Бан Трампа в соцмережах: надмірна цензура чи дотримання міжнародних стандартів

Дата: 12 Січня 2021 Автор: Максим Дворовий
A+ A- Підписатися

Ситуація з баном Трампа в усіх основних соціальних мережах показала ту частину регулювання в інтернеті, про яку все ще говорять нечасто, а саме межу регулювання між платформами-посередниками та користувачами (на відміну від класичних меж “держава – користувач” та “держава – платформа-посередник”). Тож поговоримо трішки й про неї.

Справді, ми всі ставимо галочку перед Terms and Conditions, майже ніколи не читаючи їх. Утім, саме вони передбачають низку обмежень щодо типів шкідливого контенту, який ми не маємо поширювати в соціальній мережі. Зазвичай серед таких обмежень – мова ворожнечі, поширення порнографії та порнопомсти, заклики до насильства та дискримінації тощо. Так само зазвичай платформи не реагують на відповідний контент без звернень користувачів, які вважають, що контент порушує якісь права (більшість із нас хоч раз натискали на “report”). Адже якщо вони реагуватимуть на нього самостійно, то втратять статус пасивних посередників та власний імунітет відповідно до Digital Millennium Copyright Act (DMCA – Закон про авторське право в цифрову епоху) і Закон, що доповнює законодавство США в галузі авторського права директивами, які враховують сучасні технічні досягнення у сфері копіювання та поширення інформації. Виводить за межі правового поля не тільки безпосереднє порушення авторських прав шляхом копіювання, але і виробництво та розповсюдження технологій, що дозволяють обходити технічні засоби захисту авторських прав (аж до неможливості сумлінного використання). Акт посилює відповідальність за порушення авторських прав за допомогою інтернету, водночас захищаючи провайдерів від відповідальності за дії користувачів., директиви ЄС про електронну комерцію та інших подібних актів.

Проблемних питань тут декілька:

  • що вважати належним повідомленням про протиправність контенту;
  • як швидко має видалятися контент чи обмежуватися доступ до нього;
  • має бути обмежений доступ до самого контенту чи також і до акаунту, що його поширює;
  • за якими стандартами має приватна компанія-платформа оцінювати той чи інший контент.

Перші два питання переважно розв’язано в юриспруденції, зокрема в практиці ЄСПЛ та судів ЄС, де належним повідомленням справді може вважатися те саме натискання нами на кнопку “report”, а швидкість видалення контенту залежить від категорії такого контенту (для закликів до тероризму – до кількох годин, для контенту, що є менш загрозливим, – до 48 годин або й тижня). Третє питання – питання пропорційності, яке є значно важчим, і домінантною серед правозахисних кіл усе ж є позиція, що обмеження доступу до акаунту є крайнім заходом, який можна вжити лише в разі, якщо обмеження доступу до контенту є неефективним. Останнє питання найважче, оскільки важко навчити всіх модераторів соціальних мереж навіть базових стандартів щодо статті 19 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права (МПГПП), статті 10 Європейської конвенції з прав людини чи Першої поправки в США, а рішення в окремих випадках має ухвалюватися надзвичайно швидко.

Тепер, власне, до Трампа. Твіттер у своєму поясненні бану вказав, що твіт Трампа про те, що він не відвідуватиме інавгурації, був сприйнятий низкою його прихильників як заклик до невизнання легітимності виборів, а також потенційно міг спричинити насильство на інавгурації, яке б не зачепило Трампа. Тому Твіттер дійшов висновку, що “два твіти мають здатність підбурити інших до відтворення актів насильства, що сталися 6 січня 2021 року”. Ця заява – явне посилання на стандарт “imminent lawless action” з відомого рішення “Бранденбург проти Огайоі "Неминучі беззаконні дії" – це стандарт, який сьогодні використовується для визначення меж свободи слова. Він заснований на рішенні Верховного суду США в справі "Бранденбург проти Огайо" (1969) і був знаковим рішенням з інтерпретації Першої поправки до Конституції США. Суд постановив, що уряд не може карати за підбурення, якщо тільки ці заклики не “спрямовані на підбурювання або вчинення неминучих беззаконних дій і можуть спровокувати такі дії або призвести до них”.. Подібні стандарти оцінки мови ворожнечі є і в Рабатському плані дій ООН, і в практиці ЄСПЛ (зокрема, у “Перінчек проти Швейцарії” та подальшій практиці суду). Втім, за цими документами оцінюється і низка інших компонентів, зокрема зміст висловлювань, статус промовця, контекст, у якому вони були висловлені тощо.

Здавалося б, Твіттер дотримався міжнародних стандартів з прав людини у своєму рішенні. Ба більше, я переконаний, що знайдуться й ті, хто натискав кнопку “report”, що дозволить Твіттеру скористатися захистом за DMCA. Але залишається ще одне ключове питання: наскільки соцмережі мають оцінювати контент самостійно і яка тут роль суду та держави? І взагалі, наскільки вільними є соціальні мережі в тому, щоб банити користувачів за подібні (і справді досить неоднозначні за текстом) пости?

Відповіді на це поки що немає. Є Керівні принципи ООН щодо бізнесу та прав людини, за якими компанії закликають дотримуватися МПГПП у своїй діяльності, але вони є документом м’якого права, а отже необов’язковими. Спеціальні доповідачі зі свободи вираження поглядів також наголошували на співрегулюванні в оцінці контенту, але не деталізували, яким саме воно має бути. А проблема непропорційної цензури (і навпаки) з боку соцмереж залишається актуальною вже довгий час, згадаймо хоча б бани українських користувачів у фейсбуці за карикатури.

Тому постає питання і про те, чи не настав час державам брати на себе позитивний обов’язок із забезпечення дотримання соцмережами прав людини у власній діяльності, а також про те, яким має бути обсяг цього позитивного обов’язку (і як далеко взагалі держави можуть заходити з таким регулюванням у ситуаціях, коли свобода вираження поглядів обмежується платформами за допомогою бану користувача). Для американського права це ще й питання того, чи поширять суди дію Першої поправки на приватних гравців.

Тому чекаємо на потенційний позов Трампа до соцмереж і інтернет-компаній. Ця справа може і має стати гучною, а також закладе суттєві підвалини для подальшого врегулювання трикутника “держава – платформа-посередник – користувач” в інтернеті. Та ще й вплине на Digital Services Act і Закон про цифрові послуги – законодавча пропозиція Європейської комісії, подана до Європейського парламенту та Європейської ради 15 грудня 2020 року. , який тільки почали обговорювати в ЄС.

Максим Дворовий, медіаюрист Лабораторії цифрової безпеки

Поділитися:
Якщо ви знайшли помилку, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: