Меморіалізація війни: як українці бачать способи вшанування пам’яті героїв та жертв

Українці вважають, що вшанування пам’яті про війну має бути комплексним та охоплювати різні форми – від створення музеїв та меморіалів до програм підтримки родин загиблих. Експерти наголошують на важливості залучення громадськості та якісного експертного супроводу.

Такі результати масштабного соціологічного дослідження “Правосуддя в контексті російської збройної агресії”, проведеного Соціологічною групою “Рейтинг” на замовлення Центру прав людини ZMINA, передає кореспондент видання ZMINA. 

Максим Єлігулашвілі, експерт Коаліції “Україна. П’ята ранку”, наголосив, що, поки міжнародні судові механізми не дають чітких відповідей щодо встановлення справедливості, важливо фіксувати міжнародні злочини країни-агресора через меморіальні практики. 

“В умовах дедалі більшої невизначеності щодо застосування класичних, орієнтованих на судовий формат, міжнародних механізмів забезпечення справедливості інструменти вшанування можуть ставати засобом фіксації тих злочинів, які вчиняли росіяни на території України. Високий рівень готовності серед громадян бути залученими до цих процесів, пріоритезація саме місцевих, локальних ініціатив дають можливість не очікувати, а вже забезпечувати цей запит суспільства”, – наголошує експерт.

Він пояснює, що дуже важливо проговорити із суспільством, що відбулося, чому так сталося, хто є постраждалою та винною особою.

“Важливо, щоб відповідальність була не узагальнена, а йшлося про конкретних осіб”, – додав Максим Єлігулашвілі. 

Тож від держави очікується, за його словами, лише певне рамкове регулювання та підтримка, яка має дати змогу напрацювати практики, мову та символи гідної меморіалізації в максимально залучений та травмочутливий спосіб. 

Максим Єлігулашвілі

“Ці питання зачіпають і Голодомор, і депортацію кримських татар. Коли окремі групи в суспільстві несли пам’ять і коли наставала можливість держави підхопити, це отримувало інституційну підтримку. Ось таке комбінування синергетичної взаємодії між державою і суспільством критично важливе. Ба більше, в умовах російської агресії проти України. Адже меморіалізація для багатьох стає відповіддю про фіксацію певного факту, певної події, її окреслення”, – пояснив Максим Єлігулашвілі. 

За його словами, меморіалізація не замінить класичне правосуддя, але надасть сили людям його дочекатися. 

На момент проведення масштабного дослідження 52% респондентів висловилися за те, щоб Український інститут національної пам’яті під час не припинюваної війни росіян зосередився на зборі інформації та дослідженні фактів про події війни. 31% вважає, що важливо поширювати інформацію про війну у світі. 28% вважають, що інститут має зосередитися на збереженні інформації та перевірці фактів співпраці з окупантами. 

Експерт Коаліції “Україна. П’ята ранку” звертає увагу, що у фокусі українців у цьому питанні є боротьба суспільства за інших співгромадян із захистом їх ціною власного життя.

“Як ви бачите, до лідерства потрапляє не збір коштів, хоча це дуже важливо, а ось цей фокус на життя і повагу до ціни, яку люди платять. Важливо довкола цієї пріоритетності вибудовувати подальші заходи, дивлячись, які практики дозволяють втримати нам це та масштабувати у своїй взаємодії. […] Нація продовжує бути в горюванні. […] Важливо придумувати адекватні й екологічні для потерпілих та рідних загиблих форми вшанування пам’яті, зокрема в міському просторі та безпосередньо в громадах”, – прокоментував Єлігулашвілі.

Серед варіантів форм вшанування пам’яті про російсько-українську війну найпріоритетнішими респонденти називають:

• запровадження програм підтримки та допомоги родинам – 52%;
• створення документальних і художніх фільмів – 48%;
• створення музею, тематичних виставок – 36%;
• започаткування Парку пам’яті – 35%;
• встановлення монумента чи скульптури – 34%;
• стипендії для дітей, молоді на честь полеглих – 30%;
• запровадження загальнонаціонального уроку пам’яті – 26%;
• створення цифрового меморіалу, архіву – 25%;
• створення Алеї пам’яті (інформаційні банери) – 24; 
• навчальні курси в школах та університетах – 21%;
• програма відвідування пам’ятних місць війни – 13%;
• перейменування вулиць – 13%;
• спортивні змагання на честь полеглих – 10%;
• тематичні екскурсії в пам’ять про полеглих – 9%;
• інші форми – 1%.

Експерт звертає увагу на контраст прихильності до меморіалізації між початком російської війни 2014 року та повномасштабним вторгненням Росії 2022-го. За його словами, якщо у 2014–2015 роках жителі постраждалих територій на Сході України почасти були закритими й були не готові говорити про складний період в історії міста, то з початку повномасштабного вторгнення люди стали охоче говорити з журналістами про війну та її наслідки.

Дослідження показують, що українці активно долучаються до процесу меморіалізації, проте єдиного підходу до цього питання поки що немає. 56% опитаних вважають, що стиль та підхід до створення меморіалів мають визначатися вподобаннями кожної громади, водночас 41% виступає за єдиний стиль.

Максим Єлігулашвілі наголошує, що процес меморіалізації відіграє важливу терапевтичну роль і для досягнення цієї мети дуже важливо залучати родичів загиблих, потерпілих та якісний експертний супровід. Роль експертів має полягати не в нав’язуванні готових рішень, а в наданні допомоги та консультацій.

“Переважно ми бачимо, як прості рішення зводяться до чорного граніту, який починає домінувати й перетворює міста на цвинтарі. Але це точно не цю практику хочуть бачити громадяни, як показують результати соціологічного опитування”, – прокоментував експерт.

“Ми вступаємо в певний контракт із майбутнім утриманням цієї пам’яті. Ми беремо на себе відповідальність забезпечувати та утримувати цю пам’ять у майбутньому. Якщо ми ставимо певний матеріал у просторі громади, то це не означає, що ми це робимо, щоб його забути потім”, – наголошує експерт. “Меморіалізація стає інструментом справедливості, забезпечення справедливості. Адже справедливість насамперед про встановлення фактів, про визначення. Ми бачимо, що соціум помічає прогалину в зборі інформації і дослідженні фактів. Суспільство потребує не тільки слідчих та прокурорів для того, щоб забезпечувати фіксацію правди”, – сказав експерт і додав, що це питання справедливості й важливо шукати комплементарність.

“Держава та суспільство мають шукати, які практики та механізми потрібно додати в пропрацювання масиву міжнародних злочинів, щоб це робило свій внесок у гарантії неповторення та незабуття”, – резюмував Максим Єлігулашвілі. 

У межах масштабного соціологічного дослідження на замовлення Центру прав людини ZMINA дослідники Соціологічної групи “Рейтинг” 3–12 січня опитали телефоном (CATI) 2 тисячі респондентів по всій Україні, за винятком тимчасово окупованих територій.

Помилка репрезентативного дослідження з довірчою ймовірністю 0,95 не більш ніж 2,2%.

Як відомо, на освітній онлайн-платформі “Зрозуміло” з’явився онлайнкурс “Мова меморіалів”.

Курс навчає розуміти мову меморіалів. Тут пояснюються основні елементи, форми, традиції меморіалів, наводяться приклади світових практик.

Цей курс розробили для представників громад, які відчувають важливість створення меморіальних об’єктів на своїй території, для освітян, представників влади та громадянського суспільства. Також він може бути корисним для всіх, хто цікавиться питаннями роботи з минулим та пам’яттю, відчуває необхідність підвищити власний рівень експертності для формування позиції щодо нових меморіальних проєктів в Україні.

Це дослідження також виявило, що 68% українців підтримують люстрацію як один з інструментів відновлення справедливості. 

Нагадаємо, 21 січня 2025 року Коаліція правозахисних організацій, які опікуються питаннями захисту прав постраждалих внаслідок збройної агресії проти України, оголосила 13 пріоритетних кроків для Верховної Ради та Кабміну у сфері захисту прав людини в умовах збройної агресії проти України на 2025 рік.

У документі правозахисники закликали парламент внести зміни до Кримінального кодексу, які забезпечать дотримання принципу правової визначеності в питанні притягнення до відповідальності за колабораційну діяльність.

Правозахисні організації констатували, що попри важливість внесення змін ґрунтовної дискусії щодо цього питання в парламенті не відбувається.

Крім уточнення формулювань статті 111-1 КК України, варто розглянути можливість виведення найменш серйозної категорії порушень зі сфери кримінальної юстиції, забезпечити люстраційні заходи та розглянути можливість розроблення законодавства про амністію.