Політика відновлення на деокупованих територіях: що держава має зробити вже зараз

Площа тимчасово окупованих територій та масштаби викликів, пов’язаних з цим, значно збільшилися з початком повномасштабного вторгнення. За дев’ять років війни українська держава та громадянське суспільство напрацювали різні підходи, політики, нормативно-праві акти з реінтеграції, взаємодії з внутрішньо переміщеними особами та з громадянами, які залишилися в окупації.

Здебільшого такі політики сформовано на рівні декларацій. Деякі ж втілено на рівні реальних дій, спрямованих на реінтеграцію та підтримку зв’язків України зі своїми співгромадянами на ТОТ.

Низка загальнонаціональних соціологічних опитувань, які останніми роками проводили, зокрема, група “Рейтинг”, КМІС, Харківський інститут соціальних досліджень, засвідчують, що такі підходи підтримує переважна більшість населення.

Чинна нормативна база, яка ухвалювалася протягом останніх дев’яти років, окрім Стратегії деокупації Криму, регулює питання окремих сфер життя в умовах окупації. Утім, вона не дає вичерпних відповідей про те, як же все ж відновлювати життя після звільнення Кримського півострова.

Протягом останнього року Україна отримала новий досвід деокупації своїх територій, відновлення української влади та правового простору. Нині можливість звільнення всіх окупованих територій набуває доволі чітких перспектив. Важливо, щоб досвід України зі звільнення наших співгромадян не став травматичним, а, навпаки, став успішним прикладом для інших країн, які навколо нас, зокрема, потерпають від окупації своїх територій Російською Федерацією.

З огляду на всі дев’ять років тимчасової окупації Криму та Сходу України ми можемо окреслити такі основні напрями роботи, виклики, які державі потрібно буде долати:

• відновлення органів публічної влади, функціонування системи державних органів на звільнених територіях та розв’язання питань масштабного дефіциту місцевих кадрів для роботи в органах управління на відновлених територіях;
• запровадження процедур люстрації;
• реінтеграція громадян України в соціальний, економічний, культурний та освітній простір України;
• подолання наслідків мілітаризації Росією цих секторів за роки окупації, систематичної політики РФ щодо знищення української та кримськотатарської ідентичностей, систематичної політики з дискредитації української держави та її органів влади, що велися весь час на окупованих Росією територіях.

Розв’язання цих завдань вимагає від держави вже сьогодні визначити загальну, комплексну рамку стандартів, принципів, дорожньої карти з відновлення життєдіяльності в різних сферах на деокупованих територіях. І ця напрацьована рамка вже має бути в нас на столі. Важливо віднайти орієнтири й опори, що допоможуть нам пройти шлях відновлення після війни в найбільш безпечний та справедливий спосіб для всіх сторін.

Для мене особисто серед таких орієнтирів найважливішими є права людини та людська гідність як ключова цінність. Це очевидно, та не так просто в умовах війни, коли щодня зі зрозумілих причин питання прав людини конкурують з питаннями національної безпеки. Тут нам допоможуть інструменти перехідного правосуддя, в центрі яких, до речі, якраз стоїть людина, потерпіла від війни, практика Європейського суду з прав людини та інших міжнародних судових органів.

Ми можемо спиратися на міжнародне право і міжнародний досвід. Та варто усвідомлювати, що немає чарівної пігулки й нам усе одно одночасно треба буде відшукувати у своїх рішеннях баланс. 

Зрозуміло, що винні у воєнних злочинах за міжнародним правом мають бути покарані за будь-яких умов. Це має зробити держава. Також варто через діалог обговорити питання, хто з громадян та як може буде амністований у контексті, до прикладу, співпраці в різних формах з окупаційною владою. Це може бути предметом діалогу та стати результатом певного консенсусу в суспільстві. І ось цей пошук консенсусу, національні діалоги щодо розбудови в майбутньому, як на мене, є другим важливим орієнтиром.

Без перебільшення війна зачепила кожного українця. Цей досвід уже більше не обмежується територіями від Криму до Сходу України. Отже, неймовірно зріс рівень залученості політиків, державних діячів, загалом населення і громадськості до розв’язання питань деокупації.

Тому в цьому контексті, як на мене, під час напрацювання будь-яких рішень і політик дуже важлива взаємодія з різними цільовими аудиторіями. Це питання потерпілих та громадських організацій, які представляють їхні інтереси, військових і ветеранських та багато інших професійних спільнот. Неоціненним також буде досвід та дослідження думок наших співгромадян, які або проживали, або зараз проживають на ТОТ. Це доволі чутливий та складний інструмент, проте все ж таки він важливий.

Важливо на систематичній основі вивчати і позитивний, і негативний досвід того, як відновлювалося життя на звільнених територіях останнім часом.

Третя важлива складова деокупації – наявність відповідного законодавства і правової визначеності стосовно кола цих питань, які я окреслила вище.

Відповідне законодавство мало бути давно вже розроблене, тим більше що ми вже маємо чимало напрацювань. Тобто завершити процес розроблення такого законодавства важливо до деокупації ТОТ.

Водночас це законодавство не має різнитися з практикою його застосування, а має бути чітким та зрозумілим для населення.

Ми маємо чимало прикрих кейсів, коли позиції щодо одного питання в різних представників органів влади можуть бути різними. Можемо згадати сумнозвісні кейси ставлення до отримання російських паспортів в окупації або кримінальну практику з переслідування за примусовий призов до лав Збройних сил РФ наших громадян на ТОТ. У цьому питанні ми маємо різну практику застосування і комунікації наслідків поведінки населення або не маємо чіткого законодавства. Усі ці питання мають бути розв’язані.

Не менш важливий досвід роботи органів влади Криму, Сходу України в екзилі, зокрема те, як вони розбудовували політики подолання наслідків війни та розслідування злочинів.

У них – неоціненний досвід. Коли ми говоримо про розбудову політик на деокупованих територіях, ми не розв’язуємо цих завдань у вакуумі.

Той досвід з деокупацією та реінтеграцією наших територій, який ми вже маємо, сильно впливатиме не лише на самі звільнені території, а й на населення всієї країни. Це матиме наслідки для всієї території України – і для безпеки, і постконфліктного врегулювання. 

Промова Дар’ї Свиридової, експертки коаліції “Україна. П’ята ранку”, під час дискусії DocudaysUA “Відновлення України на деокупованих територіях: які перші кроки треба зробити”