Мін’юст та МВС два роки зволікають із посиленням відповідальності за злочини ненависті — Філіпішина

Дата: 25 Лютого 2018
A+ A- Підписатися

Жоден захід Національної стратегії з прав людини до 2020 року, спрямований на протидію порушенню прав людей за ознакою сексуальної орієнтації та ґендерної ідентичності, за два роки з початку її реалізації не виконаний.

Про це представник Уповноваженого Верховної Ради з прав людини з питань дотримання прав дитини, недискримінації та гендерної рівності Аксана Філіпішина заявила на конференції “Виклик без відповіді: злочини ненависті проти ЛГБТ в Україні” 23 лютого, передає кореспондентка Центру інформації про права людини. 

За її словами, Міністерство юстиції та Міністерство внутрішніх справ досі не можуть дійти згоди щодо того, які зміни потрібно внести до Кримінального кодексу України, щоб посилити відповідальність за злочини на ґрунті ненависті.

“Два роки триває реалізація Плану дій з виконання Нацстратегії, але справа не зрушується з місця. Це стосується і реєстрованого партнерства і багатьох інших речей”, — зазначила Філіпішина.

За її словами, в офісі Омбудсмана вважають викликом для суспільства те, що в Україні скоюється велика кількість злочинів на ґрунті ненависті, у тому числі за ознакою СОҐІ, і лише мізерна частка цих справ доходить до суду.

Однією з причин такої невтішної статистики в Україні є дії саме правоохоронних органів, вважає Філіпішина.

Вона розказала, як навесні 2017 року правоохоронці, складаючи протокол про побиття двох геїв на станції метро “Лівобережна”, образливо висловились на їхню адресу і виправдовували дії кривдників. 

“Тобто навіть коли в законі про Національну поліцію принцип недискримінації в роботі закладений як пряма норма, представники правоохоронної системи дозволяють собі допускати такі порушення прав ЛГБТ”, — обурюється представниця Омбудсмана.

За її словами, офіс ініціював службове розслідування і 4 рази повертав його назад, але довести правду в таких випадках практично неможливо.

“Тому що саме в цей день, як виявляється, не працювали відеокамери, патрульні виїжджали на виклик без технічних засобів фіксування і тому подібне”, — додає Філіпішина.

Ще одним важливим фактором, який спричиняє збільшення порушень на ґрунті нетерпимості, є низька обізнаність представників органів місцевих влад у питаннях прав людини, і зокрема в питаннях дискримінації за ознакою СОГІ.

“Ми минулого року бачили петиції, які підписувались депутатами місцевих рад і були адресовані парламенту та президенту з приводу неприпустимості прийняття антидискримінаційних норм в Трудовому кодексі України та Стамбульської конвенції. І це надзвичайно тривожна тенденція. Органи влади не відчувають себе суб’єктом протидії дискримінації. Вони не читають законодавство і не вважають це за потрібне. Вони керуються абсолютно хибними принципами і навіть не бажають змінюватись”, — наголосила Філіпішина.

За її словами, зміни могли б відбутись у разі прийняття законопроекту №3501 і запровадження хоча б адміністративної відповідальності за такі речі.

“Коли б чиновників могли притягувати один, два, три, десятки разів до відповідальності, це, можливо, змусило б їх замислитись над тим, що вони роблять щось протиправне”, — відзначила представниця Уповноваженого.

Одним з заходів Нацстратегії з прав людини є внесення змін до Закону України “Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні” з метою приведення у відповідність з положеннями актів права ЄС переліку підстав, за якими в Україні забороняється дискримінація, включаючи заборону дискримінації на ґрунті сексуальної орієнтації та гендерної ідентичності. Законопроект про внесення таких змін був розроблений Мін’юстом та секретаріатом Уповноваженого і внесений на розгляд Верховної Ради під реєстраційним номером 3501. 16 лютого 2016 року законопроект був прийнятий Верховною Радою України в першому читанні за основу. Друге читання досі не відбулося.

Згідно з оприлюдненими на конференції даними моніторингу правозахисного центру “Наш світ”, за 2017 рік зафіксовані 226 випадків порушення прав ЛГБТ. При цьому у 92 випадках це було фізичне насильство різного ступеню тяжкості, у 15 — грабіж, а у 7 — розбій.

За оцінкою правозахисників, 156 випадків можна охарактеризувати як злочини та інциденти ненависті.

При цьому у 26 випадках права ЛГБТ порушували представники правоохоронних органів, до яких постраждалі звернулись по допомогу.

Згідно зі звітом, основним порушенням з боку поліції залишається неналежне реагування на звернення за захистом з боку ЛГБТ. Тобто поліцейські відмовляються приймати заяви про правопорушення або вносити в них суттєво важливі свідчення потерпілих про гомофобний/трансфобний мотив порушників. Слідчі, у свою чергу, намагаються звести розслідування злочинів на ґрунті ненависті до зручного для них хуліганства або нанесення тілесних ушкоджень. А також затягують розслідування, оскільки нібито неможливо встановити особи правопорушників.

Поділитися:
Якщо ви знайшли помилку, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: