини в Україні, Міжнародного кримінального суду тощо, для  документування та подальшого розслідування скоєних воєнних злочинів в Україні й притягнення винних до відповідальності.