Новий закон про поліцію: обмеження свобод українців під маскою реформи
Нові патрульні поліцейські починають працювати в нових і нових містах. Київ, Одеса, Львів, на черзі – Харків. Почав діяти і новий закон “Про Національну поліцію“. Втім, весь оптимізм сходить нанівець через наявність в документі великої кількості загроз для прав людини.
Позитиви нового закону: ложка меду в бочці дьогтю
Закон містить кілька позитивних новацій. Перша з них – інституційне розділення МВС і поліції. Від МВС залишиться виключно центральний апарат у Києві на чолі з політичною особою (міністром). Поліція ж працюватиме окремо як професійний орган, який здійснюватиме поліцейські повноваження. Фактично, це крок до одного з європейських принципів – деполітизації діяльності поліції.
Інша важлива річ – сервісна функція поліції. Тепер визначено, що вся діяльність поліції полягає у наданні поліцейських послуг (стаття 2 закону). Тепер це не просто боротьба зі злочинністю, забезпечення правопорядку, а саме надання послуг суспільству щодо підтримки належного рівня безпеки.
Важливим є також унормування різних процедур застосування поліцейських заходів, спецзасобів тощо. Раніше це переважно регулювалося на підзаконному рівні, а зараз це визначено вже на рівні закону, а тому ризик для зловживань мінімальний. Наприклад, поліція не зможе розганяти протестувальників водометами на морозі або безпідставно використовувати проти них зброю, як це було в часи Євромайдану.
Ще одна перевага – це відкриті конкурси на посади в поліції (як це зараз відбувається із новими патрульними). Будь-якій особі, старшій 18 років, яка має щонайменше повну загальну освіту і хороший стан здоров’я, відкривається шлях до поліцейської посади. До відбору поліцейських залучена громадськість.
Однак, на цьому плюси закінчуються. Решта закону – це мінне поле, по якому дуже важко пройти, не нарвавшись на порушення прав людини.
Як на долоні
Однією із найбільших загроз правам осіб, яка міститься в новому законі, є необмежений доступ поліцейських до інформації про громадян. Тепер, відповідно до статей 25 і 26 закону, поліція буде самостійно вести 18 баз даних і матиме доступ до баз даних (реєстрів) інших органів влади. Їх створено ще два десятки.
Фактично будь-який поліцейський при виконанні своїх повноважень матиме право оперативного, безперешкодного доступу до всієї інформації про особу. Це порушує і європейські стандарти, і конституційні рамки захисту особистого і сімейного життя (стаття 32 Конституції України), тому що можливість такого доступу повинна бути тільки у випадках досудового розслідування.
Для чого, скажіть на милість, патрульному поліцейському мати доступ до реєстру вчинення нотаріальних дій або реєстру платників податків?
Тут криється великий ризик для зловживань, бо таким чином можна за 5 секунд назбирати інформацію “на замовлення” на будь-якого політичного опонента, бізнес-конкурента, незручного журналіста чи громадського активіста.
Крім того, в законі передбачена абсолютно “совкова” база даних – осіб, щодо яких здійснюється профілактична робота. Це дежавю з радянських часів, бо тоді “доблесна міліція” працювала з різними “асоціальними елементами”, дисидентами. Чому ця база даних потрібна зараз після Революції Гідності?
“Готуйте ваші пальчики”
Стаття 26 закону про поліцію передбачає, що під час адміністративного затримання поліцейські можуть брати відбитки пальців та інші біометричні дані осіб. При цьому ніде не встановлено строк зберігання цих даних.
Уявімо собі, що людина перейшла дорогу на червоне світло і була оштрафована. Інформація про цю особу, якщо немає обмежень часу зберігання цих даних, буде зберігатись у поліцейських базах десятки років. А потім у будь-який момент можуть сказати: “Ого, то він зухвалий порушник!”.
Це недопустимо в демократичному суспільстві.
По хліб – з паспортом!
Новий закон про поліцію узаконює нинішню нелегітимну практику міліції, коли вона може будь-якого перехожого зупиняти і вимагати документи. Згідно зі статтею 32 закону, це можна робити, коли є підстави вважати, що “особа має намір вчинити правопорушення”. Тобто будь-який поліцейський може сказати громадянину: “Я думаю, що ви збираєтеся вчинити правопорушення” і вимагати документи.
