Референдум від “Правого сектору” суперечить Конституції

Нашим форпостом  є Конституція. Ми боролись на Майдані, щоб влада була обмежена і був порядок. Тому мене здивувала неконституційна пропозиція “Правого сектору” провести референдум про недовіру владі.

Якраз завдяки Конституції “Правий сектор” зміг вийти на Майдан, закликати людей прийти, щоб демократично висловити точку зору і скористатися благами конституційного ладу.

Майдан 3.0 апріорі не може проголошуватись патріотичними і державницьки налаштованими силами. Євромайдан був реалізацією народом права на повстання з конституційної точки зору.

В Загальній декларації про права людини написано: “права людини мають бути захищенні правовим порядком, щоб не довелося вдаватися до повстання як до останнього засобу проти тиранії і гноблення”. Тобто тоді, коли не працюють ані суди, ані правоохоронна система. Тоді, коли президент узурпував владу. Повстання було крайнім засобом, до якого нас закликала вдатись гідність і людська природа. Право на постання витікає з концепції природніх прав людини.

Але право на повстання ніколи не може бути реалізовано, якщо влада – демократична. Ми можемо бути незадоволеними цією владою. Вона приймає неякісні рішення, можливо, не так швидко, як нам хотілося б. Але в демократичному суспільстві це означає, що потрібно вибудувати кращу альтернативу. В демократії народ надає мандат тому, кого він вважає найкращим.

Якщо ми незадоволені владою, то всі, хто нею незадоволені, мають будувати кращу альтернативу, пропонувати кращу державну політику та змінювати владу на виборах. Про право на повстання не може йти мови, тому що у нас є вибори й інші демократичні механізми зміни влади.

Деструктивність референдуму

Сама ідея референдуму є деструктивною за своєю суттю. Дуже правильно, що в нашій Конституції не передбачено референдуму про недовіру владі. Чому? Ми можемо це з’ясувати, вдавшись до простої арифметики.

Кількість людей, які проголосували за переможця на виборах, як правило, є меншою, ніж кількість тих, хто не проголосував “за”. Це справджується навіть у випадку, коли цей політик був обраний абсолютною більшістю. Є частина електорату, яка вважає, що всі політики однакові, що їхній вибір ні на що не впливає і, відповідно, не ходять на вибори. Це по суті деструктивний і протестний електорат.

Але коли буде відбуватись референдум про недовіру владі, то деструктивно налаштований електорат може прийти на вибори.

Візьмемо, до прикладу, вибори президента в 2014 році. Тоді Порошенка обрали трішки менше 10 мільйонів людей. А загалом право голосу мали майже 30 мільйонів людей. Тобто з тих, хто прийшов на вибори – це була абсолютна більшість, але якщо ми візьмемо усе суспільство, то це була одна третина, яка проголосувала за президента Порошенка.

У тих демократичних державах, де є референдуми, передбачаються жорсткі процедури і вимоги до явки. Як правило, нічого конструктивного з цього не виходить.

Є приклад референдуму про недовіру президенту Румунії Траяну Басеску в 2012 році. Тоді у 8 разів більше людей проголосували за його відставку, але на голосування прийшло менше 50%. Відповідно, відставки не відбулось і почалася політична криза. Нічого конструктивного з цього не вийшло.

Національні референдуми в Німеччині взагалі неможливі. Єдиний виняток – це коли федеральні землі вирішують, об’єднатись чи роз’єднатись, чи відкорегувати межі. Це єдине питання, яке може бути винесене на національний референдум у Німеччині. Тому що німці пам’ятають Гітлера, який дуже любив референдуми. Ці технології маніпуляцій референдумами відомі. Росія референдумом прикрила свій злочин анексії в Криму.

Політтехнологи вдаються до спокусливого популізму. Вони переконують, що от на референдумі ви зможете досягти всього. Однак демократія функціонує за чітко встановленими процедурами, і референдум не може порушувати процедури, встановлені Конституцією.

В Україні є зараз закон “Про всеукраїнський референдум”, який приймався в листопаді 2012 році ще режимом Януковича. Очевидно, тоді готувався плацдарм для подальшої узурпації, тому що у ньому є дуже великі небезпеки для конституційного ладу. Цим законом пропонується проведення референдуму про прийняття нової Конституції в обхід парламенту. Це вкрай неконституційний закон.

Викликає тривогу, що він досі не скасований, хоча в парламенті є законопроект про визнання його таким, що втратив чинність.

Нам потрібен новий закон “Про всеукраїнський референдум”. І ще важливіше – новий закон про місцевий референдум. Він особливо потрібний в контексті процесу децентралізації в Україні. Самим законом “Про об’єднання територіальних громад” передбачається проведення місцевих референдумів, і виходить, що ми не маємо правових рамок про місцеві референдуми.

Конструктивний шлях

В Україні немає іншого шляху, окрім як конструктивний поступ крок за кроком. Замість того, щоб висувати деструктивні ініціативи, я вважаю, варто працювати над законом про місцевий референдум, сприяти проведенню децентралізації. Тому що це реформа, яка уможливить значною мірою розвиток України.

Мені здається, що є причино-наслідковий зв’язок між подіями на Закарпатті і віче в Києві. Якщо ми уявимо, якби не було на Закарпатті силового протистояння, то чи було б віче? Тут причина не в тому, щоб відволікти увагу від бійців “Правого сектору”, які переховуються у лісах Закарпаття, а швидше в тому, щоб зловити хвилю популярності. Коли партія, яка отримала на виборах 1,8% голосів, опиняється у центрі дискурсу, коли про неї всі говорять, то це успіх.

Цей референдум видається як політтехнологія, яка насправді є деструктивною, оскільки відводить від порядку денного, який мав би працювати на розвиток України.

Ок, “Правий сектор” незадоволений правоохоронними органами на Закарпатті. Зараз відбувається реформа поліції. Тут не можна звинувачувати в тому, що взагалі немає змін. При конструктивному підході “Правий сектор” міг би докласти зусиль, щоб реформа поліції відбувалась якнайкраще, наприклад, подбавши в тому числі і про якість кадрів. Чому б учасникам “Правого сектору” не піти на конкурс і не приєднатись до поліції? І це був би великий крок до встановлення правового порядку, якого вони хочуть. Але виглядає, що вони обрали шлях галасу і піару, на жаль, деструктивний шлях.

Як я бачу ситуацію, найближчий конструктивний референдум в Україні може бути щодо вступу до Європейського союзу. Щодо вступу до НАТО, то тут не обов’язково проводити референдум. З 28 країн-членів НАТО всього три країни проводили його при вступі.

Але щоб вступити до ЄС, треба зробити дуже багато роботи. І це робиться не референдумами, а маленькими конструктивними кроками, просуванням реформ, будуванням альтернатив. Ця влада не ідеальна, треба пропонувати кращі альтернативи.    

Ярина Журба, експертка з конституційного права Центру політико-правових реформ, виконавчий директор Аналітичної платформи “21 листопада”.