Законопроєкт “Про медіа”: коли ухвалять, хто критикує та які можливі компроміси

Дата: 12 Березня 2021 Автор: Наталія Адамович
A+ A- Підписатися

Уже понад рік, то активізуючись, то вщухаючи, тривають дискусії та суперечки навколо законопроєкту “Про медіа”. І хоча ініційований Міністерством культури під керівництвом Володимира Бородянського проєкт №2693 відправили на доопрацювання, нова редакція, зареєстрована на сайті парламенту під номером №2693-д і курована вже новим міністром Олександром Ткаченком, все ще не задовольняє всіх зацікавлених гравців.

Зауваження до неї мають і громадські експерти, і журналісти, і власники медіабізнесу і навіть постачальники інтернет-послуг. Спектр думок – від майже повного несприйняття поточної редакції до її схвалення за умови внесення певних правок.

Утім, останніми днями дедалі частіше звучать прогнози того, що законопроєкт винесуть на голосування в парламенті найближчим часом.

Про те, на якому етапі перемовини стейкхолдерів щодо положень закону, які аргументи прихильників швидшого ухвалення законопроєкту та на які недоліки й загрози продовжують вказувати його критики, читайте в матеріалі ZMINA.

Ухвалювати якнайшвидше навіть з недоліками

Майже єдине питання, щодо якого сходиться думка більшості експертів та медійників, – це нагальна потреба модернізації законодавства про засоби масової інформації.

Зокрема, про це говорили на дискусії щодо законопроєкту, організованій Центром демократії та верховенства права наприкінці лютого.

Так, за словами заступника директора ЦЕДЕМ Ігоря Розкладая, який є учасником робочої групи з розроблення згаданого закону, українське законодавство, яке регулює медіасферу, безнадійно застаріло, оскільки оновлювалося ще на початку 2000-х років. Але навіть тоді воно було вже недосконалим, оскільки не враховувало стрімкого розвитку цифрових медіа.

“Закон буксує через конфлікт стейкхолдерів – держава, надавач послуг, читач, журналісти тощо. Але цей документ не про “всебічне щастя”, а про порядок у сфері ЗМІ”, – наголосив він.

Сподівається на швидке ухвалення законопроєкту, попри його недосконалості, і виконавча директорка незалежної Асоціації телерадіомовників Катерина Мяснікова:

“Медіаіндустрія, зокрема цифрові медіа, розвиваються шаленими темпами, й без документа, що регламентує їхню діяльність, ми втрачаємо більше”.

Також більшість ініціаторів закону та учасників дискусії очікує, що його ухвалення дозволить обмежити інформаційний вплив з боку країни-агресора. Зокрема, такої думки дотримується голова правління “Інтерньюз-Україна” Костянтин Квурт:

“Закон має бути. Адже Україна, на жаль, поки що не може конкурувати з Росією в плані вироблення великих об’ємів контенту для протистояння її впливу. Отже, контроль в інформаційному полі необхідний”.

Ще одне актуальне питання, яке має розв’язати закон, – це врегулювання діяльності телерадіомовників відповідно до європейського законодавства. Адже ухвалення нового закону про медіа є одним із зобов’язань України перед Радою Європи.

Тож на всіх етапах розроблення представництво РЄ в Україні надавало свої рекомендації та проводило експертизи. Однак в останній версії законопроєкту Рада Європи все ще бачить недоліки.

“Дійсно, ми надавали свою експертизу, у діалозі з усіма зацікавленими сторонами. Однак, на наш погляд, у тому варіанті законопроєкту, який є, ще не зовсім усі наші пропозиції, коментарі були інтегровані, враховані. Є низка ключових сфер, на які звернули увагу експерти Ради Європи, що потребують більш глибинної уваги під час перегляду та вдосконалення наявної версії законопроєкту, – це регулювання друкованих та онлайн-медіа, роль регуляторного органу, реєстрація іноземних медіа та потреба повного транспортування положень директиви (Директиви ЄС про аудіовізуальні медіапослуги. – Ред.) в законопроєкт”,заявила заступниця голови Офісу Ради Європи в Україні Олена Литвиненко 9 березня на Всеукраїнському форумі “Україна 30. Культура. Медіа. Туризм”.

Регулювання онлайн-платформ: наступ на свободу слова чи демократична практика

Водночас саме регулювання інтернет-медіа та онлайн-платформ, зокрема соціальних мереж, у відповідному законопроєкті викликає найбільші дискусії в українському медіасередовищі.

Адже документ передбачає, що здійснюватиме його Національна рада з питань телебачення й радіомовлення. І таке суттєве розширення повноважень цього органу багато хто з експертів та медійників вважає надмірним.

Так, в аналізі останньої оприлюдненої версії законопроєкту експерт Центру прав людини ZMINA Володимир Яворський вказує, що законопроєкт “навіть сам чітко не визначає, хто підпадає під його регулювання, що дозволяє Нацраді фактично в ручному режимі без жодних чітких правил визнавати чи не визнавати якийсь ресурс медіа”.

Загрозою вважає “широченні повноваження” єдиного регулятора і медіаюристка Інституту розвитку регіональної преси Людмила Панкратова. Вона впевнена, що таких регуляторів має бути кілька – кожен для окремої галузі.

Також у медіасередовищі лунають запитання: чи не стане єдиний передбачений регулятор медіа каральним органом для “нелояльних” медіа та платформ, а можливість блокувати їх за порушення – фактично цензурою?

Однак, на думку експертки з медіаправа ЦЕДЕМ Тетяни Авдєєвої, заходи, прописані в тексті майбутнього закону України про медіа, гармонізовані з тими, що запроваджені в країнах ЄС.

Вона нагадала, що в Євросоюзі нещодавно запровадили законодавчу відповідальність для платформ, які поширюють терористичний контент. У Німеччині обов’язковій регуляції підлягають інтернет-ресурси, що мають аудиторію більш ніж 2 млн користувачів. Подібні платформи мають обов’язково розробити портали для скарг відповідно до умов закону. За порушення передбачено штрафи до 5 млн євро, а на практиці вже є випадки накладення штрафних санкцій за такі порушення в розмірі 2 млн євро.

Певним запобіжником, за словами Авдєєвої, є і те, що регулятор у сфері українських медіа не матиме права самостійно припиняти мовлення чи поширення інформації іншими способами – лише через суд. Тож надмірного регулювання у сфері медіа та онлайн-платформ у законопроєкті не заявлено, каже експертка: все в межах демократичних практик. Зокрема, існуватимуть стандарти своєчасності – певні проміжки часу для реагування на зауваження від регулятора.

Щоправда, у самій Нацраді вважають закладені в законопроєкті повноваження органу недостатніми й саме через необхідність розв’язувати питання в суді.

“Припис як захід впливу на порушника не призведе до саморегуляції. В Європі регулятор має право припинити діяльність медіа, в нас же запропоновано звертатися до суду. Такий підхід не є ефективним у нашій країні. Існують справи за позовом Нацради, які розглядаються роками”, – заявила начальниця юридичного управління Нацради з питань телебачення та радіомовлення Ганна Літвіщенко.

Водночас вона назвала детально прописаний у законопроєкті порядок призначення та проведення перевірок одночасно і плюсом, і мінусом, оскільки медіа можуть грати на процедурних моментах.

Зі свого боку юристка ЦЕДЕМ Євгенія Стаднік вважає одним з беззаперечних плюсів законопроєкту винятково точний перелік підстав для блокування.

Але з тим, що поточна редакція законопроєкту містить чіткі критерії для визначення забороненої для поширення інформації, не погоджується голова правління Центру прав людини ZMINA Тетяна Печончик.

Під час дискусії від ЦЕДЕМ вона, зокрема, вказала, що понад половину положень проєкту закону, які встановлюють заборони чи обмеження, запроваджують відповідальність за оцінні судження. Тобто в таких заборонах ідеться не про поширення неправдивих фактів чи інформації, а про оцінювання цих фактів. Зазвичай воно сформульоване через такі вислови, як “пропаганда”, “позитивне висвітлення”, “популяризація”, “злочинний характер”, “позитивна оцінка”, “надмірне зосередження уваги” тощо.

“Не зрозуміло, хто та як визначатиме “правдивість” чи “неправдивість” інформації, доводитиме зв’язок поширення інформації з певними наслідками чи умисність нібито протиправних дій, – усе це створює поле для маніпуляцій з боку регулятора”, – зауважила Печончик.

До того ж, за її словами, можливість впливати на онлайн-платформи через зміст матеріалів з боку Нацради автоматично підводить їх під статус медіа, які підпадають під дію закону й щодо яких можуть бути застосовані відповідні санкції. Це зводить нанівець заявлену добровільну реєстрацію інтернет-видань.

Тож, на думку Тетяни Печончик, блок про державне регулювання онлайн-платформ треба вилучити з тексту законопроєкту й доопрацювати до повторного читання.

Своєю чергою директорка громадської організації “Детектор медіа” Галина Петренко поділилась інформацією, що в розробників законопроєкту нібито вже є певні домовленості, зокрема щодо скасування положення про блокування онлайн-медіа, щоправда крім випадків, які стосуються пункту про протидію російській агресії.

“Є юридична процедура щодо розгляду законопроєкту в профільному комітеті (Комітет Верховної Ради з питань гуманітарної та інформаційної політики. – Ред.), коли можна без відкликання документа змінити текст, внести в нього правки. Проте існують певні юридичні обмеження, зокрема щодо цієї процедури не можуть подавати правки народні депутати з інших комітетів”, – пояснила вона.

Регулювання міжнародних платформ та невизначеність для провайдерів

У провайдерів, які забезпечують існування онлайн-платформ чи медіа, теж є претензії до майбутнього закону.

Член правління Інтернет-асоціації України (ІнАУ) Олександр Глущенко висловив сумнів щодо готовності міжнародних гравців на ринку надання онлайн-послуг діяти за українськими правилами.

Згідно із законопроєктом, платформи спільного доступу до інформації (соцмережі) та платформи спільного доступу до відео (стрімінгові платформи на кшталт YouTube та Netflix) не є онлайн-медіа. Проте для них документ теж передбачає окреме регулювання. Реєстрація таких платформ є добровільною, а відповідальність за порушення можуть покласти лише на платформи спільного доступу до відео. Це стосується як зареєстрованих, так і незареєстрованих сервісів, проте за умови того, що вони підпадають під українську юрисдикцію.

За невиконання прописаних у законі обов’язків платформи спільного доступу до відео під українською юрисдикцією можуть отримувати від Нацради штрафи.

Для українських і закордонних платформ спільного доступу й платформ спільного доступу до відео поза юрисдикцією України законом передбачено такі важелі регулятора, як укладення угод і меморандумів, звернення з вимогами обмежити доступ користувачів до контенту, що порушує українське законодавство, анулювання ліцензії, скасування реєстрації чи заборона поширення онлайн-медіа в Україні.

Отже, вважає представник ІнАУ, закон погіршить умови для місцевих гравців, адже вітчизняні та закордонні представники бізнесу автоматично опиняться в нерівних умовах.

За словами Галини Петренко, дискусія щодо регулювання платформ спільного доступу до інформації не нова.

“У ЄС також потерпають від того, що гроші від соцмереж не надходять до їхніх бюджетів, від дезінформації та фейків у соцмережах. Адже соцмережі не є в юрисдикції жодної з країн організації. Наразі Європейська комісія розробила цілий пакет документів та план дій до 2023 року включно, який вона виконуватиме, щоб підштовхнути глобальних гравців до співпраці з європейськими регуляторами”, – сказала експертка.

