У Криму силовики продовжують викрадати людей з проукраїнською позицією: історія айтівця з Севастополя Сергія Гріщенкова 

Щодня на сайтах окупаційних структур та відомств, так званих прокуратур або судів Донеччини, Луганщини, Херсонщини, Криму з’являються повідомлення про затримання, обвинувачення чи засудження місцевих жителів за нібито державну зраду, шпигунство, підготовку до диверсій, замахи на окупаційних чиновників чи колаборантів, або за “тероризм”. Машина репресій працює безперервно, оскільки окупанти розуміють – без насилля втримати владу на захоплених територіях буде вкрай складно. Тож звичними тут стали залякування, шантаж і фейкові “справи”, якщо людина демонструє бодай якусь незгоду з окупантами.

Але ті прізвища, що ми бачимо в окупаційних хроніках, — лише невелика частка від загального числа людей, затриманих через надумані підстави. Скільки їх викрали росіяни та їхні поплічники, достеменно не відомо. Зазвичай таких людей тривалий час утримують у статусі “інкомунікадо”: без права на листування, дзвінки, без доступу до адвоката. Рідні таких людей не знають не лише, де утримують їхніх близьких, але й узагалі — у чому їх підозрюють або обвинувачують.

З початку 2025 року лише в окупованому Криму зникли шестеро людей: Анатолій Кобзар, Сусанна Ісмаїлова, Наталія Полюх, Олег Платонов, Тамара Чорнуха, Сергій Гріщенков (дані Кримськотатарського ресурсного центру).

ZMINA поговорила з донькою мешканця окупованого Севастополя Сергія Гріщенкова Дар’єю про те, як після несподіваного обшуку есбівці забрали спочатку обох її батьків, але матір невдовзі відпустили, а про місцезнаходження та стан батька родина намагається дізнатись кілька місяців.

58-річний Сергій Гріщенков — досвідчений ІТ-фахівець, працював у компаніях “КБК Севастополь” та “Таврида Електрик”, колеги характеризували його як професіонала й відповідального керівника. Від самого початку Грищенков не підтримав російську окупацію Криму й позицію свою ніколи не приховував: міг посперечатися, спробувати щось довести іншим.

“Коли хтось говорив, наприклад: “Росія – це класно”, він міг тезово пояснити, чому він не згоден і чому “не класно”. А коли почалася повномасштабка, у багатьох людей у Криму помутніння якесь почалося. Він спочатку намагався довести, наскільки все погано, але потім сперечатися перестав, тому що це стало зовсім небезпечно”, — говорить Дар’я.

Сергій з дружиною Ольгою навіть планували переїзд до Києва, але не склалося, пара залишилась в Криму.

“А проукраїнська позиція… Тато казав (вибачте на грубому слові) “на хрін я їм потрібен зі своєю позицією”, — згадує Дар’я.

Додому з обшуком до Сергія та Ольги Гріщенкових прийшли 6 травня 2025 року. “Візит” окупаційних силовиків абсолютно не був очікуваним. Хоча перед цим обстановка ставала все більш напруженою, і це відчувалося.

Донька викраденого українця розповідає, що з обшуком до її батьків прийшли за “наводкою”: нібито розслідували факт передачі якоїсь сумки з чимось забороненим, яку передати, за версією силовиків, мав саме Сергій комусь особисто у Бахчисараї.

“Жодної сумки, звичайно, не виявили, тому що її й не було“, – каже Дар’я.

Під час обшуку у Гріщенкових взагалі нічого підозрілого не знайшли, нічого не зійшлося з того, що було в доносі, але чоловіка все одно не відпустили.

“На той момент на ньому була відповідальність за велику родину, зокрема за неповнолітню дитину, літню бабусю, дядька з ДЦП… ” — каже Дар’я.

Характер Сергія видно через таку деталь: навіть під час обшуку його дружина, яку тримали в іншій кімнаті під охороною, чула, як він намагався щось довести силовикам, а вони кричали на нього, мовляв, ти самий крутий тут, чи що?

“Після обшуку в обох батьків забрали телефони, документи й відвезли їх різними машинами. Маму — до севастопольського офісу ФСБ. Спочатку сказали взяти з собою необхідні речі та  предмети гігієни, але потім все ж таки відпустили”, — згадує Дар’я.

Це було глибокої ночі, зателефонувала вона доньці близько 3.30. Добре, що в жінки були з собою гроші, тож вона змогла викликати таксі й дістатися додому. 

Після цього тиждень чекала на перевірку на поліграфі. Перед самою процедурою жінці сказали: “Ваш чоловік зізнався, що два роки співпрацює з СБУ”. Це не було правдою: скоріш за все, хотіли подивитися на її реакцію, адже це також звичайна практика для росіян.

Сім’я відразу після зникнення Сергія найняла адвоката, але навіть через офіційні запити до ФСБ та прокуратури адвокат не зміг нічого дізнатися про те, де і в якому статусі перебуває чоловік. Відповідь окупантів була такою: справи не заведено, арешту не було.

За неофіційною інформацією, Сергій перебуває в Сімферопольському СІЗО-2, у закритому блоці, так званій “заморозці”. Донька викраденого українця каже, що кілька днів тому адвокат зустрічався з начальником СІЗО, але підтвердити, що чоловік дійсно перебуває там, йому так і не вдалося.

Востаннє Дар’я бачилася з батьками у вересні минулого року. Тоді вони разом були у відпустці за кордоном. Зараз вона звертається у всі інстанції, щоб хоча б дізнатися, де батько й що з ним: від Координаційного штабу з питань поводження з військовополоненими до українського Омбудсмана та навіть ООН.

Співпрацює вона й з журналістами, бо вірить — публічність допоможе дізнатися, де зараз батько, у чому його звинувачують та зрештою звільнити. Як приклад, наводить історію колишнього бранця Кремля, нині посла України в Туреччині Нарімана Джеляла, до кампанії зі звільнення якого долучилися сотні людей по всьому світу. Нині він на волі.

Їй кажуть, що найімовірніший спосіб звільнити батька — обмін. Хоча офіційно ця процедура підходить лише військовим, приклади обміну цивільних все ж таки є. Ускладнює справу те, що Сергій має російське громадянство, яке нав’язують в окупованому Криму й від якого фактично неможливо відмовитися, проживаючи там. Відповідно, росіяни не бачать сенсу обмінювати “своїх на своїх”.

Ще у червні цього року Уповноважений Верховної Ради з прав людини Дмитро Лубінець надіслав офіційний запит до омбудсманки РФ Тетяни Москалькової з вимогою надати інформацію про долю Сергія Грищенкова.

Тоді він вкотре нагадав, що такі дії окупаційної влади порушують низку норм міжнародного права, зокрема Міжнародного пакту про громадянські та політичні права та Європейської конвенції з прав людини. Вони гарантують право людини та її рідних на отримання інформації про підстави затримання, процесуальний статус та місце перебування.

Омбудсман зазначив, що на території тимчасово окупованого Криму випадки викрадення громадян невідомими, які діють під прикриттям ФСБ, стають дедалі частішими. Зазвичай вони відбуваються без офіційного оформлення, надання інформації родичам чи адвокатам. Це дуже яскраво свідчить про повну нездатність окупаційної адміністрації Криму гарантувати базові права людини, підкреслив Лубінець.

Тримати людей в статусі інкомунікадо — звичайна практика тиску на незгодних державної російської системи. Строки невизначеності можуть бути різними: від тижнів до років. Особисто я знаю родину на окупованому Донбасі, де чоловіка забрали за доносом “колег”, й рідні не знають про його місцезнаходження понад два роки.

Наслідки такого поводження окупантів з людьми теж можуть бути різними. Хтось, як і вимагають росіяни, бере на себе провину за те, чого не робив. Хтось тримається й не визнає себе винним, але їх зовсім небагато.

Найгірше, що все це може мати фатальні наслідки. Адже відомі випадки, коли люди втрачали розум після тортур або вкорочували собі віку.

На жаль, Україна не має жодних офіційних важелів тиску на російських окупантів, тож може діяти виключно через тиск міжнародної правової спільноти задля звільнення своїх громадян.

Що робити, якщо ваша рідна людина зникла на ТОТ 

Покроковий план дій для таких ситуацій створили фахівці Центру громадянських свобод у межах ініціативи Prisoners Voice. Переповідаємо його основні пункти.

1. Зафіксуйте факт зникнення

Зверніться до офіційних структур, щоб зафіксувати зникнення. Найкраще — подавати звернення одразу в кілька установ і отримувати письмові підтвердження:

Національна поліція (гаряча лінія): 0 800 21 21 51 або 089 420 1867

Національне інформаційне бюро (при Мінреінтеграції): 1648 або 044 287 81 65

Офіс уповноваженого з прав людини 0800 501 720

Моніторингова місія ООН з прав людини:

Telegram: @ohchr_hrmmu (повідомлення)

Viber: +380 50 374 6708 (повідомлення)

Міжнародний комітет Червоного Хреста:

Гаряча лінія 0800 300 155

Служба розшуку: 096 304 43 75, 066 250 99 57

2. Повідомте Координаційний штаб з питань поводження з військовополоненими

Консультаційна лінія працює з понеділка по п’ятницю з 10:00 до 16:00: +380 95 412 74 24; (044) 425 12 09

3. Подайте заяву до поліції

Особисто прийдіть до найближчого відділення поліції. Обов’язково візьміть із собою паспорт або інший документ, що посвідчує особу, а також будь-які дані про зниклу людину (ПІБ, фото, номер телефону, час і місце зникнення, скрини, відео тощо).

Після подачі заяви вам повинні видати номер кримінального провадження — це ключовий документ для подальшого розслідування.

4. Зверніться до Служби безпеки України 

Найкраще зробити це у головному офісі у Києві (вул. Володимирська, 33), хоча можна звертатись і до регіональних підрозділів.

Візьміть із собою документ, що підтверджує вашу особу, документи про родинний зв’язок зі зниклим (свідоцтво про народження, шлюб тощо), а також всі доступні докази: фото, відео, номери телефонів, дописи в месенджерах, інформацію про обставини зникнення

Після надання інформації ви отримаєте:

• протокол про нерозголошення інформації
• протокол опитування заявника
• номер справи та контакти слідчого.

5. Якщо немає документів про родинні зв’язки

Подайте заяву про встановлення родинних стосунків до суду. Для цього потрібно надати свідків, які можуть підтвердити спільне проживання, додати фото, листування, документи, що доводять ваш зв’язок.

6. Якщо невідомо, де перебуває ваша рідна людина

У разі, коли немає жодної інформації про місце перебування рідної людини, а також немає підтвердження, що вона в полоні, слід діяти так:

1. Подайте заяву про зникнення до найближчого відділення поліції, в якій потрібно детально описати:

• обставини зникнення,
• коли востаннє був контакт,
• будь-які підозри щодо місця, де могла перебувати особа.

Після подачі ви отримаєте номер кримінального провадження в Єдиному реєстрі досудових розслідувань.

2. Здайте зразки ДНК 

Зразки можуть знадобитися для ідентифікації, якщо буде знайдено тіло або часткові останки.

Якщо не залишилось особистих речей зниклого для вилучення ДНК — можна звернутись до суду з проханням про ексгумацію (наприклад, одного з родичів), аби зробити порівняльну експертизу.

3. Зверніться до Уповноваженого з питань зниклих безвісти

Це офіційна структура, яка займається розшуком осіб, зниклих за особливих обставин.

Після звернення вашу справу буде внесено до відповідного реєстру, і запуститься механізм офіційного пошуку.

4. Повідомте Міжнародну організацію з пошуку зниклих безвісти (ICMP)

Ця організація працює у міжнародному форматі. Щоб подати інформацію, перейдіть на сайт ICMP: https://www.icmp.int

Після цього дані про вашу рідну людину додадуть до глобальної бази зниклих.

5. Фіксуйте будь-які згадки про зниклого

Це можуть бути фото або відео з телеграм-каналів, згадки в новинах, скрини з чатів у месенджерах, сторонні свідчення.

Зберігайте ці матеріали, передавайте копії слідчому або уповноваженим органам.

На жодному етапі цієї процедури ви не повинні нічого платити. Якщо хтось вимагає гроші, швидше за все, це шахраї. Усі офіційні установи та правозахисні ініціативи працюють безплатно.

Також можна звернутися до гуманітарної ініціативи “Пошук.Полон” — платформи, яка створена за участі правозахисників і координується за підтримки Головного управління розвідки Міністерства оборони України.

Правозахисники, які працюють у межах ініціативи, супроводжують родини, надають рекомендації, допомагають із запитами до міжнародних організацій та посилаються на норми Женевських конвенцій, які гарантують захист полонених.