Вільні слухачі в українських судах: хто вони і чому їхня присутність важлива

Хто такі вільні слухачі?

Вільні слухачі – це не спеціальна професійна категорія, не акредитовані спостерігачі і не учасники справи. Законодавство визначає їх просто: будь-які особи, які приходять на відкрите судове засідання без статусу сторони у справі. Ідеться про людей, які не подали позов, не є відповідачами чи їх представниками, не мають журналістського посвідчення, але бажають особисто спостерігати за ходом судового розгляду.

Правова основа для такого явища – принцип гласності судового процесу, закріплений у Конституції та відповідних законах України. Зокрема, пункт 7 частини 1 статті 129 Конституції України встановлює, що розгляд справ у судах відбувається відкрито і має бути доступним для всіх зацікавлених осіб.

Аналогічні положення містяться в Цивільному процесуальному кодексі України, де прямо зазначено: будь-яка людина має право бути присутньою на відкритому судовому засіданні, і для цього не вимагається жодних “особливих” документів, окрім посвідчення особи.

Цей принцип також відображено в законі “Про судоустрій і статус суддів”. Він уточнює: судові рішення, засідання та інформація про справи є відкритими, а участь сторонніх осіб у відкритих засіданнях є загальним правилом, крім винятків, чітко передбачених законом. Завдяки цьому положенню зал для слухачів стає частиною демократичного механізму правосуддя, а не привілеєм вузького кола осіб.

Гласність і відкритість судового процесу мають зрозумілу мету: забезпечити реальний доступ до інформації про правосуддя, сприяти довірі суспільства до судової системи і унеможливити зловживання чи секретність там, де закон нічого не забороняє. Тож будь-який громадянин може увійти до зали і стати вільним слухачем, якщо засідання проводиться у відкритому режимі.

У сукупності ці правові норми і відмінності пояснюють, чому вільні слухачі є не винятком, а типовою частиною системи відкритого правосуддя в Україні, і чому їхня присутність не тільки дозволена, а й закладена у саму логіку демократичного судового розгляду.

Які права має вільний слухач?

Законодавство прямо забороняє вимагати від вільного слухача будь-яких документів, окрім посвідчення особи, яке підтверджує, що він є тією самою людиною, яка бажає бути присутньою. Ніяких “попередніх дозволів” чи акредитаційних формальностей закон не вимагає. 

З правової точки зору вільний слухач також має право робити власні письмові нотатки під час слухання: фіксувати аргументи сторін, висновки судді, ключові фрази. Це не є втручанням у процес, а звичайною практикою, яка не обмежується для тих, хто просто слухає. Таке правило передбачене у процесуальних нормах і не залежить від професійного статусу особи.

Крім того, закон дає можливість використання портативних технічних засобів для фіксації подій під час відкритого засідання. Це можуть бути мобільні телефони, диктофони чи інші переносні пристрої. Вільний слухач має право здійснювати фото-, відео- і аудіозапис, але лише за умови, що це не створює перешкод для роботи суду і не обмежує права учасників процесу.

Суд може визначити, з яких саме місць дозволено робити фото чи відео, аби не заважати роботі зали, а до відеотрансляції можуть застосовуватися окремі обмеження або вимагатися згода суду. Це питання контролюється законом і судовою практикою індивідуально для кожної справи.

Тож право вільного слухача бути присутнім, вести записи та використовувати технічні засоби фіксації є частиною більш широкого принципу гласності правосуддя. Закон розуміє їхню суспільну цінність: вони сприяють прозорості, дозволяють громадянам самостійно оцінити роботу судової системи і, за потреби, інформувати про це широку публіку. 

Разом з тим, як зазначає юристка Центру прав людини ZMINA Анастасія Соловйова, права вільних слухачів мають чіткі межі.

"Вільні слухачі – це просто спостерігачі, яким законодавство не надає права ставити питання суддям або сторонам у справі під час судового засідання", – підкреслює вона.

Такі особи можуть бути присутніми на засіданні, однак якщо вони не є стороною у справі, то не мають права брати участь у процесі – виступати, подавати клопотання чи іншим чином втручатися у розгляд. 

Крім того, вони зобов’язані дотримуватися правил поведінки в суді: не перешкоджати роботі суду, не поводитися зухвало, не перебивати і не проявляти неповаги до судді чи учасників процесу. У разі порушення цих вимог суддя має право попросити слухача залишити залу судового засідання.

Кількість вільних слухачів на відкритих судових засіданнях в Україні обмежує лише місткість зали.

Утім, у резонансних справах попит значно перевищує можливості приміщення. Так сталося, зокрема, під час розгляду справи детектива НАБУ Руслана Магамедрасулова, коли суд змінив йому запобіжний захід і звільнив з-під варти. Охочих бути присутніми виявилося більше, ніж могла вмістити зала, тож для слухачів організували трансляцію засідання в коридорі суду.

Коли суд може бути закритим?

За загальним правилом судові справи в Україні розглядаються відкрито – це частина принципу гласності, закріпленого у процесуальному та конституційному праві. Вільні слухачі мають право бути присутніми, допоки законом не встановлено інакше. Утім, у низці випадків суд може перейти до закритого режиму, щоб захистити законні інтереси учасників і третіх осіб. 

Однією з найчастіших підстав для закритого засідання в цивільних провадженнях є запобігання розголошенню інформації, що охороняється законом, – наприклад, державної таємниці чи конфіденційних даних. Якщо оприлюднення таких відомостей під час відкритого слухання може завдати шкоди, суд має повноваження обмежити доступ до засідання або оголосити його частково закритим.

У цивільних справах також часто йдеться про захист приватного та сімейного життя учасників. Це може включати розгляд питань, пов’язаних із усиновленням, де закон гарантує таємницю цього процесу, або ситуації, коли розкриття інтимних чи особистих обставин могло б принизити гідність сторін. У таких випадках закон дозволяє суду ухвалювати рішення про закритий режим, щоб забезпечити недоторканність приватної інформації.

У кримінальному провадженні перелік підстав для закритого розгляду дещо ширший. Наприклад, коли обвинувачення стосуються неповнолітньої особи, право на захист дитини та її інтереси можуть вимагати недопущення публіки до процесу. Суд також може перейти до закритого режиму, коли йдеться про справи щодо злочинів проти статевої свободи та недоторканності, оскільки розкриття деталей таких проваджень без належних обмежень може зашкодити потерпілим.

Інша підстава – це забезпечення безпеки учасників судового процесу. У деяких кримінальних справах присутність сторонніх осіб у залі може становити ризик для потерпілих, свідків або навіть самої судової колегії. У такій ситуації суд може обмежити публічність, щоб уникнути загрози життю чи здоров’ю конкретних осіб.

Засідання можуть бути закритими цілком або частково – це залежить від того, яка саме інформація підлягає захисту та чи потребує весь процес обмеження доступу. У будь-якому випадку таке рішення суд обґрунтовує у спеціальній ухвалі, де зазначає юридичні підстави для відмови у публічному розгляді. 

Ще один важливий момент: навіть коли суд ухвалює рішення про закрите засідання, це не виключає правових механізмів оскарження. Учасники процесу можуть висловити заперечення проти такого рішення у межах апеляційної скарги, оскільки закрите провадження торкається прав і свобод сторін.

Загалом, закритий режим – це виняток із загального правила гласності, і кожне таке рішення має бути чітко мотивоване та виправдане законами. Суддя оцінює баланс між правом на відкритість і необхідністю захисту інших фундаментальних прав, і лише за цих обґрунтованих підстав може обмежити доступ громадськості до засідання.

Навіщо суспільству вільні слухачі?

Пояснюючи роль вільних слухачів, експертка Центру прав людини ZMINA Марина Демура пропонує починати ширше – із самого принципу відкритості судового розгляду. Вона нагадує, що право на публічний розгляд справи закріплене у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а його зміст неодноразово роз’яснював Європейський суд з прав людини. Саме вимога гласності, за її словами, і створює можливість для присутності вільних слухачів у залі суду.

Вільний слухач, як пояснює експертка, суттєво відрізняється від сторін процесу чи постійних спостерігачів громадських організацій. Він не має процесуального статусу, не подає клопотань і не здійснює системного моніторингу. Така людина приходить до суду за власним бажанням – на ту справу, яка її цікавить, і в той час, який вважає за потрібне. Вона може відвідати одне засідання або ж супроводжувати процес від підготовчої стадії до вироку, якщо йдеться про кримінальне провадження. Саме ця “неприв’язаність” і визначає специфіку ролі вільного слухача.

"Йдеться про певний контроль з боку суспільства над судовими процесами, якщо вживати це формулювання в широкому значенні. Такий контроль не є формалізованим чи системним: він радше спонтанний і хаотичний. І саме в цьому – перевага вільного слухача, адже неможливо заздалегідь знати, на якому засіданні він захоче бути присутнім. Ця непередбачуваність і створює додатковий елемент громадського контролю за здійсненням правосуддя", – пояснює Марина Демура.

Разом із тим вона наголошує, що сам факт фізичної присутності ще не гарантує реального громадського контролю. Для того, щоб така участь була змістовною, слухач має володіти базовими знаннями про те, як функціонує судовий процес. Йдеться не про фахову юридичну освіту, а про загальний рівень правової культури – розуміння процедури, важливості оголошення прав і обов’язків учасників, фіксації процесуальних дій, дотримання регламенту. Лише за цих умов спостереження може бути усвідомленим, а не формальним.

На думку експертки, судді безумовно відчувають пильну увагу суспільства, особливо у резонансних, зокрема антикорупційних справах. Водночас неможливо достеменно сказати, як розвивалися б події без цього інтересу – чи ухвалювалися б ті самі рішення щодо запобіжних заходів, чи змінювалася б їхня суворість. Саме тому вплив громадськості часто залишається непомітним, але потенційно значущим: він не гарантує іншого результату, проте створює додатковий вимір відповідальності для суду.

Чи безпечно відвідувати судові засідання під час війни?

У контексті повномасштабної війни питання безпеки у судових процесах перестало бути абстрактним. Судова система України продовжує працювати під постійною загрозою повітряних тривог, ракетних ударів та обстрілів, що впливає на ритм і формат засідань, а отже – і на те, як вільні слухачі можуть бути присутніми в залі. За рекомендаціями Ради суддів України та нормативними актами, передбачено організацію роботи судових установ з урахуванням сигналів цивільного захисту: у разі оголошення тривоги засідання переривають, відвідувачі та учасники йдуть до укриттів, а фізичний доступ до зали може тимчасово обмежуватися.

Служба судової охорони та адміністрації судів у воєнний час додатково посилили контроль на вході: обов’язкова перевірка документів, металодетектори та вимога до відвідувачів чітко дотримуватися інструкцій безпеки. Це робиться не для того, щоб завадити публічності процесу, а щоб захистити життя і здоров’я всіх присутніх, включно з вільними слухачами.

Коли звучить сигнал тривоги, звичний ритм судового розгляду порушується. У більшості випадків судові засідання перериваються або відкладаються, а не проводяться далі під час тривоги, що пов’язано із потребою забезпечити безпеку учасників. Справа може продовжитися лише після сигналу відбою, і це правило діє не лише для сторін процесу, а й для публіки.

Водночас практика судів щодо роботи в складних умовах показує, що повітряні тривоги не завжди стають автоматичним приводом для припинення розгляду. Так, Верховний Суд узагальнив, що засідання може продовжуватися під час тривоги, якщо не порушуються процесуальні права сторін і дотримується безпека учасників суду. Це не виключає, що самі учасники чи адвокати можуть клопотати про відкладення через небезпеку, але загальний пріоритет – збереження життя та здоров’я.

Цей баланс між безпекою й публічністю особливо важливий для вільних слухачів. З одного боку, їхнє право бути присутніми на відкритому засіданні зберігається; з іншого – інституційні механізми не гарантують безперервного фізичного доступу під час сигналів тривоги. Суди юридично зобов’язані враховувати об’єктивні загрози та, за потреби, відкладати засідання, якщо присутність учасників у залі може бути небезпечною.

Отже, відповідь на питання “чи безпечно це під час війни?” не може бути однозначною. Фізична безпека слухачів у залах суду залежить від ситуації в конкретному регіоні і сигналів цивільного захисту. Закон і практика намагаються зберегти право на участь у відкритому судовому процесі, але одночасно враховують реальні загрози, які диктує повномасштабна війна. 

Чи можуть вільні слухачі долучатися до судових засідань онлайн?

Це питання, яким дедалі частіше цікавляться громадські активісти, журналісти та власне слухачі. І справді, з початком пандемії COVID-19 українська судова система масштабно запровадила використання відеоконференцзв’язку для проведення слухань у дистанційному форматі. До повномасштабного вторгнення такі механізми були прописані через окремі регламенти, які дозволяли учасникам процесу підключатися до засідань із власних технічних пристроїв за умови подання відповідної заяви до суду та технічної готовності суду до такого формату.

Суди та державні органи поступово розвивають механізми онлайн-трансляцій, які дозволяють громадськості стежити за процесом у режимі реального часу. На офіційному порталі “Судова влада України” вже працює розділ з онлайн-трансляціями засідань, де публіка може бачити записи чи прямі ефіри окремих справ. Це не є автоматичним правом участі в конференції, але така практика розширює доступ до правосуддя для тих, хто не може бути присутній фізично.

Важливо, що трансляції на цьому вебпорталі, як зазначає Медійна ініціатива за права людини, проводять у двох типах випадків. Перший – коли всі учасники беруть участь у засіданні в режимі відеоконференції: тоді трансляція є обов’язковою. Другий – за клопотанням учасників справи, вільних слухачів або з ініціативи суду. У випадку клопотання суд ухвалює рішення з урахуванням позиції сторін і можливості провести трансляцію без шкоди для розгляду справи. Цей механізм застосовується в усіх видах судочинства.

Водночас закон не містить чітких критеріїв, за яких суд зобов’язаний дозволити онлайн-трансляцію у кримінальному провадженні. Передбачено лише загальні умови: справа має становити суспільний інтерес, а трансляція – не перешкоджати розгляду. Оскільки поняття суспільного інтересу є оціночним, остаточне рішення залежить від суду, а оскаржити ухвалу суду про проведення чи непроведення трансляції неможливо, що унеможливлює формування сталої судової практики з цього питання.

Ситуація ускладнюється й тим, що не всі суди мають технічну можливість для повноцінних дистанційних засідань, а в окремих випадках – навіть для прямого онлайн-показу слухань. Це означає, що навіть учасники процесу можуть отримати відмову у проведенні слухання в режимі відеоконференції саме через технічні обмеження, а не за формальною юридичною підставою.

З іншого боку, за чинними нормами, онлайн-трансляцію судового засідання має дозволяти сам суд. Це означає, що навіть якщо платформу технічно налаштовано, публічний доступ до трансляції може бути обмеженим, якщо суд вирішив не поширювати посилання чи закрив доступ для сторонніх.

Крім того, заборона трансляції може бути обумовлена міркуваннями безпеки учасників процесу та технічними обмеженнями. Водночас в умовах війни онлайн-доступ може стати важливою альтернативою для громадського контролю, особливо коли суди перебувають у регіонах з активними бойовими діями або частими тривогами.

Попри ці обмеження, практика дистанційного правосуддя розвивається, і одним із шляхів вирішення проблеми є вдосконалення законодавства, щоб не лише сторони, а й широка публіка мала чітко законодавчо закріплений доступ до онлайн-засідань суду. Такі ініціативи вже давно обговорюються у Верховному Суді, що свідчить про усвідомлення державними інституціями важливості цього питання для публічності правосуддя.

Чому відкритість суду особливо важлива під час війни?

У сучасному українському суспільстві поняття відкритого суду стало принциповою позицією, що закріплена в Конституції та законах України і спрямована на забезпечення прозорості правосуддя для кожного громадянина. Принцип гласності та відкритості судового процесу гарантує, що розгляд справи відбувається відкрито й публічно, якщо закон не передбачає іншого, і будь-яка особа може бути присутньою на засіданні та ознайомитися з ходом розгляду.

Громадяни, медійники, правозахисники мають можливість не лише прочитати про рішення суду на сайті органу, а й особисто побачити, як відбувається процес. Це зменшує ризики непрозорих рішень та стимулює суди бути відповідальними перед суспільством.

Присутність громадян у залах суду – частина демократичного механізму, який дозволяє суспільству не тільки контролювати дотримання процесуальних норм, а й відчувати довіру до судової системи загалом. Коли люди бачить, як справи вирішуються у відкритому режимі, спостерігають за дебатами сторін, слухають аргументацію суддів – у них формується більш обґрунтоване уявлення про те, як працює правова держава. Такий громадський контроль унеможливлює замкнутий характер ухвалення рішень і створює додаткові суспільні гарантії справедливості.

Це особливо важливо в умовах війни, коли довіра до влади піддається значному випробуванню. У періоди соціальних потрясінь і небезпек суспільство має посилено вимагати прозорості від тих інституцій, які продовжують діяти. Судова влада – не виняток. Вільний доступ до процесів, можливість відстежити, як здійснюється правосуддя, дає людям відчуття, що навіть у складні часи держава працює на підставі законів і справедливих процедур.

Спеціалістка з документування Центру прав людини ZMINA Валерія Науменко пояснює, що присутність на судових засіданнях у ролі вільного слухача дає можливість зрозуміти, як норми права працюють на практиці, як застосовуються закони та чи дотримуються права людини. Це також дозволяє спостерігати, як реалізуються принципи презумпції невинуватості, неупередженості суду, забезпечення права на захист і дотримання розумних строків розгляду.

"Під час засідань сторони посилаються на процесуальні норми, а підготовка до них передбачає ознайомлення зі статтями обвинувачення, що дає змогу краще зрозуміти зміст справи. Хоч вони і передбачають фаховий юридичний аналіз й оцінку, та навіть без юридичної освіти слухач чи слухачка можуть отримати уявлення і про перебіг процесу, і про практичну реалізацію прав людини. 

Найповніше це розуміння формується при системному відвідуванні засідань, адже саме тоді можна побачити, як справа розвивається в цілому. Наприклад, помітити можливе затягування розгляду або типові процесуальні практики у певному провадженні", – переконана Валерія.