ТОП поразок та #перемог ЛГБТ в Україні. Вибір редакції
#FeelYourRights
Або коли на Банковій з’являться веселкові кольори
Мало хто в цьому році залишився осторонь дискусії про ЛГБТ в Україні. Кілька вдало підкинутих інформаційних приводів наче повернули українському суспільству геїв та їхні проблеми. Дехто переживав міні-фрустрації, намагаючись довести потужність “традиційних сімейних цінностей”, які можуть змусити людину перестати бути собою; хтось стирав пальці в кров, дискутуючи із фейсбук-френдами про гріх та свободу вибору. Чи виграла від цього ЛГБТ-спільнота, і чи дочекається це покоління молодих активістів українського Love just won – ми спробували розібратись. До вашої уваги – наш власний топ успіхів та провалів ЛГБТ на війні за права людини в нашій країні.
ТОП-1 ПЕРЕМОГ ЛГБТ
Внесення антидискримінаційної поправки до Трудового Кодексу
Український парламент підтримав поправки до Кодексу законів про працю, які мають захищати працівників від дискримінації, в тому числі за ознаками сексуальної орієнтації та гендерної ідентичності. Народним обранцям знадобився тиждень та 9 спроб, щоб ухвалити проект №3442.
Не останню роль у цьому зіграли активісти, які під будівлею парламенту нагадували депутатам про зобов’язання перед ЄС. Тиснуло на парламентарів і наближення засідання Єврокомісії, на якому єврочиновники мали остаточно вирішити, чи скасують візи для України.
Депутати із репутацією релігійних консерваторів мусили розриватись, долаючи когнітивний дисонанс: чи можна отримати безвізовий режим без удару по сімейних цінностях. Рада Церков навіть запропонувала альтернативний законопроект – із формулюванням “ставлення до статевих відносин”, замість “сексуальної орієнтації”. В унісон з деякими депутатами духівники пояснювали, що слово sexual можна перекладати як “статевий”, тому немає ніякої різниці. Єврокомісія, зрозуміло, різницю відчула і наполягла на перекладі “сексуальний”.
Найбільш болісним, здається, був вибір для фракції партії “Самопоміч”, лідер якої – мер Львова Андрій Садовий – за місяць до того опинився в центрі скандалу, примусивши звільнитись чиновницю Ірину Магдиш через критику церкви. “Радикальна партія” із гомофобними роз’ясненнями підтримати закон відмовилась, однак несподівано голоси дав “Опозиційний блок”. “Ми виступаємо з вами за сімейні цінності і ні в якому разі … Я чую якісь фейки, які говорять про те, що в Україні можуть бути хоч якісь одностатеві шлюби. Не дай Бог, щоб це відбулося, і ми ніколи не будемо підтримувати”, – під цей пасаж спікера парламенту Володимира Гройсмана народні обранці натиснули на потрібні кнопки.
Лоббістам вдалося за тиждень дібрати понад 120 голосів для ухвалення закону, і, нарешті, 234 голосами він був підтриманий. Проте зовсім скоро депутати розглядатимуть нову редакцію Трудового кодексу, тому не виключено, що антидискримінаційна поправка проіснує трохи більше місяця.
ТОП-5 НЕВДАЧ ЛГБТ
Напад на Марш рівності в Києві
Ми би могли зарахувати проведення вже другого Маршу рівності в Україні до перемог ЛГБТ, якби не знали деяких сумних подробиць. Запланований на 6 червня захід ще 5 червня був на межі скасування. Міліціонери вмовляли організаторів відмовитись від маршу, щоб уникнути “конфліктів із радикалами”. Правозахисники та дипломати окупували кабінети міліцейських начальників, вимагаючи захистити мирну демонстрацію, але все було марно – слухати організаторів не хотів навіть мер міста Віталій Кличко. “Сьогодні, коли на Сході України триває війна, проводити масові заходи, які до того ж мають неоднозначне сприйняття в суспільстві, не на часі”, – пояснював міський голова і просив “не грати на руку ворогу”.
Випадково допоміг ЛГБТ-активістам президент Петро Порошенко, який 5 червня під час своєї зустрічі зі ЗМІ фактично дав вказівку міліції захистити демонстрантів.
Три тисячі міліціонерів, які сумлінно охороняли учасників надсекретної акції на Оболонській набережній, не змогли завадити праворадикалам побити десятки демонстрантів і мало не вбити міліціонера вибуховим пакетом. Стікаючий кров’ю офіцер із розірваною артерією в очах слідства став жертвою “хуліганства”, а нападники – “активістами правих поглядів”. В Оболонському райвідділі міліції гомофобні вигуки нападників, принесені із собою шашки та пошуки “недобитих” геїв за годину після закінчення маршу вважають нудними подробицями, а не доказами hate-crime. Не довелося нести жодної відповідальності і політичним силам, які прямо закликали нападати на ЛГБТ. Більше того – народний депутат Ігор Мосійчук із “Радикальної партії” взяв на поруки деяких із молодчиків-праворадикалів.
Півроку потому Оболонський райвідділ все ще шукає свідків нападу.
Побиття пари геїв на Хрещатику
В липні ЛГБТ-пара Тимур та Зорян вирішили повторити соціальний експеримент, який раніше втілили у Росії, – прогулятися за руку центром міста.
Московська пара геїв зіштовхнулась із хамством, агресією та погрозами – їх не оминали увагою практично на жодній вулиці. На відео із Києва ситуація виглядала оптимістичнішою – на Зоряна та Тимура озиралися перехожі, проте лише незначна частина дозволяла собі коментувати їхній союз. Кульмінацією ролику стала сцена на Хрещатику, коли Тимур сів на коліна Зорянові – тоді десяток праворадикалів вирішили відлупцювати пару геїв, попередню бризнувши їм в очі сльозогінного газу. Очевидно, молодики не були впевнені, чи вміють геї давати решти.
Після публікації відео виникла дискусія, яке з міст проявило себе більш недружньо: Москва, де пара мусила терпіти образи та насмішки весь свій шлях, але не зазнала фізичного насильства, чи Київ, де геїв сприймали адекватно протягом прогулянки, але побили у фіналі. На думку Зоряна, ситуація в українській столиці не така вже погана: “Коли ми більше години так гуляли по Києву, ми не помітили жодної різко агресивної реакції. Ми вирішили трохи загострити ситуацію: я сів на лавочку на Хрещатику, а Тимур – мені на коліна. Гомофоби не змусили себе довго чекати. Цікаво, що таких хлопців в нашому суспільстві стільки ж, скільки і геїв, якщо не менше – 3-5%. Решті просто по барабану, а навіть якщо й ні, вони ніколи не будуть застосовувати силу”.
Пізніше цей експеримент повторили ще в багатьох країнах світу.
Зрив фестивалю квір-культури в Одесі
За два місяці після проведення Маршу рівності в Києві, його вирішили повторити одеські ЛГБТ-активісти. Проте місцева влада внесла свої корективи.
Марш був запланований на 15 серпня в рамках фестивалю квір-культури “Одеса-Прайд”. Як розповіла одна з організаторок заходу Ганна Леонова, 12 серпня ввечері її попросили з’явитись на судове засідання за позовом виконавчого комітету Одеської міськради.
“Засідання тривало майже до трьох ночі. Виконком вимагав заборонити не лише марш, а взагалі проведення фестивалю як такого у дні з 13 по 16 серпня. Включаючи, екскурсії, дискусійні майданчики, фотовиставку. Суд задовольнив позов частково – конкретно щодо мирних масових вуличних акцій, тобто, маршу”, – розповіла Леонова. Представники влади посилались на “негативні настрої щодо ЛГБТ у місті” і суд, перейнявшись аргументами, заборонив людям із веселковими прапорами йти мирною демонстрацією.
ЛГБТ-спільноті міста довелося збиратися у центрі квір-культури Qeerhome Odessa на закриту зустріч, але гомофоби не дали про себе забути. Близько 15 молодиків із нашивками “Ultras Odessa” закидали димовими шашками та петардами приміщення, де вже зібрались півсотні представників ЛГБТ.
“Понад 10 осіб, які брали активну участь у порушенні громадського порядку, запрошені в один із райвідділів Одеси для надання пояснень”, – повідомили згодом в одеській міліції. Можна припустити, що порушники громадського порядку зазнали виховної бесіди або навіть штрафу.
Гомофобний суддя Київського райсуду
29 жовтня 2014 року в Києві двоє молодиків принесли на сеанс ЛГБТ-кіно у “Жовтні” димові шашки, аби “висловити свій протест проти содомії”, які разом із невідомою займистою рідиною майже повністю знищили кінотеатр. Активісти руху “Врятуй Жовтень” і глядачі кінотеатру випросили з міського бюджету 50 мільйонів гривень, і, нарешті, 18 жовтня відновлений кінотеатр відкрився. На нещастя усіх присутніх на заході, мер столиці Віталій Кличко перетворив церемонію на передвиборчу агітацію, змусивши жителів Подолу дивитись кіно про самого себе, а активісти “Врятуй Жовтень” та меценати залишились бійцями невидимого фронту.
Любителі кінофестивалю “Молодість” раділи, що цього року не доведеться переносити одну з його локацій, однак перенести все ж довелося – адміністрація кінотеатру натякнула, що ЛГБТ-кіно у кінотеатрі не буде.
Активісти, однак, відчули всю сіль ще за 2 тижні до відкриття: тоді Голосіївський райсуд Києва виніс обвинувачувальний вирок двом підпалювачам кінотеатру – 3 та 2 роки ув’язнення умовно. На думку вітчизняного правосуддя, загроза життю людей та збитки місту на 50 мільйонів гривень – це дрібниця, коли йдеться про священну боротьбу проти содомії.
Гомофобний суддя Харківського райсуду
Кілька тижнів тому районний суд у Харкові зачитав обвинувачувальний вирок для вбивці гея – 8 років за спланований злочин. Мінімально можливий строк отримав студент місцевого вишу, який, познайомившись із майбутньою жертвою в інтернеті, вбив його у нього ж вдома.
У Харківському суді вирішили, що вбивати гея – це не так погано, як вбивати гетеросексуала, і тому немає нічого особливого в тому, що вбивця завдав декілька ножових ударів хлопцю з інщою орієнтацією. Як пояснив сам суддя, він пом’якшив покарання через “відношення вбивці до вчиненого злочину, його ініціативи та мети для знайомства з потерпілим та кількості тілесних ушкоджень”.
Не дивно, що правим радикалам в Україні дають певні преференції за “висловлення громадянської позиції” – хтось їх поважає за агресивний націоналізм, а хтось відверто боїться. Незрозуміло тільки, де і коли вони отримують ліцензії на вбивство.
У випадку із вбитим геєм у Харкові ще не все втрачено – адвокат потерпілих Роман Ліхачов найближчим часом подасть апеляцію, але яка ймовірність в цій країні засудити вбивцю за злочин на грунті ненависті?
Статистика дає невтішну відповідь.
Звичайно, при складанні рейтингу ми керувались виключно власними враженнями та оцінками, і, очевидно, не знаємо всього. ЛГБТ-спільнота за цей рік дала значно більше приводів говорити про себе, ніж вмістилось у цьому матеріалі, однак частіше вони були сумними, аніж радісними. Попри те, що у житті геїв, лесбійок та трансгендерних людей залишається багато насильства та безкарності, ми знаємо, що їхні зусилля – це прорив для всіх нас, навіть якщо вони бувають невдалими.
Найбільш ймовірно, не цей і не наступний президент підсвітить свою Адміністрацію веселковими кольорами на знак рівності ЛГБТ у всіх сферах. Але ми сподіваємось дочекатися.