Цим положенням накладається на будь-яку особу неконституційний обов’язок увесь час мати із собою документи. А якщо людина не має документів, поліцейський отримує можливість її затримати і доправити для ідентифікації до підрозділу поліції.
Ризики для права власності
Є також ризики порушення права власності. Стаття 37 закону передбачає такий захід, як “обмеження фактичного володіння річчю”. Поліцейські отримали право вилучати річ або транспортний засіб, які “можуть бути використані для посягання на своє життя і здоров’я, або на життя чи здоров’я іншої людини, або пошкодження чужої речі”.
Таке формулювання дає поліцейським право вилучати автомобіль на тій підставі, що, можливо, його водій може через один-два кілометри з’їхати у яму і т. д.
При цьому чинний Кримінальний процесуальний кодекс передбачає, що обмеження і вилучення певних речей можливе, тільки якщо йдеться про злочин. Кодекс про адміністративні правопорушення також надає можливість вилучати речі і документи у випадку вчинення правопорушення. Однак підстави для поліцейського обмеження володіння річчю виписані всупереч принципу пропорційності.
“Конституція і Коаліційна угода нам не указ”
Коаліційна угода містить велику кількість дуже чітких положень щодо реформи МВС. Однак Закон “Про Національну поліцію” порушує цю угоду в багатьох частинах.
Наприклад, Коаліційна угода передбачає, що в Україні будуть створені єдині детективні підрозділи, які наразі створюються в Національному антикорупційному бюро. Вони будуть поєднувати повноваження слідчих і оперативних співробітників. Але стаття 13 нового закону визначає, що у нас і далі буде окрема кримінальна поліція та підрозділи досудового розслідування.
Коаліційна угода чітко передбачає, що повинна бути ліквідована Державна служба охорони, яка зараз надає комерційні послуги з охорони життя фізичних осіб і їхнього майна. Закон же передбачає, що замість Державної служби охорони буде функціонувати поліція охорони. Фактично, міняємо шило на мило, а про дотримання принципів “джентльменської домовленості” депутатів не йдеться.
Крім того, коаліційна угода передбачає, що діяльність поліції повинна бути деполітизованою. Однак у новому законі прописано, що керівник національної поліції має погоджувати з міністром (політиком) призначення своїх заступників, а також керівників та заступників керівників територіальних (обласних) підрозділів поліції. Отже, політичні впливи на поліцію залишаються, всупереч приписам коаліційної угоди.
Угода також передбачає, що на всі посади в поліції, включно з керівними, повинні бути прозорі і відкриті конкурси. Не зважаючи на це, закон визначає, що конкурс обов’язково відбуватиметься тільки на рядові посади. А далі все буде залежати від міністра внутрішніх справ, який визначить, на які посади проводиться конкурс, а які – заповнюватимуться в порядку просування по службі. Отже, ми й далі матимемо ситуацію, коли це просування буде не за професійними ознаками, а за ознакою, наприклад, лояльності до керівника.
Однак одне з найбільших недопрацювань нового закону в тому, що залишили стару систему підготовки кандидатів на посаду поліцейських. МВС відмовилося ліквідувати (реорганізувати) свої відомчі вузи. Отже, державні кошти, які витрачаються на ці вузи, будуть і далі використовуватися неефективно. Адже переважна більшість молодих людей, які там навчаються, після завершення навчання працюють в органах три роки, а далі йдуть у приватну сферу.
Крім того, такої системи підготовки поліцейських немає в європейських державах.
Що далі?
Як далі жити із таким законом? Можливі три шляхи.
Перший – поліція використовує його положення, дотримуючись прав людини і не зловживаючи репресивними можливостями, які там закладені. Сумнівно. Особливо зважаючи на той факт, що в МВС залишається багато людей зі старої системи і зі старим мисленням.
Другий можливий шлях – коли у своїй практиці суди керуються Конституцією і скасовують непропорційні, хоча і де-юре законні дії поліції. Ви вірите в такий варіант? Враховуючи те, що судова система в Україні потребує реформування не менше, ніж правоохоронна, цей варіант теж видається утопічним.
Нарешті третій варіант – законодавчий. Коли депутати скасують норми закону, що порушують Конституцію і права людини. Він є оптимальним, якщо Україна не лише декларує європейський вектор розвитку, а й реально ним рухається.
Олександр Банчук, Центр політико-правових реформ
