Примусове фільмування у пропаганді: як росіяни використовують цивільних заручників для укріплення своєї влади

Після повномасштабного вторгнення кількість цивільних, які стали жертвами незаконного затримання та подальшого утримання росіянами, вимірюється тисячами. Згідно з повідомленням українського МВС, станом на жовтень 2023 року в офіційному реєстрі було близько 28 тисяч громадян, зниклих безвісти за особливих обставин. Частина з цих людей — саме цивільні, яких тримають на тимчасово окупованих територіях України або вже перевезли до Росії.

Здебільшого родичі, які зверталися до Центру прав людини ZMINA, скаржились на те, що окупанти не повідомляли їх ані про обставини, ані про саме затримання їхніх близьких. Нерідко з людиною просто зникав зв’язок — і починався довгий процес пошуку, що міг тривати днями, тижнями й навіть місяцями. Деякі сім’ї досі не знають, де перебувають їхні родичі та чи живі вони взагалі.

У пошуках близьких родини змушені проходити через багато випробувань — зокрема, переглядати пропагандистські відео.

Практика знімати відео з полоненими — не нова. Окупанти активно використовують її в Україні з 2014 року, коли офіційно не визнавали своєї присутності в Донецькій та Луганській областях. Однак раніше у фокусі уваги таких роликів були військовополонені. 

Захоплених воїнів допитували та знімали це на відео. Широко відомим став так званий парад військовополонених, який окупаційні війська провели 24 серпня 2014 року в захопленому Донецьку. Це стало підставою для звернень до Міжнародного кримінального суду: щодо грубого порушення статті 3 Женевських конвенцій — заборони посягання на людську гідність, зокрема образливого і принизливого поводження. 

Крім того, українські військовополонені, які повернулися з Росії, надіслали кілька індивідуальних заяв до Європейського суду з прав людини стосовно порушення статті 3 Конвенції про захист прав людини (катування, що містять нелюдське чи таке, що принижує гідність, поводження або покарання), а також порушення статті 8 Конвенції щодо охорони гідності особи.

Тоді відео за участю цивільних заручників були ще нечастими. Найвідоміше з них — фільмування публічного побиття та приниження Ірини Довгань, волонтерки з Ясинуватої, яку прив’язали до так званого стовпа ганьби в окупованому Донецьку у 2014 році.

З початком повномасштабного вторгнення у 2022 році росіяни масово почали викрадати саме цивільних — серед них активні проукраїнські громадяни, волонтери, журналісти, представники місцевого самоврядування, лідери думок. Окупанти знімали за участю затриманих пропагандистські ролики та використовували їх як ще один інструмент впливу на громаду: з одного боку, щоб підтримати лояльність до окупаційної влади, з іншого, як метод залякування інших проукраїнських мешканців на захоплених територіях.

Після швидкої окупації частини України російські військові та призначені з Москви адміністрації зіткнулися зі значним опором місцевого населення, яке відкрито висловлювало свою проукраїнську позицію та виходило на протести. 

Зокрема, у Херсонській області ще в березні 2022 року тривали акції спротиву, і для їхнього придушення росіяни застосовували викрадення активних громадян.

Одним із перших відео за участю цивільного став запис, де викраденого журналіста, письменника й активіста Сергія Цигіпу, якого відрекомендували як “українського військового, що переїхав до Росії”, допитують про “сумнівні стратегії української армії”. На відео чоловік говорить у непритаманній йому манері, обережно тримає руку біля ребер — це наводить на припущення про поранення чи перенесені тортури. 

Ще одним роликом, знятим із відвертими намірами залякування та пропаганди, стало відео за участю відомої блогерки й освітянки з Херсона — Олени Наумової. За декілька днів після її зникнення, у серпні 2022 року, в мережі з’явилося відео з її “вибаченнями перед російською армією”. На відео виснажена й насправді українськомовна Олена російською говорить очевидно завчений текст про те, як вона шкодує, що критикувала російську армію — і перепрошує за це. Сама Олена вже після повернення на підконтрольну Україні територію розповіла журналістам ZMINA, що відео було записане лише з п’ятого дубля, бо вона весь час перебувала під тиском і не могла сконцентруватися. Після запису ролика її відпустили. Саме відео росіяни зрештою видалили. 

