Похований за гратами: унікальна справа “довічника” Панасенка
Мабуть, всі юристи країни знають справу Володимира Панасенка. Його, як стверджують правозахисники, катували, а потім засудили до довічного позбавлення волі без правомірних доказів вини, базуючись тільки на свідченнях однієї людини. І цей випадок не поодинокий: серед усіх довічно ув’язнених близько 3-4% засуджені несправедливо на підставі доказів, отриманих після вибиття зізнань.
БІЛІ НИТКИ СПРАВИ
26 жовтня 2006 року у Львові невідомі підірвали автомобіль директора львівського ринку “Шувар” Романа Федишина. В момент вибуху поряд проходила 14-річна ліцеїстка Марія Куцинда, яка померла від уламкових уражень. Сам Федишин отримав легкі поранення. Він пообіцяв мільйонну нагороду тим, хто знайде організаторів вибуху.
Через місяць у міліції заявили, що затримали одного з двох виконавців злочину Олександра Єгорушкіна та посередника – Олександра Рудого, якого, за словами правозахисників, практично викрали з психіатричної лікарні, де він лікувався від алкоголізму. За кілька днів після затримання Рудий написав аж чотири явки з повинною, де вказав абсолютно різних замовників.
У першій явці Рудий стверджував, що замовив вибух сам Роман Федишин, нібито для підняття власного політичного рейтингу перед виборами. У другій – що замовником є особа на прізвище Бокало, дружина якого була серед співзасновників товариства “Шувар”. Лише у третій явці з’явилось прізвище Панасенка разом з Бокалом, а у четвертій єдиним замовником вбивства був названий Володимир Панасенко. Зі свідка він перетворився на обвинуваченого.
Згідно з матеріалами справи, версія слідства полягала в тому, що Панасенко як співзасновник товариства “Шувар” хотів прибрати Федишина й акумулювати у своїх руках усі фінансові потоки одного з найбільших ринків України. Всі фігуранти цієї справи пов’язані з ринком “Шувар”: дружини Бокала та Панасенка володіли 8% акцій “Шувару” кожна, Рудий був завгоспом ринку.
“Але після того, як відбувався цей вибух, на мобільний телефон і Романа Федишина, і Володимира Панасенка надійшли однакові за змістом смс повідомлення, в яких було сказано: “Якщо не приберете Ольгу, продовжимо” (мається на увазі Ольга Боднар – одна з адміністраторів ринку). Тобто тут навіть сама кваліфікація злочину є неправильною. Там не було навіть замаху на вбивство директора ринку Романа Федишина, а було елементарне залякування, про що свідчать і всі фігуранти цієї справи“, – стверджує координатор програм Харківської правозахисної групи Андрій Діденко, який вивчав цю справу.
За кілька днів Рудий обмовив Панасенка, як стверджують правозахисники, під фізичним і моральним тиском з боку слідчого прокуратури Романа Шарка. Але Володимир Панасенко вже був головним фігурантом справи.
ВИБИТТЯ СВІДЧЕНЬ
На засіданнях у судах всіх інстанцій Олександр Рудий розповідав, що замовником вибуху був В’ячеслав Ананко, якого Федишин звільнив із роботи. На суді Рудий казав, що неправдиві свідчення він дав під тиском слідчого Романа Шарко.
“До написання явки з повинною мене били у спортзалі, приміщення УБОЗ. Це було 20 листопада 2006 року. Було більше 10 людей, але хто саме мене бив, я не знаю. “Убозівці” били мене по голові та п’ятах. В мене були синці на руках, ногах, боліла голова. Згадували часто про сім’ю мою, я це сприйняв як погрозу. На столі слідчого побачив три карточки. Там було написано: “Федишин”, “Бокало”, “Панасенко”. Я мав вибрати одну з них. Слідчий постійно на мене давив, я чекав суду, щоб сказати правду“, – пояснював на засіданнях суду Рудий.
За словами Рудого, про вбивство взагалі не йшлося, вони з Ананком хотіли залякати Федишина та адміністраторку ринку Боднар, з якою ворогували. Цієї версії Рудий далі й притримувався, але вона взагалі не була розглянута слідством. Верховний суд України не розглянув жодного аргументу у касаційній скарзі захисту Панасенка.
У 2008 році Олександру Рудому було призначено покарання у вигляді 12 років позбавлення волі. Зараз він вже на свободі і продовжує стверджувати, що Володимир Панасенко не був причетний до вибуху автівки. Ще один фігурант справи – Олександр Єгорушкін – отримав 14 років позбавлення волі. Людина, яка підкладала вибухівку під авто – Олександр Машевський – був затриманий влітку 2013 року. Він присягнув на суді, що хотів тільки залякати Федишина. За його словами, Панасенко взагалі не причетний до злочину. В’ячеслав Ананко проходив у справі лише як свідок.
Але саме Володимиру Панасенку 19 вересня 2008 року Львівський апеляційний суд визначив міру покарання – довічне ув’язнення. Панасенко вину не визнає.
БЕЗНЕВИННО ПОКАРАНІ
Багато років правозахисники стверджують, що Володимир Панасенко – невинний. З трибуни парламенту про це говорила тодішня Омбудсман Ніна Карпачова.
“Справа Панасенка є унікальною, це апофеоз, вершина деградованої судової системи України. Людина середнього рівня, яка візьме ці матеріали і навіть не фахівець, якщо ознайомиться з ними уважно, побачить, як все було насправді“, – каже адвокат Української Гельсінської спілки з прав людини Олег Левицький.
Відео: “Поряд з вами. Білозерська та Ярославцев”, 2013
В Україні засуджено до довічного ув’язнення – 1576 осіб.
За словами Діденка, серед усіх засуджених до довічного позбавлення волі близько 3-4% засуджено без вини, а у близько 10% випадків – покарання непропорційне тяжкості скоєних злочинів.
“Якщо подивитися на практику, слідчий завжди перевищує кваліфікацію злочину. Серед підозрюваних є частка людей, які реально небезпечні в суспільстві, які вчинили тяжкі злочини і яким суспільство ніколи не пробачить ці злочини. Є інша категорія людей, які також вчинили злочин, але за певних обставин. Це може бути в стані афекту, може бути неправильна кваліфікація. Є і третя категорія – це абсолютно безневинні люди, які опинилися не в тому місці і не в той час, в яких забрали бізнес, як по справі Панасенка, Суслова, Рафальського, який помер, не дочекавшись справедливого вироку“, – розповідає Андрій Діденко.
За його словами, у більшості цих справ відбувались катування.
“В усіх цих справах відбувалось катування. У справі Панасенка катували не його самого, а Рудого та Машевського, Єгорушкіна. У всіх вибивали покази, били та брали потрібні свідчення. Катування відбувались, бо інакше не могла працювати наша система“, – каже правозахисник.
Про таку роботу системи, до речі, свідчить, й нещодавнє дослідження Харківського інституту соціальних досліджень: розслідування порушення прав людини у поліції не змінилася, а кількість людей, які протягом останніх 12 місяців ставали жертвами навмисного завдання працівниками поліції побиття, страждань чи катувань, зросла з 409 080 осіб в 2015 році до 641 326 осіб в 2017. Як стверджують автори дослідження, масштаби насильства, кількість жертв катувань та жорстокого поводження з боку правоохоронців повернулись до масштабів семирічної давнини.
“В Україні відсутня культура негайної реакції на катування. Часто прокурори та судді розглядають скаргу людини на тортури як спробу уникнути покарання, тому на них просто не зважають. Саме по собі перебування під вартою досить стресове, а якщо до цього додати ще насильство – людина може обмовити себе і опинитися у в’язниці, будучи абсолютно невинуватою. Уряди розвинутих країн намагаються протидіяти хибним судовим вирокам, підсилюючи гарантії захисту прав людини та переглядаючи методики ведення процесуальних дій. В Україні ж необхідно хоча б запровадити механізм обов’язкового реагування на випадки катувань (реєстрація всіх заяв та розслідування), як цього вимагає Стамбульський протокол. Бо катування нікуди не зникають самі по собі“, – впевнена координаторка проекту Центру інформації про права людини Маргарита Тарасова.
Якщо б Володимира Панасенка судили зараз, він не отримав би такого вироку, бо нині діють нові стандарти доказування, закладені у новому КПК.
“Зараз суд не бере до уваги свідчення, отримані під тортурами, не говорячи вже про те, щоб посилатись на них у вироку суду, як це було у справі Панасенка“, – каже Діденко.
ВИХІД Є?
“Ви собі уявіть: тебе хапнули на вулиці, звинуватили в тому, чого ти не робив, привезли на кладовище, кинули в могилу. По боках стоять судді і прокурори, і не дають тобі вилізти з тої могили. Так я в цій могилі й сиджу“, – описував минулого року Панасенко своє теперішнє життя журналістам.
Наразі в Україні не існує правового механізму, щоб звільнити Панасенка умовно-достроково, про помилування він не просив, бо не вважає себе винним.
“Вже 7 років, як відбулась “мала судова реформа”, коли у Верховного Суду забрали повноваження на перегляд справ у порядку виключного провадження, але жоден інший інструмент створений не був. Ніхто не переглядає справи, де мова йде про фабрикацію, фальшування доказів та отримання доказів під тортурами“, – каже Діденко.
При цьому Європейський суд з прав людини вважає неприпустимим, коли людина довічно позбавлена волі й не має можливості у подальшому будь-якого шансу оскаржити це рішення. Це розглядається як порушення статті 3 Європейської Конвенції про захист прав людини і основних свобод (заборона катувань). Про це свідчить, наприклад, “Справа Вінтер проти Великобританії”. Тому зараз будь-який “довічник” може виграти справу у Європейському суді.
Зараз адвокати Панасенка хочуть звернутись до Конституційного суду зі скаргою на невідповідність чинного законодавства Європейській конвенції (ЄК). Вони спробують створити прецедент: умовно-дострокове звільнення для довічно засудженого на підставі норм прямої дії Конституції та положень ЄК.
Але ці зміни не знадобляться, кажуть юристи, якщо буде прийнятий законопроект Мінюсту №7337, який, серед іншого, повинен змінити умови утримання для “довічників” та умови для їхнього умовно-дострокового звільнення.
Крім того, вже два роки народні депутати ніяк не приймуть законопроект 2033а – закон “останньої надії”, який передбачає механізм перегляду судових рішень у кримінальних справах для виправлення судових помилок.
Тетяна Курманова, Центр інформації про права людини
