Донбас, який надихає
Яка картинка малюється в уяві при словах “ДНР”, “донецькіє”, “сєпари”? А при згадці “Донецьк”, “Донбас”, “донеччани”? Звісно, на тлі збройного конфлікту залишається мало місця для позитиву. І за останні три-чотири роки негативний контекст щодо Східної України витісняє спогади декількох десятків, а то й сотень років, яким цей регіон був для України.
Однак Донбасу і сьогодні є чим дивувати і надихати. Особливо це важливо в контексті перехідного правосуддя, боротьби з безкарністю та задля подальшого примирення й реінтеграції.
Про це щонайменше свідчать результати загальнонаціонального дослідження “Права людини в Україні”, проведеного Фондом “Демократичні ініціативи” ім. Ілька Кучеріва та фірмою “Юкрейніан соціолоджі сервіс” на замовлення Програми розвитку ООН в Україні та у співпраці із ГО “Центр інформації про права людини” і Офісом Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини.
Усього було опитано 2 002 респондента за квотною загальнонаціональною вибіркою, яка за областями України, типами поселення (Київ, обласні центри, інші міста, села), статтю і віком репрезентує доросле населення України (18 років і старше). Опитування проводилось у всіх областях України, м. Києві та контрольованих районах Донецької і Луганської областей (окрім анексованого Росією Криму, м. Севастополь та окупованих територій Донбасу).
До слова, до цього часу в Україні не проводилося системних соціологічних досліджень у сфері прав людини. Були декілька тематичних досліджень, зокрема, присвячені свободі слова, дискримінації та незаконному насильству з боку міліції. Також деякі соцдослідження інколи включали окремі питання щодо окремих проблем прав людини чи довіру/недовіру до органів влади, зокрема, суддів та правоохоронних органів.
Тому порівнювати дані дослідження “Права людини в Україні”, за великим рахунком, немає з чим. Але якраз є можливість накласти реальні цифри на існуючі стереотипні уявлення про Донбас – і або їх підтвердити, або спростувати.
Забігаючи наперед, скажу, що з огляду на дані дослідження вибір людей на Сході України багато кого… м’яко кажучи, здивував. Як прокоментувала правозахисниця Тетяна Печончик, “Донбас дуже сильно змінився, а українське суспільство досі не може це зрозуміти”. Втім, варто додати, що опитування проводилося тільки на підконтрольній уряду України частині Донецької та Луганської областей.
Про які ж цифри йдеться? У дослідженні їх чимало. Виокремила лиш ті, які виявилися найбільш цікавими щодо Донбасу і захисту мешканців цього регіону своїх прав.
… жителі неокупованої частини Донбасу все одно не готові поступатися своїми правами та свободами в обмін на добробут.
Погіршення економічної ситуації в країні
У переліку прав, ситуація з дотримання яких, на думку населення, найбільш погіршилася, були названі право на достатній рівень життя (про це зауважили 42% опитаних), право на соціальне забезпечення (29%) та право на працю (27%). Це якраз ті права, що пов’язані із соціально-економічною сферою.
Відповідно до даних дослідження, найбільше погіршення ситуації з правами людини відзначають саме жителі Донбасу (59,7% опитаних). Війна на Сході країни, економічні виклики, пов’язані зі збройним конфліктом неминуче призводять до погіршення рівня життя населення та оцінки ними рівня дотримання соціально-економічних прав.
Утім, жителі неокупованої частини Донбасу все одно не готові поступатися своїми правами та свободами в обмін на добробут.
Так, щонайменше 55 % опитаних згодні терпіти матеріальні труднощі. І лише 22% були б не проти “віддати” державі частину своїх прав заради матеріальних вигод.
Також мешканці Донбасу обирають пріоритетними такі цінності, як безпека (79%), свобода (66%), справедливість (66 %), порядок (53%) та рівність (51%).
Порівняно з іншими регіонами України, на Донбасі найменше людей виправдовують злочини, тортури чи самосуд – і це є прямим наслідком збройного конфлікту.
Зокрема, відповідаючи на запитання, чи можна виправдати злочини, скоєні в зоні бойових дій українськими військовими та учасниками добровольчих батальйонів, 48% опитаних респондентів однозначно засудили такі дії військових і заявили, що ці злочини мають бути покарані.
Однак майже кожен п’ятий українець (21%) переконаний, що подібні злочини можуть бути виправдані.
На тлі цих цифр помітно відрізняється Донбас – більше 80% мешканців цього регіону висловилися категорично проти виправдання таких дій. На відміну від жителів Західної України, які виявилися більш лояльними – серед них лише 37% однозначно засуджують подібні практики, а 28% – частково їх виправдовують.
Очевидно, чим ближче війна, тим більше люди бачать її наслідки і виступають проти порушень прав людини, не зважаючи на те, ким були вчинені такі порушення.
Застосування тортур: так чи ні?
Тортури в умовах війни не можуть бути виправданими. Такої думки притримується більше 80% опитаних українців. Та знову є неоднозначне “але”. Майже кожен десятий респондент допускає використання тортур під різними приводами – наприклад, якщо треба добитися необхідних відомостей або у відповідь на аналогічні дії ворога.
На Донбасі ж тортури виправдовують усього декілька відсотків мешканців – на рівні статистичної похибки.
Очевидно, чим ближче війна, тим більше люди бачать її наслідки і виступають проти порушень прав людини, не зважаючи на те, ким були вчинені такі порушення. Донбас переконаний: тортури, катування чи нелюдське поводження не можуть бути виправданими навіть в умовах збройного конфлікту.
Чи є місце самосуду?
Мешканці Донбасу також виявилися найменш поблажливими до самосуду: 71% висловилися за повну неприпустимість таких дій. У решти регіонів таку позицію займають приблизно половина опитаних.
До слова, у липні 2015 році Фонд “Демократичні ініціативи” імені Ілька Кучеріва” та соціологічна служба Центру Разумкова провели опитування громадської думки населення про протестні настрої в період кризи. Було також поставлено питання про самосуд. Тоді результати неокупованої частини Донбасу були не такими одностайними. Так, згідно з опитуванням, тільки 44,3 % жителів Донбасу висловилися про неприпустимість самосуду за будь-яких обставин, 31,9 % опитаних сказали, що загалом самосуд неприпустимий, але в деяких випадках може бути виправданим, а 17,7 % респондентів повністю погоджувалися з тим, щоб покарати злочинців, слід брати правосуддя в свої руки.
Натепер в Україні досить високим залишається відсоток тих людей, які переконані, що загалом самосуд неприпустимий, але у деяких випадках може бути виправданий.
Ці дані особливо небезпечні в контексті збройного конфлікту. Повертаючись додому із зони бойових дій із зброєю на руках, з’являється чимала спокуса її використати, помічаючи несправедливість чи з метою захисту власних інтересів.
І хоч українці переважно негативно оцінюють таку екстремальну форму боротьби за свої права, як самосуд, та все ж ставлення до нього не є однозначним. Так, близько 38% опитаних загалом по Україні вважають, що самосуд є припустимим за певних обставин, і ще 12% – що самосуд на сьогодні цілком виправданий та прийнятний.
Тобто кожний другий український громадянин не відкидає можливості вчинення таких дій?
Досить тривожний сигнал для нашої держави, на який вона не може відкладено реагувати. Якщо, звісно, зацікавлена у збережені правового порядку, а не торжестві хаосу.
Чи зберігати відносини з країнами, в яких масово порушують права людини?
Половина респондентів висловилися проти збереження відносин з такими країнами (до яких можна віднести і Росію). Утім, майже чверть респондентів (26%) готові крізь пальці дивитися на порушення прав людини в авторитарних країнах, якщо такі відносини будуть вигідні для нашої держави.
Опитані з Донбасу вкотре демонструють вищий відсоток незгоди. 61% респондентів заявили категоричне “ні”, відповідаючи на це запитання.
…Дані цього дослідження певною мірою надихають. Вони показують інший Донбас, витісняючи з медійної картини спотворений війною образ. Мешканці Донбасу, які майже 4 роки живуть у мінливому стані страху й втрат, дуже тонко стали відчувати межу порушень прав людини. І саме такий Донбас цілком здатний обирати права людини як цінність і захищати їх правовими методами.
Блог опубліковано у рамках проекту Школи права УКУ “Перехідне правосуддя та примирення в Україні”.