Документатори Центру прав людини ZMINA під час інтерв’ю зі свідками та постраждалими зібрали не один десяток свідчень про примус цивільних до знімання у пропагандистських відео.

Один з опитаних — журналіст регіонального видання — повідомив, що його схиляли до критики українського політичного ладу. Він не бажав робити цього навіть під примусом, тож обійшовся загальними фразами на кшталт “це складне питання” або “пенсіонерам стало важко жити”. 

Цивільні з Харківської області зазначали, що на відео їх змушували зізнаватись у скоєнні злочинів, не обов’язково “політичних”. Надалі російські окупаційні “поліціянти” використовували ці відео для шантажу. Зокрема, згодом ув’язненим говорили, що їхні “відеозізнання” використають для кримінальної справи, і вони отримають тяжке покарання.

Навіть після деокупації цивільні намагалися знайти інформацію про себе та свої “зізнання”, аби знищити їх. Люди боялися, що ці відео тепер можуть використати для доказу їхньої вини у скоєнні злочинів, які насправді були вигаданими чи нав’язані окупантами. 

Матір одного з цивільних заручників із Бердянська на Запоріжжі, яка ще до вторгнення переїхала за кордон, підштовхнули записати пропагандистське відео, де вона стверджувала, що нібито працює на українські спецслужби та “завербувала” свого сина і його друга. Ефесбівець обіцяв жінці, що після відео її сина з другом відпустять, однак цього не сталося — наразі справа “бердянських терористів” передана до Ростовського суду в Росії. 

Щонайменше сімох незаконно утримуваних у катівні, яку російські окупанти облаштували у приміщенні школи в селі Біляївка на Херсонщині, змусили перед звільненням знятись у пропагандистському відео. Перед записом відео постраждалих залякували та погрожували напряму: або вони зачитують текст на камеру, або їх кидають у яму. 

“Давали аркуш, на якому було написано: “Мені набридла влада Зеленського, наркомана, клоуна, і його прихвоснів. Я, такий-то, буду всіляко співпрацювати з російськими військами””, — згадував під час опитування один із потерпілих. 

Також постраждалих змушували говорити, що в незаконному місці утримання до них добре ставилися: не били, годували, поїли, надавали медичну допомогу. Насправді ж чоловіків місяцями тримали у темній кімнаті без доступу до їжі, води, туалету й можливості вийти назовні хоча б на коротку прогулянку. Частину з них жорстоко били та катували електричним струмом. Після запису відео потерпілим погрожували розстрілом, якщо вони розповідатимуть про знімання; а якщо після звільнення підуть воювати, росіяни оприлюднять відео й цим дискредитують колишніх ув’язнених. 

З погляду юриспруденції ці відео — додаткові докази вчинення росіянами злочинів проти цивільних. Будь-які дії, спрямовані на знущання та приниження цивільного населення, заборонені міжнародним гуманітарним правом — зокрема Женевською конвенцією 1949 року про захист цивільного населення під час війни, а також Загальною декларацією прав людини та Європейською конвенцією. Водночас остання регулює дії росіян лише до 16 вересня 2022 року, оскільки тоді РФ виключили з Ради Європи, тож юрисдикція Конвенції більше не поширюється на громадян цієї країни. 

Будь-які зізнання у злочинах, отримані під тиском і примусом, є недійсними й не можуть бути використані у правовій державі як джерело доказів у скоєнні будь-яких діянь. Тому родичі викрадених цивільних, які побачили свого близького на таких відео, можуть не перейматися через те, що він або вона зізнаються в якихось злочинах або засвідчують свою підтримку окупантам. 

Те саме стосується і самих цивільних, які пережили незаконне затримання і були змушені знятись у таких відео. Опитані Центром прав людини ZMINA люди часто із соромом та острахом розповідали про ці епізоди. А втім, очевидним є те, що такі відео зняті під тиском, фільмуванню найчастіше передували психологічні та фізичні катування. Тож підстав боятися публікації такого відео немає. Єдине, що слід зробити колишнім заручникам або їхнім близьким, — повідомити про ролик правоохоронні органи. Тоді слідчі зможуть використати відео як додаткове джерело доказів системності та широкомасштабності російських злочинів проти цивільних.