Племінник для мене намалював «війну»

Дата: 31 Жовтня 2014 Автор: Ірина Виртосу
A+ A- Підписатися

Скадовськ, літо 2014.

– Тьотю Іро, це вам… – підбігає до мене мій шестирічний племінник Ігор і дарує малюнок. Я не одразу могла зрозуміти дитяче мистецтво. Але хлопчина мені терпляче пояснює.

– Це воєнний трактор. А це літак… А це прапор України…

– А що на цьому дереві? Яблука ростуть?

– Які яблука! Персики…

«Звісно, які ж на півдні України яблука», – усміхаюсь сама до себе. Хлопчина не вгаває, розповідає, як він готувався до мого приїзду, старанно малював. Знаючи, що я працюю журналісткою, писав «про новини».

Незважаючи на «воєнний трактор», як на мене, малюнок все ж світлий. Принаймні на обличчях трьох дивних істот я чітко бачу усмішки. Вони точно знають, що у їхніх домівках є мир і спокій. Так відчуває мій племінник, так і малює. І я йому вірю.

Ігор проживає у моєму рідному містечку Скадовськ. Це невеличкий куророт на затоці Чорного моря. Зі Скадовська є траса на Кримський півострів. Тож коли почало трусити Крим і вкопувалися щоразу нові стовпчики так би мовити «кордону» – і чим ближче до Херсонської області, – тим більше лихоманило й мене.

Моїм батькам є куди «тікати», але вони втомленно говорили: «Доню, щоб зберегти життя – так. Але як все залишити?». І хоч мама – з Хмельницької області, а тато – взагалі з Молдови, та свою сім’ю почали будувати тут, у Скадовську. Тут уже й проростає в землю «їхнє коріння». А на скадовському, колись чужому кладовищі, на жаль, вже є до кого ходити…

Скільки я себе пам’ятаю, Скадовськ був інертним, ліниво-курортним містом. Говорили особливим україно-російським суржиком, дивилися російське телебачення. До нас у гості часто приїжджати білоруси, нерідко росіяни.

Та найбільш «смачним» було почути дзвінку українську когось із відпочиваючих із Західної України. На пляжі, в магазині, просто вулиці… І чим більше гостей із Західної, тим спокійніше реагував Скадовськ на українську. Якщо раніше на мою українську, мене, місцеву, запитували «звідки я?», то з часом Скадовськ призвичаївся.

…Із трагічними подіями в Україні, моє майже байдуже від сонячної спеки місто почало показувати свій твердий таврійський характер. Із неймовірним здивуванням я помічала під час Майдану пофарбовані у синьо-жовті кольори шини як «вазони» для квітів. Замайоріли прапори… просто з вікон мешканців міста. На машинах стало традицією чіпляти прапорці.

Як розповіла моя вчителька української мови, на останній дзвінок у моїй рідній школі діти вбралися у вишиванки. На пляжі я вперше почула українською рекламу-запрошення покататися на «плюшці». А біля міжнародного морського порту високо в небі на майвилні (флагштоці) висить прапор України, щоб ні в кого з приїжджих не виникало жодних сумнівів, якої держави це місто.

Біль війни докотилася і до Скадовська. Нещодавно привезли й поховали 23-річного офіцера Віталія Белікова, який загину в Слов’янську Донецької області. Ховали майже усім містом. По собі цей молодий хлопчина лишив тримісячну дитину, дружину-вдову і матір у скорботі. Скадовськ вбрався у чорні стрічки, а на кладовищі біля скромного обеліска невідомому солдату з’явилася свіжа могила…

Південне містечко зайняло однозначну позицію – не хоче війни, болю, не хоче Росії… І хоч Скадовськ має свій, особливий, південний характер, не всі досконало знають українську, мають у шафі вишиванку й Шевченка на стіні, але я вірю йому. На жаль, потрібно було таке потрясіння, щоб утвердитися півдню в тому, що ми – Україна.

…На пляжі, спілкуючись зі своєю однорічною хрещенницею Софійкою українською, краєм вуха почула розмову років семи дівчинки зі своїм татом.

– Папа, а они что не наши?

– Наши, наши… Просто они из другой области, где говорят по-украински.

Дівчинці стало замало, вона наважилася звернутися до мене:

– А вы что не у нас живете?

– А де «у вас»? – перепитую.

– У нас, в Украине?

– Якраз в Україні, – усміхаючись, кажу. – Просто я спілкуюся українською, а ти – російською…

– У вас такой язык как… из кинотеатра… – відповідає мені усмішкою дівчинка.

День

Поділитися:
Якщо ви знайшли помилку, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: