“Концентраційний табір”: експерти розповіли, як живуть пацієнти найбільшого в Україні психоневрологічного інтернату
Монітори виявили велику кількість порушень прав людини у Святошинському психоневрологічному інтернаті, а тому рекомендують кардинальні зміни в організації догляду за підопічними та керуванні роботою установи.
Про це йдеться у звіті міжнародного фонду “Права людини в психічному здоров’ї” – FGIP, який вони підготували у співпраці з секретаріатом Омбудсмана.
Святошинський психоневрологічний інтернат – найбільша така установа соціального захисту в Україні, у ньому налічується близько 12 відділень та два великі корпуси. Монітори відвідали його в січні цього року. На той момент у закладі перебувало 689 підопічних, найстаршому з яких було 92 роки. У Київській області загалом діє дев’ять закладів соціального захисту населення: для неповнолітніх (хлопчиків і дівчаток), чоловіків, жінок і для людей похилого віку. Вирішує, кого відправити до Святошинського НПІ, департамент соціального захисту населення міста Києва на підставі судового рішення та враховуючи історію хвороби пацієнта.
“Якщо буде встановлено значне покращення стану здоров’я підопічного, він за рішенням суду може залишити заклад. Щоправда, за двадцять років такого майже не було. За весь цей час опікунам вдалося домогтися задоволення клопотання про звільнення пацієнта лише у двох випадках”, – розповіли експерти.
Із 689 підопічних, які наразі перебувають в установі, 624 особи офіційно визнані недієздатними; близько 200 із них перебувають під опікою директора або ж адміністрації установи, опікунами решти 424 є їхні ж родичі.
Монітори розповіли, що директор закладу виявив “неабиякий цинізм” під час спілкування не тільки з експертами, але й з пацієнтами та зневагу до прав людини:
“У ході розмови пан Євген Тинок не заперечував, що набридливого сусіду чи просто небажаного родича можна позбутися, помістивши в установу, та додав, що людині, власне, можуть навіть поставити діагноз “шизофренія”, аби легалізувати таку ізоляцію”.
УМОВИ ТРИМАННЯ
Інтернат поділено на два блоки – старий та новий. За словами експертів, на момент перевірки лише невеликий відсоток жителів старого корпусу не могли ходити; більшість цілком добре пересувалися самі.
“У корпусі 300 місць для прикутих до ліжка пацієнтів або тих, що страждають від серйозніших форм інвалідизації (як психічної, неврологічної і фізичної). Ми нарахували 293 жінки в чотирьох відділеннях. У деяких відділеннях було ледь витримати запах сечі й екскрементів. Деякі постелі були вологі від сечі. Нам доводилося раз у раз виходити для того, щоб ковтнути свіжого повітря. Підопічним дозволяють приймати душ або ванну раз на п’ять днів. Єдиною формою зайнятості в кожному відділенні був перегляд телевізора, розташованого в невеликій кімнаті, де могли розміститися сидячи не так багато пацієнтів. Яку програму дивитися, вирішує персонал: підопічним вибору не залишається”, – розповіли вони.
На стінах старого корпусу багато плісняви, а замків у кімнати пацієнтів немає.
“Жодної приватності немає. Оскільки в більшості кімнат були лежачі підопічні або такі, що погано ходять, у кімнатах стоять один або кілька переносних (хімічних) туалетів, проте якихось фіранок або пересувних перегородок для приватності при цьому немає. У більшості кімнат бракує поличок або шафок, внаслідок чого підопічні тримають свої особисті речі (принаймні ті, які в них є) у пластикових сумках поряд із ліжками. Особисті речі має мало хто з підопічних”, – зазначили спостерігачі.
Наймолодшій пацієнтці корпусу 26 років. За словами лікарів, вона страждає від деменції, інсульту та шизофренії:
“Її характеризували як безпомічну і таку, що цілком залежить від сторонньої допомоги. Завіс у кімнатах не було. В одній із палат проживало кілька помітно молодших жінок з не такими великими проблемами мобільності; головна їхня проблема, як казали, – це нетримання сечі. Ми запитали, чому в таких молодих людей нетримання, і працівники пояснили нам, що це або є наслідком шизофренії (сумнівний, на нас, зв’язок), або, мабуть, тому, що вони, такі завжди – перебуваючи в установі з дитинства, так і не навчилися контролювати сечовиведення. В деяких кімнатах було доволі прохолодно (приблизно 15–17 °C). Ми зауважили, що дехто з підопічних жінок лежали, кутаючись від холоду лише в одну ковдру. Вони не мали светрів – лише плаття”.
Пацієнти нового корпусу мешкали, за словами експертів, у кращих умовах.
“У більшості кімнат – по три ліжка, одна шафа і стіл, хоча в деяких шаф не було. На вікнах – тюлеві завіси. У відділенні було тепло. Є невеликий хол з телевізором і дерев’яними лавами. Кількість санітарних вузлів достатня. У туалетних кабінок немає дверей, та, як нам сказали, це є звичним для загальних туалетних кімнат у школах і лікарнях України. У кімнатах немає одежних шаф, не бачити особистих речей або якихось картин на стінах. На стінах, утім, розвішані килими. У туалетних кімнатах на гачках висять рушники – по одному для кожної жінки”, – зазначили вони.
Також монітори не помітили у підопічних зовнішніх ознак застосування надмірного медикаментозного лікування або побічних ефектів від уживання ліків.
Курити підопічним дозволено в коридорі за межами зачиненого відділення (або в туалетах). Проте, оскільки підопічним не дозволяється мати запальничок чи сірників, щоб закурити сигарету, підпалити її має хтось із працівників
ПЕРСОНАЛ ТА ЛІКУВАННЯ
Після спілкування з директором установи, який розповів, що до закладу можна незаконно помістити будь-яку людину, експерти поспілкувалися з іншими працівниками. У кожному відділенні установи працює дві санітарки (яких також називають молодшими медичними сестрами, хоча вони й не мають професійної освіти) та одна чергова медична сестра. Також є 3 психіатри, 1 терапевт, 1 стоматолог, 1 гінеколог, а ще хірург на чверть ставки.
“Лікарі в одному й другому корпусах по-різному розказували про те, як практикується використання ліків у їхніх секціях. У новому корпусі одна з лікарок, що недавно працює, сказала, що підопічним приписують старі нейролептики, а вона хотіла б перевести пацієнтів на новіші атипічні медикаменти. В той самий час лікар зі старого корпусу сказав, що багато підопічних у ньому вже отримують нові нейролептичні препарати. Якихось рецептурних документів, що допомогли б перевірити справедливість обох тверджень, ми не бачили”, – розповіли експерти.
У звіті зазначається, що психоневрологічні інтернати не мають ліцензії Державної служби України з лікарських засобів та контролю за наркотиками на закупівлю, зберігання, перевезення, знищення й утилізацію наркотичних та психотропних речовин і їхніх прекурсорів.
За словами директора установи Євгена Тинока, установі не потрібні чіткі правила внутрішнього розпорядку, а тому рішення, які ухвалюються, виходять із загальновизнаних неписаних правил чи звичаїв пристойності і моралі, тому-то необхідним є лише графік, що встановлює розпорядок дня.
“Ми не знайшли доказів існування комплексних індивідуальних планів реабілітації або догляду за підопічними. Цілі реабілітації, розвитку навичок або освітні цілі геть нехтуються. Так само нічого не свідчило про залучення підопічних і про їхню участь у розробці таких планів”, – зазначають експерти.
РЕКОМЕНДАЦІЇ
У висновках експерти зауважують, що візит виявив не тільки тривалу та надзвичайно шкідливу практику, але й серйозні порушення прав людини.
“Інтернат є закритою установою, стіни якої мало хто з підопічних залишає, а ще їх умисне лякають світом назовні, розповідаючи про те, що “там наркомани, які можуть зґвалтувати чи розбестити”. Тож за її межі вони якщо виходять, то вкрай рідко”, – йдеться у звіті.
Монітори розповіли, що деяким підопічним дозволяється брати відпустку, для чого за ними має приїхати їхній опікун, проте всередині установи пересування суворо обмежене:
“Двері до відділень замикаються, а виходити надвір на прогулянку підопічним дозволяється протягом однієї години на день. Ми не могли позбутися дуже смутного відчуття, що спостерігаємо ніщо інше, як своєрідний концентраційний табір, позбавлений терапевтичних або реабілітаційних цінностей”.
Експерти рекомендують українській владі ухвалити принципове рішення і відмовитися від системи інституційної соціальної опіки.
“Назрів час фундаментальних змін і забезпечення вразливих громадян України системою догляду і послуг, яка б гарантувала повагу до їхньої людської гідності, індивідуальності і посилювала б їхню спроможність жити самостійно і брати участь у житті громади, до якої вони належать”, – зазначають вони.
Вони нагадали, що Україна ратифікувала Конвенцію ООН про права осіб з інвалідністю, а тому має відповідати її вимогам.
Адміністрації інтернату рекомендують надати ширші права пацієнтам, а саме забезпечувати можливість планувати, організовувати і незалежно вести своє життя в установі, передбачити змістовні види зайнятості для підопічних та надати змогу навчатись, гарантувати приватність у всіх сферах життя та забезпечити людей доступом до телефону та інтернету.
Фото: Маргарита Тулуп
