Як зробити Київ дружнім до людини. Відкритий лист Віталію Кличку

Дата: 16 Липня 2015 Автор: Ірина Виртосу
A+ A- Підписатися

Віталію Володимировичу, ви як мер Києва можете дуже багато зробити задля доступності нашого міста. Щоб було зручно в столиці не тільки 30-річним спортсменам. А будь-якій людині – і молодим батькам з дитячими візочкам, і людині в інвалідному візку, і похилим людям, і велосипедистам, і жінкам на високих підборах…

Не знаєте ЯК? Запрошую вас відвідати Вінницю.

Трохи лікнепу: доступне місто – значить, безбар’єрне.

Несподівано для мене Вінниця в особистому рейтингу доступних міст України опинилася в лідерах. Я не ідеалізую – я просто тут побачила ті прості ініціативи, що може зробити кожне місто задля безпечного, зручного і доступного життя.

…”Приїжджайте всі до Вінниці”, – запрошувала на конференції з універсального дизайну вінничанка, громадська активістка Раїса Панасюк, яка з раннього дитинства пересувається на візку. Тоді ж активістка розповіла одну історію.

У Вінниці запроваджували низькополий транспорт, зручний для пересування не тільки для людей з інвалідністю. Замість малих горбатих маршруток із вузькими дверима міська влада пустила розкішні просторі тролейбуси й автобуси.

Також водії пройшли спеціальну підготовку з надання допомоги пасажирам, яким важко самостійно потрапити всередину салону.

 Скажімо, не все одразу вдавалося, однак за якийсь час міський транспорт почав ходити по графіку, зупинятися на зупинках відповідно до міжнародних знаків доступності, а водії не нервувати, коли потрібно було вийти й “підсадити” пасажира на візку.

“Якщо у Вінниці так, то який тоді може бути сервіс у столиці!”, – подумала я собі, збираючи дорожню валізу. Приїжджаю у Київ, якось дісталася до зупинки… Автобус, я туди – а заїхати не можу: повно пасажирів, незручно. Тут вискакує водій автобуса, обережно так, але впевненно прямо-таки на руках мене заносить… Я радію: які в Києві чемні водії. Аж раптом чую: “Привіт Вінниці!”… Виявилося, що це вінницький водій влаштувався на роботу в Києві…”, – розповіла Раїса Панасюк.

…Тоді мені було важко повірити, що Вінниця така “ідеальна”. На тлі вічних заторів і стихійних базарів у Києві, перенасичення маршруток, непомітністю громадського транспорту,  я слабко вірила у дива.

Для мене взірцем ставали Берлін з мережею велосипедних доріжок, Гданськ і Борнмут з регулярним рухом автобусів, Женева з  безшумними трамваями, Стокгольм з раннім початком руху…

Однак кілька днів тому я побувала у відрядженні в Вінниці. Звісно, побачила знамениті водограї на Південному Бузі. Однак українська Венеція, як тепло називають своє місто вінничани, запам’яталася мені іншим.

“Ось тут – від вокзалу і кварталів чотири – тягнувся базар. Труси, гарячі пиріжки, молоко в пластикових пляшках – що тільки не продавали”, – пригадує вінничанка Ганна. “Просто війна була за місце, звісно, продавці не хотіли звідси йти. Але їх “переконали”… Тепер уздовж вулиць ростуть троянди. Ти зараз сама все побачиш”, – продовжувала “екскурсію” моя співрозмовниця.

Справді. Вийшовши з вокзального кварталу, я потрапила на звичайну вулицю – тут ростуть троянди, і я ніде не натрапила на палатку, в якій продавали б шкарпетки чи хусточки.

А на окраїні Вінниці, ще років з десять тому, був пустир, а тепер там розбудували муніципальний ринок, пустили міський трамвай – і тепер вінничани за речами їздять сюди.

“Тож коли мене запевняють мешканців інших міст, що в нас так не буде – шаурма і МАФи форевер, – я кажу: спитайте у Вінниці ЯК”.

