Колишнього військового Олександра Осадчука понад рік утримують в колонії у Горлівці. Окупанти вважають його військовополоненим, а Україна цивільним

Мешканця Маріуполя та колишнього військового Олександра Осадчука окупанти викрали 28 березня 2022 року. Разом з дружиною та сином він намагався виїхати з міста, але не пройшов “фільтрацію”. Перший раз його затримали в Маріуполі, але потім відпустили. Вдруге йому вже не пощастило і його вивезли до Мангуша. Зараз чоловіка тримають у Калінінській виправній колонії №27 міста Горлівка.

Про це виданню ZMINA розповіла його дружина Римма Осадчук.

Фото з сімейного архіву: Олександр Осадчук

Осадчуки не змогли вчасно виїхати з Маріуполя з різних причин. Подружжя та їхній семирічний син мешкали у багатоквартирному будинку, який був розташований поруч з базою полку “Азов”. Їжу вони брали в азовців. Зазвичай це були курячі стегенця, борошно, олія, консерви та закрутки. Усе готували разом з сусідами на мангалі.  

“Ми жили в “сталінці”, яка була побудована у вигляді літери Г. Їсти готували разом з сусідами у під’їзді або на вулиці. Люди ділилися один з одним продуктами, виносячи з дому усе, що в них було“, – розповідає Римма.

Олександр та інші чоловіки, ризикуючи життям, ходили під обстрілами до сауни, щоб набрати води. До цього воду зливали з труб, фільтрували та пили. Дехто з сусідів, хто наважився сходити до джерела, яке знаходилось доволі далеко, назад не повернувся.

“Джерело постійно обстрілювалося, тому ми вирішили набирати воду з басейнів у сауні. Вона була зовсім поруч з нашим будинком“, – згадує жінка.

27 березня Олександр сказав дружині, що їм треба тікати з міста. Містом ходили чутки, що окупанти почали вивозити людей на підконтрольну Росії територію до Новоазовська (Сєдово). Осадчуки вирішили йти пішки, оскільки їхню машину пошкодило під час обстрілів. Речі у них вже були зібрані, тому вони їх просто взяли й пішли. Пересуватися містом було дуже небезпечно: спорожнілі вулиці прострілювалися, а на дахах сиділи снайпери. На вкритій вирвами дорозі стояла розбита техніка, а також лежали трупи цивільних та військових. Щоб син не бачив усіх цих жахів, Римма натягнула йому на обличчя шапку. Вона міцно тримала дитину за руку і йшла позаду чоловіка. Осадчукам вдалося пройти через старий та більш-менш вцілілий міст. Так вони вийшли до окупантського блокпоста, який знаходився поблизу магазину “Метро”. Саме там, за словами Римми, Олександра вперше затримали:

“У нього з собою було посвідчення ветерана ЗСУ. Він його забув викласти з сумки, хоча до цього ми знищили всі його військові документи. Ми розуміли, що з ними нам дороги нікуди нема. Він виходить з машини і каже, що він збірник меблів, а вони у нього в сумочці знаходять оце посвідчення. Він їм на це відповідає: “Я вже два роки не є діючим військовослужбовцем. Я військовий пенсіонер”. Вони забрали чоловіка і сказали, що везуть його до Володарська. Це по-нашому Нікольське“.

Після того, як Олександра забрали, Римма вирішала не гаяти часу та одразу поїхати за ним до смт Володарське. Їй вдалося зупинити машину, яка проїжджала повз блокпост та їхала у потрібному їй напрямку. Жінка з сином не спали всю ніч. У селищі вона змогла знайти чоловіка у так званому “РУВД”, де він проходив “фільтрацію”. Жінка домоглась зустрічі з начальником окупантів в цьому “РУВД” і під час розмови з ним наполягала, що Олександр пенсіонер і він нічого не знає.

“Його через пів години відпустили й сказали, що можна спокійно їхати туди, куди ми збиралися. Але на блокпостах казати правду, що він пройшов фільтрацію. Я кажу: “Можете дати хоч якийсь папірець про фільтраційну комісію, що він її пройшов і ви його відпустили?”. Він мені очима (начальник) показав, що нічого він мені не дасть“, – розповідає Римма.

За її словами, Олександра у цьому затриманні не били і над ним ніхто не знущався.

Після того, як його випустили, подружжя знайшло автівку, водій якої погодився відвезти їх з Володарська до Бердянська. Вони заплатили йому, сіли та поїхали. Це все відбулося 28 березня. Мангушський блокпост вдалося проїхати без перешкод, але в смт Урзуф їх зупинили. Олександра одразу попросили вийти з автівки й запитали, ким він працює. Чоловік відповів, що він військовий пенсіонер. Після цього його одразу ж затримали та посадили до машини. Дружина з дитиною та водієм поїхали слідом. На місці Римма знову намагалась дізнатись, що з її чоловіком:

“Коли ми приїхали до Урзуфської бібліотеки, яку вони (окупанти) використовували під свій штаб для збору таких, як мій чоловік, до мене вийшов російський солдат та сказав, що мене не пустять до Олександра, а його самого ввечері повезуть до Мангушського “РОВД”.

Тож родина вирішила повернутися до Володарська.

“Наступного ранку я приїхала до Мангуша, щоб подивитися, чи не чекає мене чоловік десь на лавочці. Але його ніде не було. Тоді я підійшла до хвіртки місцевого “РОВД” і запитала, де мій чоловік. Мені там відповіли: “Йди нахєр звідси, укропка срана, разом зі своїм байстрюком. Не треба було в армії служити і росіян вбивати. Зараз і тебе на підвал кинемо“, – згадує Римма ставлення окупантів.

Після цих слів вона вирішила якомога швидше вивезти дитину з окупованої росіянами території. 4 квітня вона приїхала до Дніпра, де перебуває і зараз. Пізніше вона дізналась, що в їхній будинок у Маріуполі влучила ракета і він був повністю зруйнований.

З березня 2022 року кілька місяців Римма не отримувала жодної звістки про місцезнаходження Олександра. І лише у січні 2023 року Олександр надіслав рідним листа, де повідомляв, що живий і знаходиться у Калінінській виправній колонії №27 в місті Горлівка. Також чоловік написав, що їх годують тричі на день та водять до бані. В кінці листа він просив рідних надіслати йому хоч якісь речі.

“Ми зібрали посилку та надіслали йому. Близько місяця тому ми отримали від нього другого листа. Він писав, що отримав сорочку, штани та кросівки. Тобто там нічого не вкрали. Листи та посилки йдуть дуже довго, майже місяць. Добре, що зараз з’явився хоч якийсь зв’язок“, – розповідає Римма. 

На початку березня 2023 року вона випадково побачила відео зі своїм чоловіком на одному з телеграм-каналів. У ньому Олександр, який виглядав дуже схудлим та постарілим, передає вітання всім своїм рідним.

За словами жінки, в Україні Олександр вважається цивільним заручником. Оскільки він колишній військовий, то окупанти його вважають військовополоненим і через це його дуже важко повернути додому:

“Я в поліцію писала заяву. Я скрізь писала та дзвонила. Коли його подають у списках на обмін, вони (окупанти) не підтверджують, що він цивільний. У них він вважається військовополоненим, а у нас – цивільним“.

Центр прав людини ZMINA разом з українськими та міжнародними партнерами документує насильницькі зникнення, затримання та викрадення цивільних осіб на тимчасово окупованих територіях.

Якщо ваші рідні зникли або ви маєте побоювання, що їх могли викрасти, напишіть, будь ласка, на нашу електронну адресу es@humanrights.org.ua. Наш представник зв’яжеться з вами. 

Отримана інформація за згодою заявника буде використана для звернень до національних та міжнародних слідчих органів, а також міжнародних організацій для внесення ними інформації до періодичних звітів, зокрема до Комітету ООН проти тортур, Незалежної міжнародної комісії ООН з розслідувань подій в Україні, Моніторингової Місії ООН з прав людини в Україні, Міжнародного кримінального суду  тощо для  документування та подальшого розслідування скоєних воєнних злочинів в Україні та притягнення винних до відповідальності.