Жіноче обличчя українського цивільного спротиву: якими є нові виклики для активних громадянок

Дата: 30 Серпня 2022 Автор: Надія Добрянська , Анастасія Москвичова
A+ A- Підписатися

Українське суспільство, включно з його консервативним крилом, поступово звикло до присутності та активності жінок у всіх сферах, зокрема й оборонній, а також інших, цивільних галузях, діяльність у яких неминуче пов’язана з ризиком для життя і здоров’я. Це не вийшло само собою, не було запроваджене ззовні, а стало результатом зусиль і щоденної праці сотень сміливих і відданих своїй справі фахівчинь та активісток.

Нині жінки й чоловіки разом чинять опір російській агресії. Цим текстом ми б хотіли звернути на них увагу ще раз. Особливо на тих, які загинули чи дістали поранення, допомагаючи іншим, або прямо цієї миті перебувають у небезпеці, взяті в заручники російськими окупантами. 

Від початку повномасштабного вторгнення Росії ми, дослідниці центру прав людини ZMINA, зафіксували понад 70 випадків убивств і поранень громадських активістів, волонтерів, журналістів та представників місцевого самоврядування. Зараз ідеться про ті випадки, де вдалося встановити особи потерпілих. Оскільки українська влада часто повідомляє знеособлені дані або тіла загиблих знаходять поступово, розбираючи завали обстріляних споруд, ми можемо обґрунтовано припускати, що їх значно більше. П’ятнадцять серед згаданих інцидентів стосуються жінок

Окрім того, станом на середину серпня серед більш ніж сотні випадків насильницьких зникнень і свавільних затримань (ідеться про випадки, де в нас немає даних, що людей урешті звільнили або вони загинули) 10 активних громадянок імовірно або підтверджено перебувають у заручниках росіян

Ми можемо упевнено стверджувати, що, хоча кількість викрадених і загиблих жінок є набагато нижчою, ніж чоловіків, їх переслідують за громадську активність на рівні з чоловіками. 

Загиблі і поранені 

Найбільша частка жертв російської агресії серед активних громадян загинула внаслідок невибіркових обстрілів цивільних автомобілів. Водночас, за даними центру ZMINA, деякі з них були марковані написами “Діти” або “Евакуація”. Також велика кількість загинула від, імовірно, свідомого ураження ракетами й артилерійськими снарядами волонтерських центрів. Такі в Харкові, зокрема, розташовувались у приміщеннях обласної адміністрації та міської ради. 

Там на початку березня загинула, зокрема, Юлія Здановська – талановита студентка-математик, призерка європейських олімпіад, яка в межах програми “Навчай для України” викладала інформатику в одній зі шкіл-партнерів у Дніпропетровській області, а після повномасштабного вторгнення повернулася до Харкова і волонтерила в організації “Станція Харків”, що надавала гуманітарну допомогу цивільним у постійно обстрілюваному місті. 

Також під уламками Харківської ОДА загинула волонтерка штабу національної оборони Харківщини, студентка-юристка Ельвіра Щемур. Як повідомили на сторінці ХарківПрайду, Ельвіра була волонтеркою на трьох маршах ХарківПрайду та трьох маршах Жіночої солідарності, а також брала участь в інших правозахисних акціях.

І того ж дня там загинула щонайменше ще одна волонтерка – театральна режисерка і драматургиня Валерія Ютіна, але її тіло знайшли лише на 22-й день розбору уламків будівлі. 

А внаслідок російського ракетного обстрілу площі Конституції в Харкові загинула волонтерка Наталія Скибина, яка в цей момент перебувала в будівлі Харківської міськради. Наталія Скибина була студенткою регентсько-співочого відділення Харківської духовної семінарії, а за першою спеціальністю – фармацевтом, тож як волонтерка допомагала розфасовувати медикаменти, які потім мали доставити до лікарень.

Ще одна студентка-волонтерка, Анастасія Тагірова, загинула в березні поблизу Чернігова, коли везла туди гуманітарну допомогу, а автоколону волонтерів розстріляли росіяни. 

Після звільнення Київщини від російських окупантів друзі й родина Жанни Каменєвої, які займалися пошуками жінки з 5 березня, знайшли її тіло на виїзді з Бучі в розстріляному і спаленому вщент автомобілі, яким Жанна евакуювала людей. У тому авто тоді також загинула  колега Жанни разом зі своєю дочкою-підлітком і сусідка, яку активістка намагалася вивезти до безпечного місця. 

5 березня в Харкові внаслідок російського обстрілу загинула волонтерка Юлія Коваль, яка разом з чоловіком евакуювала людей з району Північна Салтівка та доставляла туди їжу і медикаменти для містян.

Окрім того, під час повномасштабного вторгнення, виконуючи професійні обов’язки, загинули щонайменше дві журналістки. Перша – українська медійниця Олександра Кувшинова, яка потрапила під обстріл на Київщині разом зі знімальною групою Fox news, для якої працювала продюсеркою. Друга – журналістка російського опозиційного видання The Insider Оксана Бауліна, яка в Києві поїхала висвітлювати наслідки російського обстрілу на Виноградарі й потрапила під ще один обстріл. 

До окремої групи загиблих активних громадян ми зараховуємо тих, кого викрали й катували росіяни. Серед жінок до них належить, зокрема, Ольга Сухенко – голова села Мотижин на Київщині. Під час боїв і після окупації села вона залишалася там разом з чоловіком і сином допомагати односельцям. Але Ольгу, чоловіка та сина свавільно затримали й вивезли в невідомому напрямку прямо з власного будинку. Після звільнення Київщини тіла всіх трьох виявили в братській могилі в Мотижині. 

Коли ми згадуємо злочини росіян на новоокупованих територіях Півдня України, зокрема Херсонщини, важливо звернути увагу на тиск і погрози, яких зазнають українські активісти та активістки. За свідченнями очевидців, окупанти мають списки військових і колишніх військових, волонтерів, активістів та журналістів, а також дані про місце проживання їхніх родин, проводять у них обшуки, можуть у будь-який момент затримати, а в деяких випадках – погрожують розстрілом. Водночас змоги виїхати на підконтрольну територію в них часто немає. Зокрема, тому, що росіяни часто відкривають вогонь по евакуаційних колонах невибірково, або їх можуть за списками затримати на російських блокпостах. Через це частина активістів і активісток, зокрема ті, хто має дітей, обирають залишатися в окупації попри небезпеку. 

Насильницькі зникнення і свавільні затримання в окупації

Від початку нового витка російської агресії ZMINA зафіксувала загалом понад 300 випадків імовірних чи підтверджених насильницьких зникнень активних громадян. Серед них понад пів сотні становлять жінки. Як раніше ми вже зазначали, частина з них на волі, і нині ми говоримо про 10 заручниць російських окупантів, які зникли або свавільно затримані за надуманими звинуваченнями. 

Зокрема, це Вікторія Андруша – вчителька математики в місті Бровари Київської області, яка на момент викрадення перебувала в рідному селі Старий Биків Чернігівської області. За повідомленням Human Rights Watch, 25 березня російські військові провели обшук у будинку її родини, стверджуючи, що ті, можливо, співпрацюють із ЗСУ. Вікторію відвезли до котельні сусіднього села Новий Биків, яку використовували як ізолятор, а через кілька днів після допитів перемістили до іншого місця, ймовірно – до СІЗО в Курській області Росії, однак тюремники заперечують, що вона там. Зв’язку із заручницею немає. 

Ірина Горобцова – блогерка і волонтерка з Херсона, яка у своїх соціальних мережах засуджувала вторгнення та окупацію. 13 травня її викрали російські солдати з власної квартири. Відтоді її рідні не мають з нею зв’язку і нічого не знають про неї, окрім того, що росіяни, ймовірно, звинувачують її в коригуванні вогню по чорнобаївському аеропорту. За непідтвердженою інформацією, могла бути перевезена до СІЗО в окупованому Криму. 

Ірина Єфремова – журналістка телеканалу TV7 Маріуполь. 8 квітня знайома журналістки Айміна Арнаут на своїй сторінці у фейсбуку повідомила, що Ірина з 3 березня не виходить на зв’язок. До цього вона перебувала у своїй квартирі в Центральному районі Маріуполя. За інформацією Арнаут, Єфремову примусово вивезли на територію так званої “ДНР”. Наразі її місце перебування невідоме.

Ольга Мельниченко – вчителька з Херсона. Як повідомило видання NewDay.ua з посиланням на її доньку Анастасію, Мельниченко викрали російські військові 4 липня і відтоді її місце перебування невідоме.

Олена Пелешок – голова Зеленопільської сільської територіальної громади на Херсонщині, яку по обіді 5 серпня з власного будинку викрали російські окупанти. Цього дня вони також забрали з робочого місця водія сільради, але згодом відпустили. Місце перебування Пелешок досі невідоме.

Лілія Подозерська – мати заступника керівника Пенсійного фонду Херсонщини Сергія Барчука, якого викрали окупанти. Як повідомила її небога Надія Дегтяренко, 21 липня жінка перевозила комп’ютери свого сина з даними Пенсійного фонду Херсонської області, які той переховував від окупантів, коли її незаконно затримали російські військовослужбовці разом з чоловіком Артемом Барчуком, братом чоловіка Олексієм Барчуком та другом сім’ї Олегом Самотоєм. 

Тетяна Ткаченко – директорка Гаврилівської школи в Каланчацькій громаді на Херсонщині. Як повідомив перший заступник голови Херсонської обласної ради Юрій Соболевський на своїй фейсбук-сторінці, російські військові викрали Ткаченко ввечері 2 серпня 2022 року, імовірно, через відмову співпрацювати з окупаційною владою. Її місце перебування невідоме.

Ірина Черних – співробітниця Новокаховського професійного електротехнічного ліцею, яка відмовилася співпрацювати з російськими загарбниками. Як повідомило видання “Вгору.Херсон.Новини”, її викрали з власного будинку в селі Райське разом з чоловіком Сергієм. Донині їхнє місце перебування невідоме.

Олена Наумова – вихователька дитсадка і блогерка з Херсона, яка в мережі “Тікток” розповідала про життя в окупації, а також висловлювала підтримку Україні. Як розповів її син у коментарі “Суспільному”, жінку викрали прямо з дому вранці 23 серпня і відтоді він не має про неї інформації. 

Також благодійна організація “Восток SOS” повідомляла про зникнення журналістки “Суспільне.Донбас” Інни Леванської у квітні цього року, і є підстави вважати, що її могли викрасти російські військові через її професію.

Часто цивільних заручників та заручниць, як і військовополонених, росіяни утримують інкомунікадо, тобто без зв’язків із зовнішнім світом. Фактично це означає, що їхні рідні не можуть дізнатися, де вони й що з ними. Їх можуть утримувати в приміщеннях поліцейських відділків, військкоматів і виправних колоній на окупованих територіях або в будівлях, узагалі не пристосованих до утримування людей (наприклад, на якихось промислових об’єктах). Відомі випадки перевезення цивільних заручників та заручниць з окупованих територій до пенітенціарних установ на території  Росії. 

За наявними даними, ми не можемо стверджувати, що присутня саме гендерна специфіка насильства над викраденими жінками. Однак серед особливих видів насильства щодо жінок, які ми зафіксували, можна виділити погрози зґвалтуванням. Про це свідчила серед іншого організаторка мітингів проти окупації Бердянська Запорізької області Світлана Тіпакова, яку росіяни двічі затримували й катували. Також до жінок застосовують стриження волосся в полоні, зокрема у випадку старости села Грем’яч, що на Чернігівщині, Ганни Гавриліної. Обидві жінки змогли розповісти про насильство щодо них після звільнення. 

Погрози і цькування 

Також варто зазначити, що ті активістки, які виїхали на Захід України або за кордон, щоб продовжувати свою діяльність або навіть розширити її через нові виклики, пов’язані з війною, також не перебувають у безпеці.  

14 квітня 2022 року очільниця жіночої ЛГБТ-організації “Інсайт” Олена Шевченко зазнала нападу у Львові. За словами потерпілої, напад на неї стався під час розвантаження нового вантажу в центрі гуманітарної допомоги для жінок з дітьми, який представниці “Інсайту” відкрили у Львові. Коли активістка розмовляла надворі телефоном, до неї підійшов молодик, привітався і спитав: “А тут узагалі можна стояти?” Вона повернулася подивитися, куди він показує, і, коли розверталася назад, він розпилив сльозогінний газ їй в обличчя, спричинивши хімічний опік очей. Станом на зараз особу зловмисника не встановлено.

Інший кричущий випадок стосується переслідування медіаекспертки ІМІ Ірини Земляної після акції до 9 травня у Варшаві, коли вона на знак протесту проти воєнних злочинів росіян в Україні облила себе штучною кров’ю перед російським послом, який покладав квіти до могили радянських військових. Під час акції трохи рідини незаплановано влучило і в посла. Після цього російські телеграм-канали оприлюднили особисті й контактні дані активістки, включно з домашньою адресою, та заклики її покарати. Відтоді Ірина Земляна систематично зазнає погроз убивством, цькування з боку ботів, смс-бомбінгу та, обґрунтовано побоюючись за своє життя, була змушена змінювати місце проживання вдруге. Адже до Польщі вона виїхала через наближення воєнних дій до Києва.

11 серпня директорка Центру протидії корупції Дарія Каленюк, яка нині займається також міжнародною адвокацією постачання зброї Україні, повідомила про погрози. 

Як зазначила активістка на своїй фейсбук-сторінці, їй зателефонували з незнайомого номера, який тільки на одну цифру відрізнявся від її власного. Чоловічий “роботизований”, можливо згенерований або змінений програмою, голос сказав: “Даша, я скоро оторву тебе голову”. 

Дарія Каленюк має дві версії щодо ймовірних організаторів дзвінка з погрозами: це або росіяни, які хочуть припинити її діяльність із міжнародної адвокації, або українські корупціонери, ймовірно незадоволені тим, що ЦПК привертає увагу суспільства до схем їхнього збагачення.

Водночас попри всі ці перешкоди й виклики українські жінки не покидають активізму, продовжують долучатися до волонтерства та ефективно працювати за фахом, творячи новітню українську історію та крок за кроком виборюючи нашу свободу. 

Тож просто хочемо сказати: ви не самі.

Поділитися:
Якщо ви знайшли помилку, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: