Антропологія сміливості: від Аушвіца до Майдану

Нещодавно Брайан Палмер, антрополог, курс якого про сміливість і громадянську активність відвідували більше 600 студентів Гарварда і обрали його кращим лектором університету, провів зустріч з громадськими активістами в Києві.

Як пояснив він сам – щоб поговорити про ті почуття, які деякі з активістів відчувають, про ту силу, яка призводить до альтруїстичної готовності взяти на себе якісь ризики заради порятунку інших людей, про готовність піднятися і зробити щось, піклуватися про інших.

Історії відчайдушних

Він розповів кілька історій, герої яких в різний час і в різних країнах робили те ж саме, що робили українські активісти під час Майдану, і зараз, на окупованих територіях – виявляли надзвичайну сміливість.

Це Малала Юсуфзай, 11-річна дівчинка, яка жила на території, підконтрольній Талібану, і вела блог, в якому писала про все, що відбувалося навколо неї.

Це Софі Шолль, яка разом зі своїм братом Гансом “партизанила” за часів Гітлера – вони поширювали листівки, що критикують його діяльність. Їх обох стратили на гільйотині за державну зраду.

Це поляк Вітольд Пілецький, який сам,  з власної волі, потрапив у полон до німців, щоб опинитися в Аушвіці – на тому історичному етапі інформація про існування концентраційного табору була на рівні чуток, і Пілецький зважився на такий експеримент, щоб перевірити її і розповісти всім.

Це журналістка Емі Гудмен, яка висвітлювала боротьбу за незалежність в окупованому Індонезією Східному Тиморі і була побита індонезійськими солдатами після того, як засвідчила масове вбивство протестуючих тіморців. Від смерті її врятував тільки американський паспорт, який випав з кишені, і його побачили військові. А перед цим журналістка стояла між сторонами і піднімала над головою мікрофон, сподіваючись, що присутність ЗМІ змусить солдатів зупинитися. Не змусила… Як згадує Брайан Палмер, студенти на зустрічі з журналісткою пізніше ставили їй одне й те саме питання в різних формулюваннях, але зводилось воно до одного: навіщо мені вчитися всього цього в університеті, якщо я хочу бути таким, як Ви – а тут такого не навчать?

Побутовий героїзм

За словами доктора соціальної антропології Брайана Палмера, громадянська сміливість – це не лише те, що проявляється в людині під час глобальних небезпечних ситуацій, військових конфліктів, в якійсь партизанській боротьбі на окупованих територіях. Іноді це просто здатність тихо, але впевнено сказати “ні” в звичайних побутових умовах, в мирному житті, або ж піти на ризик заради порятунку іншого.

Наприклад, лектор розповідає про двох шведських дівчаток Елен і Дженне Хансон, які просто відмовилися виступати на концерті компанії, що виробляла зброю для війни в Іраку.

Або, наприклад, батько двох дітей Уеслі Аутрі. Стоячи на платформі метро, ​​він побачив, що на рейках лежить людина, з якою стався епілептичний припадок. А поїзд вже наближається. Тоді він залишив дітей на платформі, стрибнув на рейки і накрив собою цю людину, сильно притиснувши її до землі. Машиніст гальмував, як міг, але чотири вагони все ж проїхало – над двома людьми, але не по них, вони лишилися живі. Уеслі був будівельником, і він потім згадував: у мене гарний окомір, я прикинув, що простору під поїздом вистачить для двох людей – але не був точно в цьому впевнений… На платформі, між іншим, стояло близько 200 людей, а стрибнув лише один – чому так? Брайан Палмер і сам замислюється над цим питанням.

Сміливість заразлива

Можливо, він так вражений і захоплений феноменом громадянської сміливості, і вивчає його, що сам щиро визнає себе боязкою людиною – так про це і говорить, не приховуючи. І вважає великою честю розповідати іншим про тих, хто здатен подолати страх.

Говорячи про конфлікт на Донбасі, лектор розмірковує про те, наскільки сміливість у цьому випадку поєднується з насильством, наскільки це припустимо, чи варто застосовувати насильство, або допомагати тим, хто застосовує його для захисту, чи не варто робити ані того, ані іншого.

На його думку, боягузтво не таке вже й страшне в мирному житті, а сміливі вчинки можуть призвести до наслідків, на які людина зовсім не розраховувала. Брайан Палмер згадує, як деякі його знайомі українці, що брали участь в Майдані, тепер кажуть: можливо, якби ми тоді не почали чинити опір, Крим був би частиною України, і не було б конфлікту на Донбасі?

Але одразу ж він згадує героїв Небесної Сотні, і протягом лекції не раз проводить прямі паралелі між розказаними історіями з різних країн і українською революцією 2013-2014 років. Зокрема, стверджує, що Майдан показав: сміливість заразлива, люди своїми відчайдушними вчинками здатні подавати приклад іншим.

Брайан Палмер каже, що українці зараз борються не лише за свою країну. Він дивиться ширше, і згадує загрозу ядерної війни, в яку останнім часом мало хто вірить, але яка проте зберігається. І українці, на його думку, своєю боротьбою відводять від усього світу зокрема і цю загрозу.