Роль громадянського суспільства під час війни Росії проти України

Дата: 09 Червня 2022 Автор: Альона Луньова
A+ A- Підписатися

Сьогодні вже, здається, всі знають, що близько 5-ї ранку 24 лютого 2022 року російська армія почала обстрілювати територію України, в багатьох містах пролунали вибухи. Але насправді війна почалася не тоді.

Справжнім початком війни є 20 лютого 2014 року. А вже за тиждень на території Сімферополя, мого рідного міста, в якому я на той час жила, з’явилися перші озброєні люди в уніформі без розпізнавальних знаків. В той день вони захопили будівлю Верховної Ради Криму і інші стратегічні об’єкти. Так почалася окупація  Криму та війна Росії проти України, її незалежності, суверенітету і врешті – існування.

Ця війна триває вже понад 8 років, а якщо бути точною, — 3032 дні. 

Як тоді, так і зараз, я працюю в громадському секторі, в НГО. Тож маю змогу не лише розмірковувати про те, якою може бути роль громадянського суспільства в зоні конфлікту, але й на практиці реалізовувати ці завдання.

І перше, що я хочу відзначити, – активність і ступінь залучення громадянського суспільства у діяльність, пов’язану із подоланням наслідків війни, прямо залежить від того, в якому стані знаходиться держава, чи може вона виконувати свої функції, чи була готова до війни і чи мала відповідні відпрацьовані алгоритми реагування на кризи, викликані її наслідками.

В 2014 році наша Україна не була готова до війни. Тому у 2014 році організації громадянського суспільства робили майже все – від евакуації цивільних з зони бойових дій до купівлі форми для армії, від надання правових консультацій до написання законів.

Першим наслідком війни стало масове внутрішнє переміщення. Тоді солідарність і готовність українців допомагати один одному стали дуже помітними у вирішенні питань евакуації, розміщення переселенців, надання їм першої гуманітарної допомоги. Через певний час держава “отямилася” і почала реалізовувати більш активно покладені на неї функції. Втім, численні волонтерські ініціативи, що виникли в перші місяці війни, в подальшому виросли у великі громадські організації, благодійні фонди, які і зараз допомагають постраждалим від війни.

Оскільки належним чином не працювала правоохоронна система, яка була не готовою до війни більше за інших, багато правозахисних організацій почали фіксувати воєнні злочини, вчинені в ході воєнних дій. Невибіркові обстріли, вбивства цивільних, позасудові страти тощо – до документування всіх жахів, які вчинялися під час війни, долучилося чимало організацій. Вони “з коліс” напрацьовували методики фіксації пошкоджень, опитування свідків. Вивчали механізми звернення до різноманітних інстанцій і зверталися до них, щоб злочинці були покарані. 

Юридична допомога та інформування – це одне поле діяльності громадських ініціатив, НГО після початку війни. Адже бойові дії – це не лише фізичні руйнування і вбивства, це ще й численні проблеми із втраченими документами, порушеними процедурами. Організації громадянського суспільства започаткували роботу багатьох гарячих ліній правової допомоги, де проводили консультації. Вони відкривали приймальні, щоб надавати вторинну правову допомогу, складати процесуальні документи, допомагати в судах. Саме через ці ресурси організацій громадянського суспільства внутрішньо переміщені особи і ті, хто залишився на окупованій території, мали змогу отримати необхідну актуальну інформацію.

Коли держава бачить в представниках громадянського суспільства партнерів, можна говорити про перехід на інший рівень – вплив на державну політику. Так сталося і в нас, бо експертів громадських організацій почали залучати до різних процесів з підготовки проєктів законів. Наприклад, профільний Закон “Про забезпечення прав та свобод внутрішньо переміщених осіб” був написаний, зокрема експертами громадських організацій. Надалі ми були долучені до написання десятків законів і концепцій, зокрема і тих, які стосувалися перехідного правосуддя, розбудови миру.

Паралельно із такою більш-менш сервісною роллю організацій громадянського суспільства в період війни залишається актуальною функція “watchdog”. Так, війна – це часто привід для звуження прав та свобод. Коли йде війна, дуже легко намагатися маніпулювати громадською думкою, нехтувати необхідними процедурами і протискати потрібні рішення чи дії. Тому, безумовно, в період війни залишається актуальним завдання з постійного моніторингу ситуації і сигналізування суспільству про те, що відбувається щось неправильне. Коли йде війна, влада має багато спокус. І представники громадянського суспільства мають бути дуже сильними, працювати системно та злагоджено, щоб ці атаки на права та свободи відбивати.

Є ще одна надважлива роль, яку відіграють організації громадянського суспільства під час війни. Це – сприяння системним реформам. В ситуації з Україною мова йде про реформи, що наближатимуть євроінтеграцію та забезпечуватимуть сталість всіх важливих інститутів правової демократичної держави. 

І наостанок я хочу сказати про довіру

Навесні 2021 року ми спільно з колегами з Харківського інституту соціальних досліджень за підтримки ПРООН робили велике опитування, яке здебільшого стосувалося питань перехідного правосуддя та бачення українців майбутнього в умовах затяжного тоді вже майже замороженого конфлікту. Серед питань, які ми ставили респондентам, було те, яке стосувалося довіри до різних інституцій у питаннях, які стосуються війни. Так от. Рівень довіри до громадських організацій, волонтерів сягав 68,5%. Для порівняння: президенту довіряли 37,3%, уряду – 26,3%, народним депутатам України – 14,4%.

Напевно, якби ми заміряли зараз, це співвідношення змінилося б у бік влади (зокрема президента і армії). Але громадянське суспільство зараз, так само як і рік тому, має широку довіру з боку українського суспільства. Ця довіра має бути конвертована у реальні корисні системні зміни, які допомагатимуть подоланню негативних наслідків агресії Росії проти нас. 

Україна обов’язково переможе. Ми переможемо. У відбудові України будуть важливі іноземні інвестиції, підтримка, партнерська допомога. Але не менш важливим буде те, як влада спільно з громадянським суспільством буде розбудовувати демократичну правову державу.

Альона Луньова, менеджерка з адвокації Центру прав людини ZMINA

Поділитися:
Якщо ви знайшли помилку, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: