“Гетто” людей, які не обирали там жити: чому інтернати треба реформувати і який вигляд повинна мати альтернатива

В Україні затвердили стратегію реформування інтернатної системи для дорослих. За новою моделлю передбачається перехід до проживання людей з інвалідністю в громадах.

Який на практиці вигляд повинна мати альтернатива інтернатним закладам, у коментарі ZMINA розповіла керівниця ГО “Бачити серцем” Олеся Яскевич.

Фото: Pixabay

Кабінет Міністрів України 24 грудня ухвалив Стратегію реформування психоневрологічних, інтернатних закладів та деінституціалізації догляду за людьми з інвалідністю та похилого віку. Перехід від інституційного догляду до служб підтримки в громаді – одне із зобов’язань України на шляху вступу до ЄС.

До роботи над стратегією долучалися громадські організації, які захищають права та інтереси людей з інвалідністю. Одна з них – “Бачити серцем”. Олеся Яскевич розповіла, які важливі кроки треба буде зробити, щоб нова модель запрацювала.

“Розкажу про таку “ідеальну картинку”, до якої ми йдемо. Коли ми працювали над стратегією, то говорили саме про неї. Завтра, на жаль, не закриються всі інтернати, бо елементарно нема розуміння, куди подіти таку велику кількість людей. А по-друге, ми знаємо, наскільки стигматизоване ставлення до людей з інвалідністю, зокрема до людей із психічними порушеннями”, – зазначила вона.

За словами Олесі Яскевич, у європейських країнах немає такого поняття, як інтернат закритого типу. Там діють закриті установи – але це такі, що надають саме послуги лікування для людей, які дійсно не можуть без медичного супроводу. Наприклад, мають гострі психічні розлади, агресивні стани, що може бути небезпечно і для самої людини, і для оточення. Втім, таких закладів небагато.

До українських інтернатів люди потрапляють у 18 років, після того як проживали в якомусь інституційному закладі. Так відбувається, якщо людину не забирають родичі або їх немає.

Олеся Яскевич називає психоневрологічні інтернати “гетто” людей, які не обирали там жити.

“Це не приємний санаторій, а найчастіше режимний об’єкт, де є дуже багато насильства до тих, хто проживає, а також відсутні такі поняття, як особистість і права цієї особистості. І коли людина, яка позбавлена дієздатності і яка живе в інтернаті, йде скаржитися своєму опікуну, директору інтернату на погані умови й поводження, тобто на інтернат, то на чию користь буде вирішено конфлікт, як гадаєте? Проконтролює цей процес, до речі, теж інтернат”, – пише вона на своїй сторінці у фейсбуку.

Засновниця організації для допомоги дітям і молодим людям з інвалідністю пояснює, які кроки необхідно зробити для запровадження альтернативи інтернатам.

Найперше – має бути проведена велика програма підготовки: робота з громадою, просвітницька діяльність. Тому що вже зараз, коли в Україні почали з’являтися пілотні проєкти, будинки в громадах, де житимуть люди з інвалідністю, зокрема з психічними порушеннями, виникає стигматизоване ставлення: мовляв, “вони тут прийдуть, всіх повбивають”.

“Другий момент – треба провести аналіз людей, які перебувають в інтернатних закладах, бо насправді більшість із них могла б жити самостійно або із супроводом, якщо людині допомогти адаптуватися в нових умовах, знайти роботу або зайнятість, якось адаптуватися в громаді”, – пояснює Олеся Яскевич.

Інша частина роботи – з тими, хто самостійно не зможе жити через свої особливості та діагнози. У цьому разі може підійти такий формат, як тренувальна або транзитна квартира.

“Якщо людина все життя прожила в інституційному закладі, то фізично багато чого не вміє, не має елементарних побутових навичок. Наприклад, ніколи не пилососила, не прала білизну, не готувала собі суп. Для людей з інституцій ці прості речі дуже незрозумілі”, – звертає увагу вона.

У тренувальній квартирі людина може жити від кількох місяців до року. За цей час людина набуває навичок самостійного проживання, зокрема як користуватися грошима, обирати одяг, їздити транспортом. Навчання відбувається із супроводом фахівців. Потім потрібно визначити, чи може людина жити самостійно або з підтримкою. Далі вже переводити на підтримане проживання в громаді – це будинок, квартира, можливо сімейний будинок малого типу, де житимуть до восьми осіб, розповідає фахівчиня.

Третій важливий момент – оцінити рівень потреб тих людей, які взагалі не можуть про себе подбати і які залежать від сторонньої допомоги цілодобово. Якщо така допомога потрібна, цим займатимуться асистенти або соціальні працівники. Вони допомагатимуть такій людині самостійно вирішувати, робити вибір.

Також важливо подбати про зайнятість людей, які вийшли з інтернатів. Буде потрібно визначити їхні сильні сторони й запропонувати роботу.

“Хтось може працювати самостійно на відкритому ринку праці, опанувати якусь професію елементарну – прибиральника чи, умовно, майстра манікюру. А хтось ніколи цього не зможе, і йому потрібно буде відвідувати денні центри зайнятості для осіб старшого віку, де він буде чимось займатися або щось виготовляти. Принаймні людина не сидітиме вдома 24 на 7, у неї теж буде соціальне життя”, – каже вона.

Наразі в Україні вже діють кілька проєктів з альтернативи інтернатам для дорослих. Зокрема, облаштовуються місця підтриманого проживання, “тренувальні квартири”. За словами Олесі Яскевич, майже в 100% такі ініціативи фінансуються за кошти благодійників.

“У реєстрі соціальних послуг уже є послуга підтриманого проживання. Якщо організація є надавачем соціальних послуг, то може отримати виплати з бюджету. Ми зараз теж проходимо цю реєстрацію в реєстрі надавачів соціальних послуг і вже теж офіційно можемо надавати таку послугу. Для тих, хто проживатиме, це безкоштовно. У майбутньому це фінансуватимуть громади”, – звертає увагу керівниця громадської організації.

У 2022 році Комітет ООН з прав осіб з інвалідністю ухвалив Рекомендації щодо деінституалізації, у яких державам-учасницям радять позбутися всіх форм інтернатних закладів. 

Європейська комісія пропонує країнам ЄС запровадити практику деінституалізації у сфері психічного здоров’я щодо всіх людей з інвалідністю та забезпечити перехід від інституційного догляду до служб підтримки в громаді. Про це йдеться в документі “Союз рівності: стратегія з питань інвалідності на 2021–2030”. 

Стратегію розробило Міністерство соціальної політики, до обговорень долучилися громадські та міжнародні організації до 2034 року. Очікується, що втілення стратегії дозволить розбудувати суспільство, в якому нормою буде створення всіх умов для якісного життя цих людей з перспективою поступового припинення влаштування до закладів інтернатного типу та трансформації інституцій.

Раніше в Мінсоцполітики розповіли, що на початок 2024 року в 152 психоневрологічних інтернатах в Україні утримували понад 23 тисячі людей.