Брати чи не брати російський паспорт в окупації? Розставляємо крапки над “і”
Минулого тижня в медіа розгорілась дискусія: Омбудсман Дмитро Лубінець та віцепрем’єрка з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій Ірина Верещук виступили з, на перший погляд, протилежними заявами щодо отримання російських паспортів в окупації.
Омбудсман стверджує: щоб вижити або якщо в людей немає можливості виїхати з тимчасово окупованої території (ТОТ), не треба відмовлятися від отримання російських паспортів, оскільки це пов’язане з безпекою і життям українських громадян. Натомість Ірина Верещук рекомендує тамтешнім українцям не погоджуватися на російське громадянство, відкидати співпрацю з окупантами, за можливості виїжджати з ТОТ або чекати на звільнення Збройними силами України.
Та у цій дискусії, що виникла в публічній площині, важливо не забувати, що мова йде про сотні тисяч наших громадян, які вимушені проживати в окупації через збройну агресію проти нашої країни. Тому основна їх задача – вижити, зберегти себе і своїх близьких. Звичайно, якщо є можливість не брати російський паспорт, краще його не брати, бо його потім дуже складно позбутися. Але якщо ситуація складається так, що людина не може не брати його, то треба це розуміти і відповідним чином комунікувати, що за отримання російського громадянства за таких умов не може і не буде наставати жодна відповідальність.
Коли Російська Федерація створює умови, за яких українські громадяни мусять отримати російські паспорти, щоб мати доступ до медичної допомоги, соціальної сфери, для того, щоб зберегти право власності на свій будинок та землю, то зрозуміло, що російська влада діє не з гуманітарних міркувань. Нав’язування російського громадянства і роздавання паспортів – цілеспрямована системна політика РФ на окупованих нею територіях. Ми бачили, як це відбувалося в Криму у 2014 році, і бачимо схожі практики на територіях України, окупованих після 24 лютого 2022 року.
Звичайно, Російська Федерація намагається створити міф про те, що українці в окупації чи ті, хто був депортований на територію країни-агресора, добровільно отримують громадянство РФ. Але добровільність в подібній ситуації – більш ніж сумнівна, особливо коли масова паспортизація має примусовий характер.
Наприклад, очевидним примусом є відмова у видачі дитині документа про шкільну освіту без російського паспорта. Або надання соціальної допомоги та виплата пенсії тільки за паспортом РФ. Також з ТОТ повідомляють про примушування до “перереєстрації” права власності за новими російськими документами. Крім того, окупанти примушують до отримання російського громадянства фактичною забороною виїжджати з окупованої території без наявності російського паспорта.
Держава Україна повинна давати зрозуміти мешканцям ТОТ, які опинилися в таких умовах, що саме по собі отримання російського паспорта, якщо воно здійснюється під примусом, не є ані злочином, ані актом колабораціонізму.
Україна займає послідовну та виважену державницьку позицію: ми не визнаємо російське громадянство, набуте в окупації. На політичному рівні держава Україна займає таку позицію від початку окупації Криму 2014 року. Отже, про жодну відповідальність, зокрема кримінальну, не може йтися. У нас немає відповідальності за набуття громадянства РФ, тим більше якоїсь спеціальної відповідальності, якщо паспорт отриманий на окупованих територіях.
Проте важливо усвідомлювати, що з паспортом РФ “в комплекті” можуть йти значні негативні наслідки. В першу чергу йдеться про можливість бути мобілізованим до Збройних сил РФ. Крім того, Росія під приводом оформлення паспорта збирає значні обсяги персональних даних про громадян України.
За понад дев’ять років тимчасової окупації частини нашої землі ми розуміємо, що наші співгромадяни з дуже різних причин залишаються на ТОТ.
Безумовно, є ті, хто чекав на “рускій мір”, але для багатьох інших рішення залишитися в окупації носить зовсім інший неполітичний характер. Тому важливо розмежовувати ситуації, коли людина бере російський паспорт під примусом та коли громадянин є прихильником ідеології рашизму.
Дійсно, є люди, які, щоб обійняти керівні посади в окупаційних адміністраціях, отримали російський паспорт, бо це зазвичай є умовою для отримання посади. І це вже не так питання отримання паспорта країни-агресора, як того, що така людина стає обличчям окупації, адже утверджує саму окупацію, підтримує її, і завдяки їй фактично ця окупація й відбувається. Це можна кваліфікувати або як державну зраду, або як колабораційну діяльність, і за це встановлена кримінальна відповідальність.
Підсумовуючи. Держава має чітко артикулювати, що російський паспорт – серйозний ризик для життя українців, які залишаються в окупації чи опинилися на території РФ. Але якщо обставини так складаються, що ви вирішуєте залишитися в окупації й ніякого іншого шляху немає, ніж отримати російський паспорт, Україна вас за це не буде переслідувати. Ви не будете в наших очах злочинцями – зрадниками чи колаборантами. Ми розуміємо, що це є наслідком злочинних дій окупантів, а ви жертви цих злочинних діянь. Але якщо ви хочете взяти російський паспорт і піти працювати в окупаційну адміністрацію, стати обличчям окупаційної адміністрації і її підтримувати, то ви злочинець – не через паспорт, а через ваші дії. І ми будемо оцінювати ці дії.
І на останок. Згідно з результатами соціологічного дослідження, яке ініціював Харківський інститут соціальних досліджень, абсолютна більшість українців (понад 75%) з розумінням ставиться до отримання російського паспорта або взагалі не визнає цього нав’язаного громадянства.
Тож хочеться в цій дискусії поставити крапку. Давайте це буде мудра позиція українців.
Альона Луньова, директорка з адвокації Центру прав людини ZMINA
