Депутати пропонують узаконити смертну кару “в розстрочку”

Дата: 07 Вересня 2021 Автор: Вадим Човган
A+ A- Підписатися

Відтоді, як в Україні припинили карати розстрілом, минуло понад 20 років. Замість смертної кари запровадили довічне позбавлення волі. Всі смертники, яких на той момент не встигли розстріляти, також отримали це покарання. На сьогодні його відбувають півтори тисячі людей, які не мають реального шансу на звільнення. За цим показником Україна посідає перше місце серед 50 європейських країн.

Нещодавно Європейський суд з прав людини встановив, що Україна порушує права цих людей. Суд вважає, що відсутність надії на звільнення суперечить людській гідності. Інакше кажучи, статус людини зводиться до статусу тварини. Адже якщо ми позбавляємо людську істоту будь-якого шансу коли-небудь побачити свободу, то ми фактично визнаємо, що вона ніколи не може розкаятися та виправитися.

Україна почала визнавати свою помилку. Щоб виконати рішення ЄСПЛ, Мін’юст запропонував законопроєкт 4049, який має дати хоч якусь надію довічно засудженим. Шанс мають отримати лише деякі з них – ті, хто “стає на шлях виправлення”. Мінімальний строк, який треба відбути, – 25 років (після 10 років довічного суд може замінити це покарання на новий строк від 15 до 25 років).

Зазвичай у Європі довічники отримують шанс на звільнення приблизно через 25 років, але в деяких ліберальних державах цей строк коротший. Наприклад, у Данії та Фінляндії – 12 років, в Австрії, Бельгії, Німеччині, Швейцарії – 15 років. Але Мін’юст вирішив не надто ризикувати й піти шляхом найменшого спротиву, взявши за основу консервативний 25-річний мінімум.

Утім, середньостатистичний український довічник не зможе прожити навіть половину цього строку. За моїми підрахунками, в середньому від початку відбування довічного у в’язниці до моменту смерті минає близько 10 років. Такою є очікувана тривалість “довічного” в реаліях українських тюрем.

Однак парламент ухвалив вищезгаданий законопроєкт у першому читанні. І в будь-якому разі він створює хоч якийсь шанс на дострокове звільнення, як того вимагають міжнародні стандарти. Але під час другого читання з цим законопроєктом трапилися сюрпризи.

Унаслідок правок авторства першого заступника голови ВР Руслана Стефанчука мінімальний строк, після якого можливе звільнення, зріс із 25 до 30 років. Водночас для декого цей строк перетвориться аж на 45–50 років. Річ у тім, що в Україні вже є десятки довічників, які відбули понад 25 років, а деякі – понад 30 років (наприклад, окремі колишні смертники). Ці засуджені вже “пересиділи” мінімальні 10 років, які потрібно було б відбути для заміни покарання на 15–25 років, відповідно до законопроєкту Мін’юсту. Тобто якщо застосувати до них зазначений законопроєкт зараз, то мінімальний строк для шансу на звільнення буде 45–55 років. Наприклад, якщо довічника засудили у 25-річному віці й він відбув близько 30 років, то він може сподіватися на звільнення не раніше за досягнення 70 років.

Фактично це означає офіційне впровадження смертної кари, так би мовити, “в розстрочку”. Адже з огляду на середню тривалість життя в довічному ув’язненні, щоб прожити в українській в’язниці 50 років, треба мати п’ять життів.

Спочатку законопроєкт Мін’юсту містив спеціальний порядок для уникнення таких випадків. Він передбачав інший порядок розрахунку строків для тих, хто вже відбув більш ніж 10 років. Однак цей порядок був вилучений згаданою правкою Стефанчука під хибним приводом, що це ставить засуджених у нерівні умови.

“Ну то так тим довічникам і треба!” – може подумати хтось. Гадаю, так само міркував і Руслан Стефанчук, коли пропонував відповідні правки. Адже завдяки сюжетам у ЗМІ довічно засуджені в Україні сприймаються виключно як серійні вбивці та професійні кілери. Однак статистика свідчить про інше. Також вона свідчить, що рецидиви з боку довічників у країнах, де їх звільняють, є мізерними – менш ніж 1%. Водночас їхній рецидив є менш небезпечним, як порівняти з іншими засудженими. Річ у тім, що шанс на дострокове звільнення на практиці отримує лише незначна частина довічників після ретельного вивчення особистості та аналізу ризиків скоєння нового злочину.

Пригадується історія, яку розповів експрезидент Європейського комітету із запобігання катуванням Микола Гнатовський. Коли цей комітет приїжджав до України вперше, він відвідував камери “смертників”. Смертна кара тоді вже була скасована. Це було умовою вступу України до Ради Європи та входження під юрисдикцію ЄСПЛ. Коли новоспечені довічники дізналися, що комітет також є частиною Ради Європи, деякі з них висловлювали учасникам візиту обурення тим, що їхню смертну кару замінять довічним покаранням. Мовляв, для них розстріл виглядав краще, ніж відбування довічного покарання в українській в’язниці.

А внаслідок вказаної поправки сотні засуджених довічно тепер остаточно втратять будь-яку надію на звільнення. Поправка лише відстрочить їхню “вищу міру” покарання. Інші ж отримають (незначний) шанс на звільнення. Чи готові депутати проголосувати за таку дискримінацію ціною в життя? Голосування має відбутися вже 8 вересня.

Вадим Човган, доктор публічного права, експерт із пенітенціарних питань

Поділитися:
Якщо ви знайшли помилку, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: