Зґвалтування як зброя: з’являються численні свідчення сексуального насильства з боку окупантів в Україні
Жінки по всій Україні опинилися перед загрозою зґвалтування, яке окупанти використовують як зброю у війні. Про це свідчить дедалі більше доказів сексуального насильства, що з’являються в районах, звільнених від російських військ, пише видання The Guardian.
ZMINA публікує його переказ.
У неділю світ шокувала світлина, зроблена фотографом Михайлом Палінчаком на трасі за 20 км від Києва. На фотографії задокументовано тіла одного чоловіка та трьох жінок, накритих ковдрою. За словами фотографа, жінки були оголені, а їхні тіла частково обгоріли.
Це – один з дедалі більшого масиву доказів того, що російські військові страчують, застосовують зґвалтування та катування проти цивільних людей у районах, контрольованих Росією.
Думку про те, що “зґвалтування – це зброя війни”, висловила й британська дипломатка, надзвичайна та повноважна посолка Великобританії в Україні Мелінда Сіммонс.
Після того як російські війська вийшли з міст і сіл навколо столиці, стали зрозумілі масштаби сексуального насильства, вчиненого ними. Жінки та дівчата розповіли поліції, ЗМІ та правозахисним організаціям про звірства, яких вони зазнали від рук окупантів. Серед свідчень, зібраних слідством, є інформація про групові зґвалтування, сексуальне насильство під погрозами зброєю, зґвалтування на очах дітей та родин.
“Ми отримали кілька дзвінків на нашу гарячу лінію від жінок та дівчат, які зверталися по допомогу, але здебільшого неможливо було допомогти їм фізично через бойові дії”, – розповіла The Guardian Катерина Черепаха, президентка благодійної організації “Ла Страда – Україна”, яка підтримує постраждалих від торгівлі людьми, домашнього та сексуального насильства.
Черепаха додала, що зґвалтування – це злочин, про який не повідомляють, оскільки ця тема глибоко стигматизована навіть за мирних часів:
“Я стурбована тим, що те, про що ми дізнаємося, стане лише верхівкою айсберга”.
Зґвалтування та сексуальне насильство є воєнними злочинами та порушенням міжнародного гуманітарного права. Як генеральна прокурорка України, так і Міжнародний кримінальний суд заявили, що розпочнуть розслідування за повідомленнями про сексуальне насильство. Але цього замало для того, щоб подолати страх українок стосовно того, що ще може статися протягом війни.
31-річна Антоніна Медведчук розповіла, що, коли вона прокинулася від звуку бомбардувань 24 лютого, першим, що вона схопила перед тим, як залишити Київ, були презервативи та ножиці. Останні вона планувала використовувати як зброю для захисту.
“Кожну перерву між комендантською годиною та вибухом я шукала засоби екстреної контрацепції замість основних медикаментів для аптечки”, – сказала вона.
Жінка пригадала, що мати намагалася заспокоїти її:
“Це не така війна, такого більше немає, це зі старих фільмів”. Я вже вісім років, як феміністка, і я плакала мовчки, тому що всі війни однакові”.
Водночас подекуди українкам доводиться захищатися не тільки від російських солдатів. Але й від злочинців, які є в будь-якій країні. Так, є інформація, що у Вінниці до поліції звернулася вчителька, яка розповіла про спробу зґвалтування з боку члена територіальної оборони. Той, за словами жінки, затягнув її до шкільної бібліотеки та намагався зґвалтувати. Чоловіка затримали, і він буде покараний.
Наразі правозахисні організації на кшталт “Ла Страда – Україна” та “Феміністичної майстерні” працюють онлайн та з місцевою владою щодо захисту жінок. Вони поширюють інформацію про медичну, юридичну та психологічну підтримку, доступну для жертв сексуального насильства, і намагаються знайти безпечні притулки для жінок та дівчат, які потерпають як від війни, так і від домашнього насильства.
Проте вони побоюються, що травма, спричинена зґвалтуванням як військовою тактикою, призведе до глибоких страждань українського суспільства в майбутньому.
“Коли жінці вдається втекти, їй здається, що вона опинилася в безпеці, далеко від зброї та чоловіка, який її зґвалтував. Але травма – це бомба всередині неї, яка слідує за нею. Масштаб того, що відбувається зараз, розбиває серце”, – прокоментувала Саша Канцер, менеджерка із зовнішніх зв’язків львівського відділення “Феміністичної майстерні”.
