Жінки в поліції та армії: ґендерна рівність чи ґендерна сегрегація?

У далекому 2001 році, коли ми крокували святковим маршем на випускному в Національному університеті внутрішніх справ, у моєму взводі було лише троє дівчат. Зараз дівчат у поліцейській та військовій формі стає більше: у Харкові ви можете побачити їх серед курсантів Академії Нацгвардії, Військового університету, Університету повітряних сил та Академії цивільного захисту тощо. І це дуже добре.

Але як і 2001 року, так і зараз дівчата крокують у кінці строю, або в кращому разі окремою “коробкою”. Навіть незважаючи на те, що деякі з них вищі за хлопців. Хоча, згідно зі статутом, усі поліцейські чи військовослужбовці/-виці розташовуються за ранжиром, тобто за зростом.

Ось цитата зі Стройового статуту ЗСУ: “Для участі в парадах, а також в інших випадках підрозділ за наказом командира може шикуватися в загальну колону по три, по чотири та більше. При цьому шикування проводиться, як правило, за зростом (ранжиром)”.

Виходить, що командири й начальники порушують вимогу статуту? Чи діє негласне правило?

Утім, аналіз самого Стройового статусу Збройних сил України показує, що останній також далекий від зразка з ґендерної рівності.

Так, у статуті немає жодного згадування слів “дівчина”, “жінка”, “жіночий”. Щоправда, у 2018 році звернення “товариш” було змінено на “пан” / “пані”.

Можливо, комусь може здатися, що військовослужбовець не має статі, тому в статуті й відсутні такі згадки. Але з власного досвіду можу з певністю сказати, що збройні сили, поліція, інші воєнізовані структури в нашій країні, незважаючи на тектонічні зсуви в цій сфері протягом останніх років все ще лишаються суто чоловічими сферами життєдіяльності.

І ось декілька прикладів.

В Україні жінка жодного разу не обіймала посад міністра оборони, міністра внутрішніх справ, голови ДСНС, СБУ, Державної прикордонної служби.

В Україні лише дві жінки отримали генеральські звання за часів незалежності. Хоча жінок у Збройних силах України станом на кінець 2019 року було трохи більш ніж 27 тисяч, але з них старших офіцерів лише 949 (тобто у званні майора, підполковника та полковника). 

Також ми не бачимо жінок на посадах керівників бригад, частин, родів військ. Жінки відсутні й на посадах начальників чи ректорів військових навчальних закладів.

В українській поліції теж немає жодної жінки – начальниці головного управління поліції в області, а областей у нас 25 (разом з містом Києвом). Ба більше, в Україні відсутні жінки – начальниці територіальних органів – відділів поліції, яких наразі понад 600.

Серед 11 вищих навчальних закладів МВС України – жодної ректорки та лише дві проректорки й одна заступниця начальника академії.

Звичайно, що всі ці приклади не про формальні вимоги, а про справжню рівність, до якої нам ще крокувати й крокувати. Як у прямому сенсі, так і в переносному.

Андрій Черноусов, експерт Харківського інституту соціальних досліджень