Як Україна може посилити захист своїх засуджених, які відбувають покарання в Криму та Росії

Засуджені громадяни України, які відбувають покарання на окупованих територіях, наразі залишаються абсолютно незахищеними й не можуть розраховувати на соціальну підтримку та допомогу відповідно до Закону України “Про соціальну адаптацію осіб, які відбувають чи відбули покарання у виді обмеження волі або позбавлення волі на певний строк”, бо Україна не визнає вироків окупаційних судів і, отже, не вважає таких осіб засудженими. 

Звільнившись від відбування покарання, засуджені й переміщені громадяни України не можуть повернутися до своїх родин і домівок у Криму та не мають доступу до свого майна, яке залишилося там, оскільки держава-окупант забороняє їм в’їзд на територію “Російської Федерації“, а отже на територію півострова, який вона вважає своїм.

Розв’язання цієї проблеми потребує злагоджених зусиль як державних, так і неурядових акторів. Громадські організації роблять усе можливе, щоб допомогти засудженим, які повернулися до України, утім обмеженість ресурсів не дозволяє системно реагувати на численні виклики, що постають перед ними. Покращити становище таких осіб можливо лише через чітке визначення їхнього статусу, для чого потрібно ухвалити відповідний закон.

Окрім того, Україні слід закінчити розроблення та впровадження механізму повернення засуджених на території окупованого Кримського півострова громадян, перетворивши наявні ініціативи громадських організацій на законодавчі положення. На сьогодні цьому перешкоджає дві обставини:

1. Російська Федерація, нав’язавши всупереч нормам міжнародного права власні паспортні документи мешканцям Криму, вважає їх своїми громадянами, отже відмовляється дотримуватися положень Конвенції про передання засуджених осіб від 21 березня 1983 року.
2. Україна, посилаючись на статтю 9 Закону України “Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України”, відмовляється визнавати рішення окупаційних судів, що унеможливлює передання ув’язнених відповідно до механізму, передбаченого згаданою конвенцією.

Протягом семи років окупації завдяки домовленостям між омбудсманами сторін у конфлікті на підконтрольну територію повернулося лише 12 осіб (всі у 2017 році). Водночас на початок 2021 року кількість засуджених окупаційними судами до покарання у вигляді позбавлення волі, за підрахунками ГО “Регіональний центр прав людини”, становила 12 500 тисяч осіб.

Передача в’язнів з Криму на материкову Україні у березні 2017 року

З огляду на масштабність проблеми, очевидно, що Україні слід змінити підхід до визнання окремих актів окупаційної держави з метою захисту прав людини, зокрема вироків окупаційних судів у т. зв. “ординарних справах” (коли особа скоїла злочин, а окупаційна держава, виконуючи свої зобов’язання згідно з Женевською конвенцією про захист цивільного населення під час війни, притягла її до відповідальності, в інтересах правопорядку та захисту прав інших осіб на окупованій території).

До цієї категорії справ не належать вироки, ухвалення яких зумовлено політичними мотивами чи релігійним переслідуванням. До того ж запуск механізму повернення для відбування покарання на материковій Україні безпосередньо залежить від бажання засудженої особи.

Розв’язуючи це питання, ми мусимо враховувати думку засудженої особи та враховувати відповідну практику Європейського суду з прав людини щодо забезпечення права на справедливий судовий розгляд. Якщо вимоги щодо відправлення справедливого правосуддя згідно з Європейською конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод було дотримано державою, яка здійснює ефективний контроль на зазначеній території, такий вирок не може вважатися сам по собі незаконним.

Повернення засуджених на окупованому Кримському півострові громадян на територію України, попри необґрунтовані побоювання українських органів влади, не свідчитиме про визнання Україною окупації та її наслідків, адже, як було зазначено вище, окупаційна держава має виконувати зобов’язання відповідно до норм міжнародного гуманітарного права, зокрема, що стосується підтримки правопорядку на окупованій території.

Це означає, що окупаційні органи мають обов’язки проводити розслідування та карати, наприклад, за вбивство чи крадіжку. Неправомірне поширення законодавства Російської Федерації на цю територію, зокрема у сфері здійснення правосуддя, є окремим міжнародним протиправним діянням, за яке окупаційна держава буде притягнута до міжнародної відповідальності. Оскільки відновлення механізму повернення наших громадян за Конвенцією про передання засуджених осіб між Україною та Російською Федерацією здійснюватиметься в інтересах захисту прав людини, це має переважати політичні міркування щодо зазначених вище ризиків.

Попри думку окремих посадовців, конвенція каже про передання засуджених осіб не з “території однієї держави на територію іншої”, а “однією державою іншій”. У будь-якому разі таке передання відбуватиметься через міжнародно визнаний кордон між Україною та Російською Федерацією, а не з “України (Крим) в Україну (материкова частина)”.

Наприклад, держава-окупант, може етапувати засудженого з окупованого Кримського півострова до найближчого до українсько-російського кордону населеного пункту в Росії (наприклад, Бєлгорода) і передати його Україні відповідно до конвенції шляхом переміщення через міжнародно визнаний та контрольований Україною кордон.

На сьогодні в Російській Федерації відбуває покарання близько 9 500 українських громадян, переміщених нею з окупованої території Кримського півострова. Значна частина засуджених не хоче залишатися в російських колоніях, іноді за тисячі кілометрів від своїх сімей, щоденно стикаючись із дискримінацією та утисками.

Відомі випадки смерті українців у таких закладах через неможливість отримати належну медичну допомогу, важкі кліматичні умови, недостатнє харчування тощо. І хоча провина за смерть цих осіб більшою мірою лежить на державі-окупанті, Україні слід визнати, що вона поки що не доклала зусиль, щоб змінити становище своїх громадян на краще, не забезпечивши їм повернення для відбування покарання на власній території.

Роман Мартиновський, адвокат, провідний експерт ГО “Регіональний центр прав людини”