На її думку, єдине, що відрізняє Україну від Євросоюзу в цьому питанні, – це те, що вона не є членом ЄС, і те, що в тут іде гаряча стадія війни.

“Усі інші виклики такі самі, гравці ті самі. Було б дуже добре, якби ми якимись дипломатичними каналами могли долучитися до цієї роботи. Це було б і демократично: ми б не скочувалися в жодні авторитарні історії, тому що ЄС до них ніколи не скотиться. І це досить потужний локомотив у Брюсселі, який може переконати тих же глобальних гравців, що співпраця з урядами країн – це в їхніх інтересах”, – висловила свої міркування Галина Петренко.

Одним з перших кроків на шляху до цього вона назвала те, що 2018 року Facebook, Google, Mozilla, Microsoft, Twitter і TikTok під тиском європейських законодавців ухвалили кодекс саморегулювання під час виборів, практики протидії дезінформації й узяли на себе певні зобов’язання.

Не подобаються інтернет-провайдерам і закладені в законопроєкті зобов’язання обмежувати доступ користувачів до відповідних сервісів, а також санкції за невиконання такого блокування. Та не зрозумілий і сам механізм блокування онлайн-платформ у разі, якщо таке рішення буде ухвалене судом. Адже наразі технічних протоколів блокування чи прописаних процедур щодо цього не існує. Як і органу, що контролює цю сферу, чи законодавчих вимог до провайдерів щодо обладнання для блокування ресурсів.

Утім, за словами Розкладая, побоювання через те, що за новими правилами провайдер гіпотетично може позбутися ліцензії через помилки власників онлайн-платформи, якій він надає послуги, є необґрунтованими, оскільки в законопроєкті передбачено норму про право на відповідь чи спростування, розроблену саме для того, щоб не карати надавача послуг для онлайн-платформ.

Коли все ж будемо із законом?

Різні думки існують також і щодо того, коли саме буде ухвалений чи принаймні проголосований у першому читанні законопроєкт “Про медіа”.

У коментарі ZMINA Ігор Розкладай пояснив, що законопроєкт про медіа – це насамперед про компроміси між стейкхолдерами, яких досить багато: читач, держава, бізнес, ЗМІ, онлайн-платформи… Тому закон буде, коли всі нарешті дійдуть компромісу і всі позиції будуть погоджені. А поки що процес перебуває на етапі консультацій між різними гравцями й не рухається нікуди.

“Де найбільший ризик? Жити 15 років із законом, який, по суті, нічого не регулює. Тому ухвалення його вкрай необхідне. Щодо задоволеності ним – ніхто не буде задоволений. Бо кожен вважає, що саме його зауваження правильні. Тому тут питання радше, чи буде він дієздатним, чи ні”, сказав експерт.

Натомість директорка Галина Петренко має інформацію, що народні депутати сподіваються протягом березня доопрацювати текст законопроєкту й подати його на розгляд ВР.

“У тому вигляді, що зараз, законом задоволена лише одна сторона – Нацрада. Але це не компроміс, тому робота над текстом документа триває. Як швидко потрапить доопрацьований закон до сесійної зали – невідомо. Адже з цього моменту починається інша історія – політична. Є досить впливові гравці, які будуть проти цього. Однак усі розуміють, що правила гри потрібні, тож пошук компромісу продовжиться й надалі, щоб урешті-решт ми отримали хороший законопроєкт”, – сказала експертка в коментарі виданню ZMINA.

Про те, що законопроєкт незабаром може бути винесений на голосування у Верховній Раді, заявив 9 березня і голова парламентського Комітету з питань гуманітарної та інформаційної політики Микита Потураєв.

За його словами, наразі автори документа працюють над вирівнюванням українських і західних кіно- та серіальних сервісів у правах і обов’язках. Так, щоб закон був “про рівні права, про рівні свободи, але і про рівну відповідальність усіх медійників перед народом України та Українською державою”.

Поділитися:
Якщо ви знайшли помилку, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: