У Києві не залишусь, але досвід цінний: стажерка з інвалідністю про роботу в парламенті

Дата: 23 Березня 2020 Автор: Наталія Шишолік
A+ A- Підписатися

У листопаді 2019 року 20 активних та мотивованих жінок з інвалідністю зі всієї України пройшли навчання в школі політичної участі “Лідерка” та сім найкращих отримали стипендію на проходження стажування в центральних органах влади. Стажування проходили в лютому та березні.

У серії матеріалів ми розкажемо про те, як це – працювати в органах влади, коли в тебе інвалідність, що таке недоступність по-київськи та що державі необхідно було б знати про міжнародні зобов’язання у сфері дотримання прав людини.

Другий матеріал – розповідь Наталії Шишолік, яка потрапила на стажування до Комітет Верховної Ради України з питань соціальної політики.

Сама Наталія з Маневичей – селища міського типу у Волинській області. Дівчина пересувається на візку. Працює швеєю. У себе в місті очолює громадську організацію осіб з інвалідністю “Довіра”. Є призеркою чемпіонату України з лижних перегонів та біатлону. Написала та виграла 4 соціальні проекти. Зокрема, започаткувала інтегрований велопробіг та кіно просто неба.

Наталія Шишолік поділилась своїми враженнями від роботи у комітеті ВРУ.

Здивувалась, коли мені запропонували подати заявку на участь у школі політичної участі для жінок і дівчат з інвалідністю “Лідерка”. Якщо чесно, я ніколи не думала про політичну діяльність, хоча громадською діяльністю та правозахистом займаюся понад 10 років, при цьому завжди вважала себе недостатньо досвідченою для цього. Але несподівана зустріч з керівницею громадської організації “Боротьба за права” Юлею Сачук розвернула моє життя на 180 градусів.

Завдяки триденному навчанню у Києві я дізналася більше про політичну участь та інструменти впливу на державні процеси. Поспілкувалась із провідними жінками країни, які щедро ділились своїм досвідом. І в результаті абсолютно неочікувано опинилась серед сімох учасниць, які отримали стипендію на проходження стажування в центральних органах влади.

Комітет Верховної Ради України з питань соціальної політики, Центральна виборча комісія, Офіс віцепрем’єра з європейської та євроатлантичної інтеграції, Офіс Уповноваженого ВРУ з прав людини та Український культурний фонд – структури, які прийняли виклик взяти на стажування молодих жінок з інвалідністю.

Київ зустрів мене шаленим ритмом, відстанями, бордюрами, порогами та не дуже пристосованим житлом. А ще – колегами-лідерками, добрими людьми, низькопідлоговим транспортом, чуйними працівниками, новим досвідом роботи і новими враженнями.

Моїм новим місцем роботи став Комітет Верховної Ради України з питань соціальної політики та захисту прав ветеранів. Шлагбаум перед входом та пропускна система навіювали хвилювання, адже вважається, що шлях в державні органи відкритий лише для обраних. Але потрапивши всередину, зрозуміла – скрізь працюють звичайні люди, починаючи від охоронця і закінчуючи керівництвом.

Зі мною познайомились, пригостили кавою і запитали, що я б хотіла робити. Звичайно, я не могла написати закон чи готувати документи до Верховної Ради, але отримала роботу, під час якої змогла розібратись в законотворчих документах, побувала на засіданнях комітетів і зрозуміла, як вносяться правки. Також побувала на зустрічі з представниками закордонних делегацій.

Спочатку думала, що мене не буде чим зайняти, але з роботи виходила близько п’ятої.

Людей цікавить, що ж там роблять в комітетах? А там, крім депутатів, величезний колектив працівників, кожен з яких має свою ділянку роботи і готує безліч матеріалів для тих самих депутатів. А ще відповідає на безліч звернень громадян, які люди в багатьох випадках через незнання надсилають зовсім не за адресою.

Стажування з одного боку промайнуло швидко, як мить, адже все нове є цікавим. Водночас тягнулось довго через архітектурні перешкоди, які щодня виснажували як фізично, так і морально.

Утім, як кажуть, «що нас не вбиває, то робить нас сильнішими». В Києві залишатись я не планую. Це для мене місто, в яке можна приїхати на вихідні, а ритм життя я люблю більш спокійний. Але той цінний досвід, який отримала, повезу в своє містечко Маневичі на Волині з новими планами та ідеями. І можливо колись стану політикинею.

 А боротись за свої права та змінювати країну на краще, я буду намагатись завжди.


Проєкт “Школа політичної участі для жінок та дівчат з інвалідністю “ЛІДЕРКА” реалізується ГО “Боротьба за права” за підтримки Міжнародної фундації виборчих систем (IFES) та Міністерства міжнародних справ Канади. 

Поділитися:
Якщо ви знайшли помилку, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter