Соціальна допомога ВПО в Україні потребує перегляду: правозахисниця назвала ключові проблеми

Наприкінці 2025 року коаліція організацій, що опікуються питаннями захисту прав постраждалих унаслідок збройної агресії проти України, представила перелік державних програм підтримки для ВПО. В Управлінні Верховного комісара ООН у справах біженців зазначили, що документ потребуватиме регулярного оновлення, адже програми підтримки є динамічними. Водночас він уже дає змогу побачити загальну картину державної допомоги ВПО, її різноманіття, а також виявити прогалини в доступності та охопленні різних груп переселенців.

Під час презентації та обговорення програм підтримки в Офісі УВКБ ООН адвокаційна координаторка благодійного фонду “Право на захист” Ксенія Гедз проаналізувала програми грошової допомоги та соціальні послуги й озвучила можливості їх покращення.

Левон Азізян (УВКБ ООН), Віолета Артемчук (“Донбас SOS”), Ксенія Гедз (“Право на Захист”), Ярослав Таранець (“Схід SOS”)

За словами Ксенії Гедз, наймасовішою програмою залишається допомога на проживання для ВПО. За даними, озвученими під час заходу, у 2022 році на ці виплати держава фактично спрямувала 53,5 млрд грн, у 2023 році — 73 млрд грн. Водночас у 2024 році фінансування скоротилося до 38,4 млрд грн, у 2025 році — до 32 млрд грн. У паспорті бюджетної програми на 2026 рік закладено майже 40 млрд грн, що дещо більше за показники минулого року.

Правозахисниця наголошує на проблемі з реалізацією постанови №332. Зокрема, формально передбачена можливість повторного отримання допомоги для людей, які знову перемістилися з територій, де оголошено евакуацію, або виїхали самостійно. Однак на практиці цей механізм часто не працює через труднощі з включенням людей до відповідних переліків.

На думку Гедз, необхідно вдосконалити евакуаційне законодавство та синхронізувати перелік територій активних і можливих бойових дій із рішеннями про обов’язкову чи часткову евакуацію:

“Автоматичне внесення в перелік територій активних або можливих бойових дій означало б, що це території обов’язкової загальної або часткової евакуації. І це таким чином полегшило б звернення ВПО за отриманням допомоги”.

Ще одна проблема, на думку правозахисників, — це механізм поновлення виплат після перебування за кордоном понад 60 або 90 днів. Нині замість поновлення допомогу призначають заново з дати подання заяви. Правозахисники наполягають на запровадженні тимчасового призупинення виплат із можливістю їх відновлення з дати припинення за наявності підтверджених поважних причин.

Окрему критику викликають майнові критерії, зокрема обмеження щодо депозитів або одноразових витрат понад 100 тисяч гривень. Ксенія Гедз наголошує, що ці критерії є необґрунтованими:

“Ми мали кейс, коли дитина успадкувала депозит в сумі понад 100 тис. грн, разом з тим вона не мала можливості розпоряджатися цими коштами й при цьому втратила допомогу на проживання. Також варто памʼятати, що ВПО це не лише та особа, яка виїхала з території активних чи можливих бойових дій, але і та, яка фактично втратила все своє майно. Для відновлення життя в новому місці такій особі доведеться придбати речі, зокрема недешеву побутову техніку”, – розповіла Гедз.

Правозахисниця також звернула увагу на рішення уряду виплачувати всім дітям ВПО по 3000 гривень без урахування потреб і майнового стану родини – на думку експертів, така допомога має бути адресною. Крім того, існує ризик штучного зростання кількості зареєстрованих дітей ВПО заради отримання виплат.

Щодо програми “муніципальна няня”, то, за офіційними даними, у 2025 році компенсацію отримали 2480 родин. Водночас у 2024 році серед 1877 родин-отримувачів лише 125 були ВПО, тобто близько 6%. Це, за словами правозахисників, свідчить про низьку ефективність програми саме для переселенців. Серед проблем — вікове обмеження до трьох років та ігнорування реалій, коли дитячі садки працюють, але не мають вільних місць.

Окремо Ксенія Гедз обговорила експериментальні проєкти соціальної допомоги. Зокрема, за постановою №888 (підтримуване проживання) за рік роботи допомогу отримали 170 людей — літніх осіб та осіб з інвалідністю. Правозахисники пов’язують це з надмірним адміністративним навантаженням на отримувачів та завищеними вимогами до надавачів послуг.

“Мова йде про отримувача — людину з інвалідністю, людину похилого віку. Чинною постановою на цю особу покладається обов’язок відкрити рахунок зі спеціальним режимом використання та здійснення щомісячної оплати надавачу соціальних послуг. Також у проєкті є надмірні вимоги до цих надавачів, зокрема, про географічне розташування в межах населеного пункту, близьке знаходження до місця зупинки, наявність POS-терміналів тощо”, — зазначила правозахисниця.

За її словами, такі вимоги фактично унеможливлюють участь у даному експериментальному проєкті надавачів соціальних послуг, тому статистика досить низька. Крім того, короткостроковий статус експериментального проєкту, який завершується в серпні 2026 року, не стимулює надавачів заходити в нього. У коаліції наголошують: соціальний захист має бути сталою політикою, а не серією експериментів.

Схожі проблеми фіксують і в реалізації постанови №1169, яка регулює надання притулку та довготривалого сестринського догляду. Серед викликів — обмежена кількість адаптованих приміщень, відсутність чітких механізмів переходу людей до інших соціальних послуг після завершення строку перебування, а також відсутність стандартів інтеграції ВПО в громадах.

“З порядку реалізації цього експериментального проєкту не зрозуміло, що таке “індивідуальний план переміщення отримувача”. Це план, який має скласти соціальний працівник, однак наразі відсутній стандарт соціальної послуги інтеграції ВПО – тому не зрозуміло, що цей індивідуальний план має містити”, – зауважила Гедз. 

Що стосується послуги довготривалого сестринського догляду, якою станом на кінець 2025 року скористалися лише 78 осіб, то правозахисниця критикує єдиний тариф у розмірі 531 гривня без урахування різної інтенсивності потреб у догляді.

“В межах цього механізму фінансування необхідно встановити диференційований тариф залежно від потреби в інтенсивності догляду. Також незрозуміло, що має відбуватися після 30 або 60 денного медсестринського догляду і куди далі буде йти ця людина”, – додала правозахисниця.

Загалом обидва експериментальні проєкти в межах постанови №1169 потребують запровадження механізмів пріоритизації осіб з найуразливіших категорій, адже ресурси проєктів обмежені. І також важливо запровадити інтегрований мультидисциплінарний підхід, за якого соціальні та медичні працівники працюють разом над індивідуальним планом для кожного отримувача. 

Нагадаємо, в Україні офіційно зареєстровано 4,62 мільйона внутрішньо переміщених осіб. Найбільше переселенців проживає в Харківській, Донецькій та Дніпропетровській областях, а також у столиці. Станом на 17 грудня 2025 року більшість зареєстрованих ВПО – жінки (2,76 мільйона), ще 1,86 мільйона – чоловіки. Переважна частина переселенців – дорослі: 3,78 мільйона осіб старші за 18 років, водночас 837,4 тисячі – діти.