Міграційна служба пояснила, чому уряд не хоче надавати шукачам притулку з Білорусі тимчасовий захист
Уряд не ухвалює окремої постанови про надання тимчасового захисту шукачам притулку з Білорусі, оскільки громадяни цієї країни не прибувають масово до України.
Про це йдеться у відповіді за підписом голови Державної міграційної служби (ДМС) Наталії Науменко на резолюцію учасників правозахисної дискусії “Боротьба за демократичний вибір – правозахисники, журналісти та громадські активісти Білорусі. Внутрішня та зовнішня політика України щодо ситуації в Білорусі”.
Очільниця ДМС Наталя Науменко та правозахисник Сергій Буров. Колаж Анастасії РедкачВідповідаючи правозахисникам, Науменко посилається на ст. 18 Закону “Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту”. У ній міститься критерій масовості в’їзду до України, що є підставою для ухвалення такої постанови.
Очільниця міграційної служби пояснює свою позицію тим, що із заявами про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, до Держприкордонслужби 2020 року звернулося 19 громадян Білорусі, а за дев’ять місяців 2021 року – 21. Водночас із 1 серпня 2020 до 30 вересня 2021 року до ДМС із такими заявами звернулися 104 громадянина цієї країни.
“Враховуючи це, наразі відсутні підстави для ініціювання питання перед Кабміном щодо надання тимчасового захисту громадянам Республіки Білорусь“, – мовиться у відповіді.
За словами директора Освітнього дому прав людини в Чернігові Сергія Бурова, причиною таких низьких даних є небажання білорусів отримувати в Україні статус біженця або особи, що потребує додаткового захисту. За його словами, білоруси вірять, що повернуться, коли в них удома перестане панувати антидемократичний режим. І багато хто намагається робити все для цього, перебуваючи фактично у вигнанні.
Своєю чергою, розгляд заяви на отримання статусу біженця або особи, що потребує додаткового захисту, триває досить довгий час, протягом якого особа обмежена в пересуванні навіть усередині країни та не може працевлаштуватись.
Сергій Буров пояснює, що статус особи, яка потребує тимчасового захисту, міг би надаватися набагато швидше, оскільки це “форма захисту, що є винятковим практичним заходом, обмеженим у часі”. Отже, особа швидше матиме доступ до державної системи освіти, охорони здоровʼя, можливості знайти роботу, користуватися всім комплексом прав без додаткових обмежень. Щоправда, яким саме буде порядок, що регулює надання тимчасового захисту, залежить від уряду. Саме урядовою постановою має встановлюватися процедура надання тимчасового захисту.
У правозахисній резолюції міститься також заклик до влади тимчасово вилучити адміністративну відповідальність для громадян Білорусі, які змушені були перетнути кордон України поза межами КПВВ через загрозу переслідувань на батьківщині, якщо водночас вони не збираються просити міжнародного захисту в Україні, а планують виїхати до іншої країни. Разом з тим для таких випадків владу закликають дозволити їм короткотермінове перебування, достатнє, щоб вони могли поїхати далі з України.
ДМС рекомендує правозахисникам опрацювати це питання з Держприкордонслужбою, оскільки притягнення до відповідальності – компетенція цього відомства. Утім, Науменко наголошує на рівності перед законом відповідно до ст. 248 КУпАП і вказує, що ухвалення нормативних актів, які надавали б певні переваги або обмеження для членів однієї групи відносно можливостей інших груп, матиме дискримінаційний характер. Правозахисник з цим твердженням щодо шукачів притулку не погоджується.
“Дискримінаційний характер буде тоді, коли люди перебуватимуть у різних ситуаціях, а до них застосовуватимуться однакові заходи. Тобто не можна ставитись однаково до злочинця, якого потрібно помістити до місця несвободи за рішенням суду, і людини, яка не є злочинцем. Навпаки, щоб уникнути дискримінаційного характеру в подібній ситуації має бути застосоване розрізнене ставлення”, – сказав Сергій Буров.
Крім того, міграційна служба повідомила про плани подати на розгляд уряду пропозиції продовжити строки постанов №1302 “Деякі питання перебування в Україні громадян Республіки Білорусь” та №1303 “Деякі питання оформлення посвідок на тимчасове проживання громадянам Республіки Білорусь, які є підприємцями, висококваліфікованими спеціалістами, зокрема фахівцями у сфері інформаційних технологій та інновацій, гостра потреба в яких є відчутною для економіки України”. У цих документах окреслюються терміни легального перебування для певних категорій громадян Білорусі.
Правозахисник вважає, що такі заходи української влади значною мірою допомагають, але залишаються напівзаходами з допомоги білорусам під час кризи в їхній країні.
“Бо просте подовження термінів легального перебування в Україні знімає тільки одну проблему: людина легально перебуває на території України та може не повертатися до Білорусі. Але людям у цей час потрібно за щось жити. Вони не можуть працевлаштуватися на роботу, зокрема. Українське законодавство зобов’язує роботодавців сплачувати іноземцям заробітну плату в 10 мінімальних зарплат на місяць. А це приблизно 60 тисяч гривень”, – каже Сергій Буров і закликає владу вжити належних кроків на захист білорусів. Він погоджується з думкою, яку останнім часом пропонують фахівці, що виходом із ситуації могли б стати гуманітарні візи, як це роблять у Польщі і балтійських країнах.
Раніше ZMINA розповідала про бар’єри та проблеми легалізації білоруських шукачів притулку в Україні.
Нагадаємо, 11 жовтня Кабінет Міністрів без конкурсу призначив Наталію Науменко головою Державної міграційної служби строком на п’ять років.
Напередодні ООН опублікувала аналітичну довідку “Демографічні процеси”. Її автори занепокоєні, що населення України може скоротитися до 35 мільйонів жителів до 2050 року. Близько третини українців помирає у віці до 65 років.
Микола Мирний, журналіст видання ZMINA, Анастасія Редкач, студентка Навчально-наукового інституту журналістики КНУ ім. Тараса Шевченка, для газети “День”