Інше, що мене приємно вразило, Віталію Володимировичу, так це наявність пандусів. Звісно, не завжди із дотриманням державних будівельних норм, але вони… повсюди. І не просто громіздка купа цементу, я б сказала, що побудовані з архітектурною вибагливістю.

Добираючись від центру до мікрорайону Вишенька, я спеціально крізь вікно трамвая роздивлялася прибудинкові території. Здавалося, що триває якийсь неофіційний конкурс пандусів – хто кращий.

Потішив пандус до магазину взуття. Власник магазину не махнув рукою, мовляв, якщо на візку – то і в’єтнамок на ноги достатньо. А побудував видовжений пандус, щоб дотримуватися вимоги невисокого куту нахилу – тільки задля того, щоб пандусом можна було зручно користуватися, а не просто поставити галочку в держбудінспекції.

А ще, Віталію Володимировичу, я повсюди помічала велосипедні доріжки, щоправда самих велосипедистів зустріла не так багато (на відміну від Києва, де містянам на велосипедах доводиться із ризиком для життя маневрувати поміж машинами).

Також приємно здивувало маркування вулиць міжнародними знаками доступності.

…Моя поїздка завершувалася, думала, як дістатися залізничного вокзалу рано вранці.

“Іро, не хвилюйся. У нас їздять нічні маршрутки”, – запевнила Ганна.

“Як нічні?”, – з недовірою перепитую.

“Інтервал між маршрутками 15-20 хвилин десь з другої ночі до чотири ранку, а так – кожні 5-10 хвилин”, – пояснила дівчина.

А я думала, що мене вже у Вінниці ніщо не здивує… Пригадую, як у Києві, купуючи квиток, я завжди враховую час, коли відкриється перше метро, щоб встигнути на ранковий потяг. Бо таксі від мого дому до вокзалу коштувало вдвічі дорожче, аніж поїздка з Києва на Вінницю. Але щоб їздила нічна маршрутка – про таку розкіш я навіть не мрію.

Більше того – водій безкомпромісно контролював, щоб були зайняті тільки місця для сидіння, “стоячих” пасажирів не брав. І пасажири, розуміючи, відходили.

“Чому? У салоні повно місця?”, – дивуюся.

“Не знаю, вночі менше контролюють кількість пасажирів, але коли починає їздити міський транспорт – із цим суворіше…”, – пояснила моя співрозмовниця.

Не все безхмарно у Вінниці, наприклад, сервіс у магазинах мене відверто засмучував.

Але за свою дводенну поїздку, людей з інвалідністю я бачила на вулиці більше, ніж за два дні у столиці. І це ніяк не тому, що “інвалідів” там більше – а тому, що вони нарешті мають можливість вийти на вулицю… за відсутності купи штучних бар’єрів на вулиці.

Звісно, Київ з його щільністю, дорожнечею кожного квадратного метра, ба – повітря, розподіленим бізнесом і безвідповідальністю може шукати “пояснення” – чому ні. А може ви просто не в курсі, як зробити наше місто безпечним і комфортним?

Нещодавно я дізналася, що через умови тендеру, зокрема, через низьку ціну, влада столиці може придбати трамваї старого зразка (незручні, з високою підлогою тощо).

Чи знаєте ви, Віталію Володимировичу, що для людей з інвалідністю, батьків з дитячими візочками та людей похилого віку – це майже “катастрофа”. Ані самотужки піднятися в салон, ані почуватися безпечно…

Віталію Володимировичу, щоб дізнатися, як зробити Київ – дружнім до людей, для цього не обов’язково їхати в Женеву.

До Вінниці можна доїхати найдешевше за 32 гривні – а побачити на мільйон.

Екскурсію містом і зустріч з місцевими активістами задля обміну досвідом я організую безкоштовно. 

УП.Життя

Поділитися:
Якщо ви знайшли помилку, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: