Свобода слова на окупованих територіях: репресії та нові механізми тиску у 2025 році
У 2025 році стан свободи слова на окупованих територіях України продовжує стрімко погіршуватися. Окупаційна влада застосовує нові механізми тиску: блокування соцмереж, адміністративні та кримінальні справи проти журналістів, економічне переслідування медіа та залякування родичів ув’язнених журналістів.
І, хоча окремі журналісти повертаються додому після ув’язнення, більшість незалежних медіа опинилася під повним контролем окупантів або закрилася. Після 2022 року багато хто залишив окуповані території, адже російська влада запровадила нові норми щодо “фейків” та дискредитації російської армії, а також обмежила рекламну діяльність медіа.
Вікторія Нестеренко, правозахисниця та менеджерка проєктів організації ZMINA, пояснює, що механізми придушення свободи слова у 2025 році стали витонченішими:
“Російська окупаційна влада постійно шукає нові способи контролювати інформаційний простір. Вони блокують соцмережі, залякують журналістів і переслідують тих, хто має проукраїнську позицію. Переслідування охоплює фізичні загрози, адміністративні штрафи, кримінальні справи та навіть тиск на родичів журналістів. Це створює атмосферу страху та самоцензури серед громадян”.
Вікторія Нестеренко. Фото: Олександра ЄфименкоНові випадки тиску у 2025 році
Одним із ключових прецедентів 2025 року стало переслідування кримськотатарської журналістки Лутфіє Зудієвої, яку внесли до списку іноземних агентів. Це наклало на неї обов’язок звітувати перед окупаційною владою про всі кошти, отримані за співпрацю із закордонними медіа. Аналогічного тиску зазнають регіональні медіа, як-от газета “Кирим”, що друкується кримськотатарською мовою і висвітлює права людини.
Вхід до редакції газети “Кирим” у Сімферополі. Фото: Олександра Єфименко“У 2025 році ми зафіксували перший випадок внесення журналістки на окупованих територіях до списку іноземних агентів. Це економічний та психологічний тиск водночас: від обов’язку звітувати перед окупантами до регулярних обшуків і адміністративних справ. Окупаційна влада не може прямо заборонити діяльність незалежних журналістів, тому вони вигадують нові механізми тиску. Це сигнал для всіх, хто ще працює в умовах окупації, що будь-яка критика може коштувати особистої свободи”, – говорить Вікторія Нестеренко.
Луфіє Зудієва. Фото: Олександра ЄфименкоЩе однією ознакою тиску стало блокування та закриття незалежних медіа, а також обмеження доступу до судів для журналістів. Як зазначає правозахисниця, системне переслідування охоплює не лише адміністративні та кримінальні справи, а й економічні методи:
“Обмеження реклами для медіа, блокування сайтів і соцмереж – це ефективний спосіб позбавити журналістів фінансових ресурсів. Зменшення доходів змушує редакції закриватися, і навіть ті, хто залишається, не можуть повноцінно працювати. Також зафіксовано випадки, коли журналістів та їхні родини переслідують додатково, щоб впливати на їхню діяльність дистанційно”.
Загроза для здоров’я та утримання журналістів
Серед інших тривожних тенденцій – погіршення умов утримання політв’язнів-журналістів. Правозахисники фіксують випадки ненадання медичної допомоги, обмеження доступу до базових послуг та харчування. Наприклад, Амет Сулейманов потребує регулярних медичних процедур, проте посилки з необхідними ліками не доходять до нього. Схожі проблеми спостерігаються в Ірини Данилович та Ремзі Бекірова: перша раніше скаржилася на постійно ввімкнене світло, через що неможливо було спати, а другого тюремна адміністрація часто відправляє до ШІЗО з поганими умовами харчування.
Ремзі Бекіров у суді міста Сімферополя. Фото: Олександра Єфименко“Ми бачимо системну проблему з пенітенціарною системою РФ і на ТОТ: умови утримання залишаються небезпечними для здоров’я. Адміністрація колоній і СІЗО не забезпечує базових потреб, а правозахисні механізми часто не працюють. Це створює додатковий тиск на журналістів, які вже перебувають під адміністративним та кримінальним переслідуванням”, – коментує Вікторія Нестеренко.
Позитивні моменти та погані тенденції
Незважаючи на складну ситуацію, деякі журналісти все ж повернулися додому або завершили ув’язнення. У 2025 році в межах обмінів вдалося повернути журналіста УНІАН Дмитра Хилюка та маріупольського журналіста Марка Каліуша. Це важливий сигнал, що навіть у таких умовах певні міжнародні та правозахисні механізми можуть спрацювати.
Також у червні 2025 року журналіст-фрилансер проєкту “Крим.Реалії” (Радіо Свобода) та телеканалу ICTV Владислав Єсипенко звільнився після чотирьох років і трьох місяців незаконного ув’язнення в Криму. Його затримали ще в березні 2021 року за звинуваченням у нібито зберіганні та виготовленні вибухових пристроїв – окупаційний суд спочатку призначив шість років колонії, а апеляція скоротила термін до п’яти. Єсипенко відбував покарання за системою “рік за півтора” в Керченській колонії № 2 і вийшов на волю, повністю відсидівши весь термін. Тож цей випадок не можна вважати повноцінною перемогою, попри активну адвокацію за його звільнення, зокрема на міжнародних майданчиках.
Утім, завдяки допомозі правозахисників та закордонних партнерів Єсипенко вдалось уникнути повторного затримання та нових звинувачень, які часто застосовувалися до інших політв’язнів – як у випадку з Геннадієм Лимешком або військовим експертом і журналістом Дмитром Штибліковим. Оcтанній мав вийти на свободу після завершення п’ятирічного терміну в справі так званих кримських диверсантів 8 листопада 2021 року, однак того ж дня його етапували до Ростова-на-Дону та висунули нове звинувачення в “державній зраді”. 29 квітня 2022 року українця засудили до 19 років і 6 місяців колонії суворого режиму. Російські медіа позиціюють Дмитра як “високопоставленого шпигуна ГУР Міноборони”.
Владислав Єсипенко на волі. Фото: Олександра Єфименко“Хоча загалом свобода слова на окупованих територіях лише погіршується, повернення деяких журналістів – це важливий знак для всього медійного середовища. Це демонструє, що тиск окупантів не є безмежним і міжнародна підтримка може мати ефект. Водночас ми бачимо, що багато людей залишаються під ризиком, а нові механізми тиску продовжують з’являтися”, – каже Нестеренко.
Так, залишатися під переслідуваннями журналісти з окупованого Мелітополя. Адміністраторку телеграм-каналу “Мелітополь – це Україна” Яну Суворову, яку Росія утримує в заручниках із серпня 2023 року, 23 жовтня 2025 року засудили до 14 років позбавлення волі в колонії загального режиму за статтями “Організація терористичного угруповання і участь у ньому”, “Терористичний акт” та “Шпигунство”. Журналістку Анастасію Глуховську спершу тримали в підвалі підприємства “Руслан-комплект”, перетвореному окупантами на катівню, де вона, за словами свідків, зазнавала катування струмом та насильства. Нещодавно стало відомо, що журналістку з Мелітополя Ірину Левченко, яку затримали разом із чоловіком у травні 2023 року, перевели з Донецького СІЗО до слідчого ізолятора в Сімферополі, ймовірно, для підготовки до судового розгляду.
Також у грудні 2025 року касаційна інстанція РФ відмовила в зменшенні строку ув’язнення українському журналісту з Генічеська Геннадію Осьмаку, залишивши чинним вирок у вигляді трьох років і двох місяців. Протягом двох місяців його етапували до колонії № 6 у селищі Мелехово (Володимирська область РФ), де він зазнав фізичних і психологічних катувань. Осьмак не має доступу до ліків від цукрового діабету – передання медикаментів родині заборонено, що серйозно загрожує його життю.
Проблеми свободи слова у 2025 році відображають системну політику окупантів: контроль інформації, економічний тиск, переслідування журналістів та обмеження доступу до базових ресурсів. Однак Вікторія Нестеренко підкреслює, що навіть мінімальні досягнення – повернення окремих журналістів або часткове покращення умов утримання – слугують сигналом для спільноти та нагадують про важливість міжнародної підтримки.
