Катування в Голосіївському відділку: як стара система покриває садизм нової поліції
Це мав би бути ідеальний відділок поліції – з просторим холом, зручним залом приймання громадян, сучасною черговою частиною, майже як в американських фільмах. Але жоден євроремонт не здатен змінити садистську суть закритої системи, яка десятиліттями сама скоювала злочини і сама ж їх “розслідувала”.
Така-от реальність. Після Революції гідності, гучних заяв про зміну міліції на поліцію та інших нібито демократичних перетворень у центрі європейської столиці поліція продовжує катувати затриманих, а прокуратура її покриває.
Минулого місяця група моніторів Національного превентивного механізму разом з офісом Омбудсмана здійснила візит без попередження до Голосіївського управління поліції Києва. Там знайшли цілий “букет” порушень – кімнати для затриманих були в жахливому стані, журнали обліку відвідувачів і доставлених, журнали надання медичної допомоги велися недбало, не було належних табличок на кабінетах слідчих і багато чого іншого, що дозволяє приховати порушення прав людини.
І хоч на момент нашого візиту затриманих у відділку не було, наступного дня в СІЗО вдалося знайти людину, яка на собі відчула всі “принади” Голосіївського райвідділку поліції. Під час особистої зустрічі громадянин Є. повідомив, що 4 січня приблизно о 22:30 він був затриманий та доставлений до приміщення Голосіївського управління поліції. 5 січня працівники поліції завели його в один із кабінетів на п’ятому поверсі до оперативних працівників. За словами Є., там його стали бити та вимагали зізнатися в скоєнні злочину. Його розтягували на “ластівку”, одягали протигаз та погрожували зброєю.
За інформацією, отриманою від центру з надання безоплатної правової допомоги, повідомлення про затримання Є. надійшло до центру аж через 17 годин після його фактичного затримання, хоч виклик адвоката має здійснюватися негайно.
Коли до Є. таки добрався адвокат і побачив, у якому стані його клієнт, він одразу викликав йому швидку допомогу. Втім, у журналі надання медичної допомоги, який має вести поліція, відомості про це – відсутні. Сліди надійно заметені на всіх рівнях.
Під час поміщення до ізолятора тимчасового тримання ГУНП в м. Києві затриманий Є. розповів про побиття в поліції, але і досі йому не відомо, які заходи вжиті у зв’язку з цим.
А заходів вжито і не було. Київська прокуратура надійно прикрила “колег”: порушуючи вимоги статті 214 КПК України, вони не внесли відповідні відомості до ЄРДР та не розпочали розслідування за повідомленням начальника ІТТ ГУНП в місті Києві від 08.01.2019 про побиття працівниками поліції громадянина Є.
6 лютого (через місяць із дня скоєння злочину співробітниками Голосіївського УНП), після того як цю інформацію опублікували ЗМІ, кримінальне провадження нарешті було відкрите. Тепер ця справа, як і багато інших випадків катування, є тестом для новоствореного Державного бюро розслідувань. Адже поліцейсько-прокурорська система не може сама розслідувати свої злочини: це має робити виключно незалежний орган – за участю потерпілого та під контролем громадськості.
А поки картина така: за дев’ять місяців минулого року розслідувалося 563 кримінальних провадження щодо катувань, вчинених працівниками правоохоронних органів. Проте до суду дійшло тільки 27 справ, причому за статтею “Катування” кваліфіковані тільки (!) дві з них, а решта – за перевищення службових повноважень тощо.
Водночас лише з 2014 по 2018 рік Україна програла в Європейському суді з прав людини 73 справи за статтею “Заборона катувань” на загальну суму понад 800 тисяч євро. Ці кошти сплатили ми з вами, платники податків. Бо зрештою доводиться платити двічі – спочатку зарплату “перевертням у погонах”, а потім компенсацію жертвам.
