Як прокурори на Вінниччині нехтують людськими життями

Дата: 25 Лютого 2021 Автор: Вадим Човган
A+ A- Підписатися

Коли собака на прив’язі дуже хвора, то з неї знімають нашийник. Адже це “по-людськи”: навіть собаче життя має завершитися на волі. Однак такі стандарти не застосовуються до засуджених на Вінниччині, коли в ролі “господаря” виступає тамтешня прокуратура.

Український закон передбачає: якщо засуджений захворів на тяжку хворобу, то його можна звільнити. На практиці ця норма застосовується вкрай рідко. Зазвичай засуджених звільняють через хворобу вже в напівмертвому стані. Часто, щоб не псувати статистики смертності у в’язницях.

Для такого звільнення тюремна лікарська комісія має спочатку зробити висновок про те, що хвороба тяжка та вимагає звільнення. Потім суд має підтвердити цей висновок і встановити, що хвороба дійсно перешкоджає відбуванню покарання. Якщо рішення позитивне – засудженого звільняють.

Прокуратура може оскаржити таке рішення суду в апеляції. Це трапляється зрідка. Наприклад, якщо засуджений здоровий “як бик”, але домовився із судом і в’язницею, щоб його випустили за симульованою хворобою. Однак буває, що прокурори втрачають будь-які моральні межі й гальмують звільнення засуджених, які справді при смерті. Такі випадки останнім часом виникають на Вінниччині.

Випадок перший

Засуджений Ш. перебував у Стрижавській виправній колонії біля Вінниці. Він давно хворів на гепатити В і С, але останніми місяцями мав важкий цироз печінки. Його стан погіршився настільки, що здувся живіт і набрякли кінцівки. Лікарі зробили фатальний прогноз. На суді тюремний лікар повідомила, що засуджений у важкому стані, хвороба є невиліковною. Якщо його не звільнити, то найближчим часом він не зможе самостійно задовольняти свої потреби. Засуджений також просив суддю його звільнити та сказав, що “дуже погано почувається, потребує догляду, має матір, яка зможе за ним постійно доглядати, у вчиненому розкаюється, завдану злочином шкоду відшкодував“.

Суд дослухався та постановив: звільнити засудженого через хворобу. Однак Вінницька місцева прокуратура оскаржила це рішення і цим зупинила звільнення.

Поки відбувався апеляційний розгляд, засуджений помер.

Коли я розповів про цю подію в соцмережах, здійнявся скандал. Прокуратура почала виправдовуватися, що засуджений був негідник і мав купу стягнень за порушення тюремного режиму. Але вона забула сказати, що померлий був засуджений уперше, відбув більшість строку, а стягнення отримував переважно за те, що він не виконував команди “підйом” через стан здоров’я. До того ж майже всі стягнення вже були погашені, тобто недійсні.

Також прокуратура придумала ще одне цинічне “виправдання” своїх дій. Вона розпочала кримінальне провадження проти лікарів. Їх звинуватили в неналежному виконанні медичних обов’язків. Тобто, на думку прокурорів, лікарі скоїли злочин, бо погано лікували невиліковного засудженого, якого не дали звільнити за хворобою ті ж прокурори.

Випадок другий

Засуджений Ч. перебував у тій самій Стрижавській колонії. Відбував термін за ненасильницький злочин – крадіжку. Він давно був ВІЛ-інфікований, але останнім часом хвороба переросла в четверту, клінічну стадію. Прогноз фатальний. На суді тюремні лікарі вказали, що “стан здоров’я засудженого Ч. дуже важкий, його здоров’я постійно погіршується, без підтримуючого лікування тривалість життя Ч. обмежена“.

Суд почув лікарів та постановив: звільнити засудженого. Але тут знову показала свій норов прокуратура й оскаржила рішення суду. І знову, поки йшла апеляція, засуджений помер у в’язниці. На волі в нього залишилися мати та сестра.

Цього разу прокуратура вже не виправдовувалася. Адже складно пояснити, чому засуджений не заслуговував на звільнення через хворобу, якщо він вчинив крадіжку і не порушував тюремного режиму.

Наразі через смерті цих засуджених проводиться перевірка щодо прокурорів. Схоже, що в Офісі генерального прокурора навіть думали розпочати кримінальне провадження за вказаними фактами. Але, напевно, на це немає політичної волі. Розберемося детальніше.

Особливості прокуратури на Вінниччині

Зі зміною керівництва обласної прокуратури на Вінниччині в липні 2020 року розпочалися дивні тенденції, зокрема в частині контролю за місцевою тюремною системою.

Якщо раніше оскарження прокуратурою звільнення за хворобою було винятком, то тепер це норма. Так само прокурори всіляко почали гальмувати умовно-дострокові звільнення засуджених, тобто звільнення за хорошу поведінку. Наприклад, якщо до зміни керівництва прокуратури, за період з 1 листопада 2019 до 31 січня 2020 року, було оскаржено 6 із 44 позитивних судових рішень (13%), то за цей самий період за нових прокурорів оскаржили 11 із 36 рішень (31%). Тобто оскаржували дострокові звільнення майже втричі частіше.

Попри втрату повноважень через зміни до Конституції прокуратура продовжує нагляд за тюремною системою. В межах цих повноважень прокуратура на Вінниччині винайшла ноу-хау. Окрім апеляцій, одним зі способів гальмування умовно-дострокових звільнень засуджених є скасування заохочень. Заохочення – це, наприклад, подяка засудженому за хорошу працю в колонії. Заохочення робляться тюремною адміністрацією і враховуються судами під час ухвалення рішень, чи виправився засуджений і чи заслуговує він на дострокове звільнення за хорошу поведінку.

Протягом листопада 2020 – січня 2021 року, за нового керівництва прокуратури, скасовано вісім заохочень засуджених. Для порівняння: минулими роками жодне заохочення прокуратурою не скасовувалось, адже наказ генпрокурора передбачає, що основним завданням їхнього нагляду за в’язницями є насамперед дотримання прав людини. До того ж в інших регіонах України практики скасування прокурорами заохочень не існує.

Окрім гальмування звільнень через хворобу та звільнень за хорошу поведінку, прокуратура почала гальмувати звільнення засуджених за віком. Раніше після досягнення пенсійного віку засуджених без проблем звільняли з виправних центрів (напіввідкритих в’язниць). Адже, відповідно до закону, у виправних центрах засуджені повинні працювати, а обов’язкова праця осіб пенсійного віку не дуже логічна. Тому закон передбачає звільнення з виправних центрів після досягнення пенсійного віку. Тепер же прокурори оскаржують звільнення пенсіонерів через безглузді мотиви. Наприклад, через те, що, досягнувши пенсійного віку, засуджений не мав достатнього стажу для призначення пенсії.

Як наслідок згаданих підходів в окремих пенітенціарних установах назрівають бунти. Деякі засуджені перебувають на межі через несправедливі гальмування їхніх дострокових звільнень.

Виникає питання: звідки така схильність прокурорів гальмувати звільнення засуджених? Скажімо так, свобода – цінна річ. Цей мотив одразу бачать усі юристи, але поки що не бачить Офіс генерального прокурора. Чому?

У Вінниці працює Олександр Бутович – єдиний в Україні обласний прокурор, який не пройшов переатестації, але залишився на посаді. Як вказує народна депутатка Олександра Устінова, “він провалив тести, не набравши 70 балів, і не зміг пояснити наявність у нього елітного будинку та великої кількості землі”, а також отримав від держави та приватизував квартиру на 100 кв. м у Києві. Генеральна прокурорка Ірина Венедіктова ще в липні 2020 року пообіцяла зробити висновки через це звернення Устінової, але досі безрезультатно.

Конфіденційні джерела повідомляють, що такому міцному триманню на посаді обласного прокурора сприяють два фактори:

  • голова Вінницької облдержадміністрації, який має прямий доступ до президента, вважає прокурора “своїм” і попросив за нього;
  • один із заступників генерального прокурора покриває його через давнє особисте знайомство.

Можливо, саме міцні зв’язки з найвищим керівництвом держави перешкоджають належній реакції на нехтування правами людини?

У будь-якому разі синхронне гальмування звільнень засуджених місцевими прокуратурами на Вінниччині не було б можливе без відома обласної прокуратури. Хоча місцеві прокуратури формально незалежні від обласної, на практиці оскаржувати звільнення засуджених в апеляції можна виключно з дозволу або за вказівки обласної прокуратури. Процедури з цього приводу врегульовано спеціальним наказом на рівні області. Реально ж усі потенційні звільнення і їхні оскарження узгоджуються в телефонному режимі.

Водночас засуджені та тюремна адміністрація на місцях неофіційно повідомляють, що “нові прокурори” все це роблять для того, щоб виключно вони могли диктувати, кому звільнятися з в’язниці достроково, а кому далі “мотати строк”.

Якими можуть бути наслідки

Європейський суд з прав людини вважає порушенням прав людини, коли засудженого не звільняють через стан здоров’я, якщо такий стан є несумісним з перебуванням у в’язниці (наприклад, рішення “Єрмоленко проти України“). Гальмування таких звільнень вважається порушенням права не зазнавати катувань, а в окремих випадках – порушенням права на життя.

Ймовірно, що правозахисники подадуть скарги до ЄСПЛ, якщо родичі померлих засуджених цього захочуть. Потенційно це означає великі суми компенсацій, які доведеться сплатити Україні через програш у Європейському суді.

У зв’язку з окресленими подіями я опублікував відкриту заяву про скоєння злочину прокурорами. Йдеться про несумлінне ставлення до службових обов’язків, що спричинило тяжкі наслідки (ч. 2 ст. 367 КК України). Наразі реакція Офісу генерального прокурора відбулася на рівні “вивчаємо обставини, триває перевірка”.

Вадим Човган, доктор публічного права, експерт з пенітенціарних питань

Поділитися:
Якщо ви знайшли помилку, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: