Толерантніші, однак менше засуджують насильство: як змінились українці за дев’ять років
В Україні презентували результати “Світового дослідження цінностей” за 2020 рік. Востаннє таке опитування проводили в країні ще у 2011 році. Так, дані нового дослідження свідчать про те, що в державі відбулися потужні зміни у формуванні культури толерантного сприйняття “іншого”, хоча рівень нетолерантності досі є відносно високим. Йдеться й про рух суспільства до секулярно-раціональних цінностей та цінностей самовираження. Однак, зазначають автори документа, для ціннісно-культурного поля українців досі властиві суперечливість та дуже повільний відхід від пострадянських орієнтацій.
ZMINA коротко переповідає, які зміни в системі цінностей громадян та мешканців України за дев’ять років побачили автори дослідження.
Що таке “Світове дослідження цінностей”
“Світове дослідження цінностей”, пишуть у вступі до нового звіту, є довгостроковим порівняльним дослідженням, яке започаткував у 1981 році професор Рональд Інглгарт з Мічиганського університету (США) на базі Європейського дослідження цінностей (EVS).
“Світове дослідження цінностей” називають одним із найширше використовуваних та найавторитетніших міжнародних досліджень. Воно охоплює майже 120 країн.
Україна долучилася до проєкту в 1999 році, а востаннє опитування тут провели у 2011-му. Дослідження показує основні риси та цінності окремих суспільств і країн, відстежує динаміку змін у суспільному розвитку та проводить порівняльний аналіз різних суспільств за різними тематичними блоками та індикаторами.
У кожній країні опитування проводять за національною репрезентативною вибіркою за стандартизованою анкетою. Вона містить 290 питань та вимірює культурні цінності, досвід, ставлення та переконання щодо ґендерної рівності, сім’ї, релігії, бідності, освіти, охорони здоров’я та безпеки, соціальної толерантності та довіри.
Крім того, сьома хвиля дослідження охоплює такі нові теми, як питання справедливості, моральних принципів, корупції, підзвітності та ризиків, міграції, національної безпеки та глобального управління.
У документі зазначають, що вибірка 2020 року не є повністю порівнянною з вибіркою 2011-го та попередніх хвиль через окупацію частини Донецької і Луганської областей та АР Крим, де проживало близько 6,5 млн людей (приблизно 14% населення України).
Суспільство стає толерантнішим, зростає рівень громадської активності
У дослідженні йдеться, що у 2020 році українці почуваються в більшій безпеці, зокрема фінансово, а також щасливішими, ніж дев’ять років тому. Крім того, більшість тенденцій свідчать про рух до секулярно-раціональних цінностей та цінностей самовираження.
Так, у звіті зазначають, що в Україні із 64% до 56,3% зменшилася частка тих, хто вважає Бога важливим у своєму житті. Водночас це може свідчити про зниження духовності, а не впливу релігії на життя, оскільки поменшало тих, хто молиться кілька разів на тиждень або частіше, однак зросла кількість тих, хто відвідує релігійні служби не рідше ніж раз на місяць.
Також збільшилася частка тих, хто вважає, що основний сенс релігії – виконувати релігійні норми й церемонії (із 16,3% до 22,6%), а не робити добро людям.
Менше батьків наразі вважають, що в дітях треба виховувати релігійність (їхня частка впала з 22% до 14,9%) та слухняність (з 58% до 33,1%).
У дослідженні йдеться про зростання толерантності до людей з ВІЛ – частка тих, хто не хотів би жити поряд з ними, знизилася з 52% до 36,4% – та гомосексуальних людей.
Однак із 22 країн, наведених в інфографіці дослідження, в Україні одна з найбільших часток тих, хто не хотів би жити поряд з ЛГБТ (44,8%). Найвища – у Болгарії (59,6%), а найнижча (2,2%) – у Данії.
Крім того, громадяни України стали толерантнішими до абортів: їх вважають “виправданими” на 5% більше людей, ніж дев’ять років тому.
Свідчать результати дослідження й про підвищення громадської активності – як фактичної, так і потенційної. Так, люди частіше підписують петиції, долучаються до громадських організацій, готові брати участь у демонстраціях, страйках, бойкотах.
Зросла також частка тих, хто вважає, що важливо жити в демократичній країні, що Україною керують демократично та що в ній поважають права людини.
Є певні позитивні зрушення й у царині ґендерної рівності: стало на 7% більше незгодних з тим, що чоловіки кращі політичні лідери, ніж жінки.
Утім, майже 45% опитаних погодилися з тим, що “загалом чоловіки краще підходять на роль політичних лідерів, ніж жінки”, а ще 43,7% вважають, що “загалом з чоловіків виходять кращі керівники бізнесу, ніж із жінок”.
Менше людей засуджують насильство, крадіжки та отримання хабарів
У досліджені резюмують, що для ціннісно-культурного поля українського суспільства властиві суперечливість та дуже повільний відхід від пострадянських орієнтацій у сферах розбудови державного та політичного устрою, економіки, формування міжособистісних стосунків, правовій системі тощо.
“Україна чітко задекларувала європейський шлях розвитку, однак, як свідчать емпіричні дані 2020 року в порівнянні з результатами більшості країн ЄС, ціннісно-нормативна система виступає одним з бар’єрів руху в цьому напрямі”, – пишуть автори звіту.
Як свідчать його дані, за останні два десятиліття суттєво зменшилася частка українців, які не готові сприймати як сусідів людей, що вживають наркотики, алкоголь, гомосексуальних людей та людей з ВІЛ.
Однак під впливом соціально-економічних процесів в Україні зросло небажання людей жити поряд з іммігрантами, іноземними працівниками, людьми, які розмовляють іншою мовою, мають іншу національність або релігію.
Також серед опитаних збільшилося негативне сприйняття офіційно неодружених пар, які живуть разом.
Поширенішими стали ґендерні стереотипи щодо того, що університетська освіта важливіша для хлопчика, ніж для дівчинки, – з 18% до 24,5%. Зросла й кількість тих, хто вважає, що, “якщо жінка заробляє більше грошей, ніж чоловік, це зазвичай спричиняє проблеми”, – з 20% до 30,9%.
Зберігаються погляди на те, що, “коли мати працює заради заробітку, її діти страждають”: 58,1% погодилися з цим, натомість 2011-го таких було 36%.
Негативну тенденцію автори дослідження вбачають у тому, що менше людей погоджуються з таким твердженням: “Бути домогосподаркою – це також важлива справа, як і робота, за яку платять зарплату”.
З цим згодні 83,7%, тоді як у 2011-му таких було 89%.
Менше людей, як порівняти з опитуванням дев’ятирічної давнини, засуджують ситуації, коли чоловік б’є дружину або батьки б’ють дітей, та насильство загалом.
Також люди стали рідше засуджувати отримання державної допомоги, на яку людина не має права, крадіжки, несплату податків і отримання хабаря.
Майже на 20% менше опитаних схвалює політичну систему, в якій “не уряд, а незалежні експерти ухвалюють рішення, виходячи з того, що вони вважають найкращим для країни”.
Серед негативних змін у дослідженні також зауважують на збільшенні частки тих, хто підтримує управління країною військовими: з 13% їхня частка зросла до 21,1%.
Зменшилася, як порівняти з 2011 роком, і довіра громадян України до громадських організацій, великого бізнесу та більшості державних інституцій: судів, уряду, Верховної Ради, освітніх закладів, державних установ та служби загалом. Не йдеться, однак, про Збройні сили та Національну поліцію, довіра до яких зросла.
