Суспільство, що говорить вголос: хто і чому виходить в Україні на протести проти кадрових рішень 

У Києві, Дніпрі, Харкові, Одесі, Миколаєві та інших містах України люди кілька днів поспіль виходять на мирні акції після кадрових рішень влади. Протести почалися після звільнення Михайла Федорова з посади міністра оборони, але згодом вимоги учасників стали ширшими – від повернення Федорова до відставки головнокомандуючого Збройних сил України Олександра Сирського та закликів до прозорішої кадрової політики.

Для частини протестувальників ці рішення стали приводом говорити про те, як в Україні ухвалюють державні рішення і наскільки сильними залишаються її інституції. Серед учасників акцій – волонтери, ветерани, дружини військовослужбовців, представники ветеранської спільноти та люди, які через окупацію втратили можливість жити у своїх домівках. Деякі з них пов’язують кадрові зміни з перспективою деокупації українських територій і повернення додому.

На момент написання матеріалу одну з головних вимог протестувальників уже виконано – президент звільнив Олександра Сирського з посади головнокомандувача ЗСУ, а новим головкомом став Михайло Драпатий. Водночас частина учасників продовжує виходити на вулиці, вимагаючи повернення Михайла Федорова на посаду міністра оборони та пояснень щодо кадрових рішень влади.

ZMINA стежить за мирними липневими мітингами від першого дня. Про те, з чого почались і як розвивались протести, а також, що мотивує українців щовечора виходити на площі міст, читайте в нашому репортажі.

Напис на плакаті: “Влада – це народ”. Фото: Олександра Єфименко

Кадрові зміни почалися 15 липня після оновлення складу уряду. Напередодні президент України Володимир Зеленський анонсував перезавантаження Кабінету Міністрів та зміни серед керівників правоохоронних органів. Тодішній прем’єр-міністерці Юлії Свириденко президент запропонував очолити новий напрям роботи України у відносинах з одним із ключових міжнародних партнерів. 13 липня стало відомо, що Свириденко написала заяву про звільнення з посади прем’єр-міністерки. Наступного дня Верховна Рада підтримала її відставку. Відтак члени її уряду продовжили виконувати обов’язки міністрів до призначення нового складу Кабміну. 15 липня депутати від “Слуги народу” після зустрічі з Зеленським повідомили, що президент запропонує посаду міністра оборони Ігорю Клименку, який до цього очолював Міністерство внутрішніх справ. Того ж дня Михайло Федоров підтвердив, що залишає посаду міністра оборони, яку посів пів року тому, у січні 2026-го. Після цього у Києві та інших містах України почалися мирні акції протесту. Серед вимог учасників було повернення Федорова на посаду. Згодом до них додалися заклики до відставки головнокомандувача ЗСУ Олександра Сирського, прозорих кадрових призначень і змін у підходах до ухвалення рішень.

Люди на мітингу. Фото: Олександра Єфименко

16 липня Верховна Рада схвалила новий склад Кабінету Міністрів України. Депутати ухвалили постанову №15415 про формування нового складу уряду та звільнення членів попереднього Кабміну, який перебував у відставці. За це рішення проголосували 264 народних депутати. Того ж дня Зеленський заявив, що доручив Євгенію Хмарі, який на той момент виконував обов’язки голови СБУ, виконувати обов’язки міністра оборони України. На момент написання цього тексту Хмара залишається виконуючим обов’язки міністра оборони України, Олександр Сирський залишив посаду головнокомандувача ЗСУ, а його наступником став Михайло Драпатий. 

Напис про воду і безплатний Wi-Fi. Фото: Олександра Єфименко

До людей, які приходили на акції, одразу долучилися волонтери. В Києві вони приносять воду й чай на площу, привозять зарядні станції, облаштували точку з безплатним Wi-Fi. Протестувальники також з гумором поставилися до закидів про нібито “проплаченість” мітингів і стали приносити на площу цукерки та пригощати інших в якості символічної “оплати” за участь. На п’ятий день акції протесту в Одесі стала відомою ще одна історія. Дорогою на мітинг учасники знайшли чотирьох кошенят, яких, за їхніми словами, хтось викинув. Тварин принесли на акцію, де їм знайшли нові родини. У соцмережах після цього жартували, що в Одесі за участь у протестах “платять кошенятами”.

Скриншот із Threads про знайдених кошенят в Одесі

“Липень у Києві пахне картоном”, – пишуть у соціальній мережі “Threads”. Цьогорічні протести стали другою масштабною хвилею акцій за час повномасштабного вторгнення РФ в Україну. Перша була у липні 2025 року, коли Верховна Рада ухвалила закон, який фактично поставив під загрозу незалежність Національного антикорупційного бюро України та Спеціалізованої антикорупційної прокуратури. Суть протестів полягала в незгоді суспільства з ухваленням законопроєкту №12414, який розширював повноваження Офісу генпрокурора. Громадяни вийшли на мітинги, оскільки вважали, що ці зміни знищать незалежність НАБУ та САП. Нинішні протести у 2026 році мають інший привід – кадрові рішення влади. Водночас у розмовах зі ZMINA учасники дедалі частіше говорять не лише про конкретні прізвища. Йдеться про спосіб ухвалення рішень, роль парламенту, прозорість призначень і те, наскільки державні інституції здатні працювати незалежно та послідовно під час повномасштабної війни. Символом спротиву й у 2025-му й у 2026 році стала картонка, на якій протестувальники пишуть свої вимоги. 

Мітинг за незалежність НАБУ і САП в липні 2025 року. Фото: Олександра Єфименко

Для Марини Буланової, волонтерки з Харкова, протест почався з рішення про звільнення міністра оборони. На акцію вона прийшла наступного дня після кадрових змін і з того часу виходила п’ять днів поспіль. Переважно ввечері – саме тоді, коли на площі збиралося найбільше людей.

“Я не вважаю себе фанаткою Федорова, я не роблю з нього ідола. Але це був дійсно ефективний міністр. І, напевно, на мою суб’єктивну думку, із тих, за ким я спостерігала, найефективніший. Коли його зняли, я відчула цю “помиральну яму”, – говорить волонтерка.

Марина Буланова на мітингу в Києві. Фото: Олександра Єфименко

Її мама, яка також займається волонтерством і має активну громадянську позицію, залишилася в Харкові. Там вона разом із родичами та друзями так само виходить на протести. Для Буланової це важливо не лише як родинна історія. Харків залишається містом, де повномасштабна війна безпосередньо впливає на повсякденне життя людей, а волонтерська спільнота тісно пов’язана з військовими та їхніми родинами. Сама Буланова багато років допомагає військовим. Переважна частина її волонтерської роботи пов’язана з пораненими військовослужбовцями. Саме через це після перших протестів її вимоги почали змінюватися. До питання про повернення Федорова додалося невдоволення діями військового керівництва. Поступово на її картонці з’явилася інша вимога – відставка Сирського. Буланова говорить про публічні дописи військових і знайомих їй військовослужбовців, які також почали висловлювати невдоволення діями головнокомандувача. Водночас вона переконана: цивільні також мають право говорити про рішення військового керівництва, особливо, коли йдеться про державу, яку вони захищають і підтримують.

“Останні дні мене дуже засмучує тенденція, що в соцмережах почалася критика протестів з такими закидами: яке право мають цивільні критикувати головнокомандувача, це мають робити тільки військові. Мене це дуже чіпляє, бо виходить так, що цивільні не мають права критикувати головнокомандувача, військові не можуть. Виходить, що ніхто не має права його критикувати”, – говорить Буланова.

Вона не єдина, для кого протест став розмовою не лише про одну кадрову зміну. Дівчина Анастасія прийшла на акцію разом із собакою Лулу. У її руках – картонка з написом: “Україні потрібні інституції, а не винятки. Не ручне управління. Конституційний порядок”. Для Анастасії головним стало не питання конкретного прізвища на посаді міністра оборони. Значно важливішим є те, як працює держава і хто ухвалює рішення. Дівчина багато говорить про парламент, уряд і необхідність системних змін. На її думку, навіть в умовах воєнного стану рішення, які визначають майбутнє країни, не мають залежати від однієї людини. Вона вважає, що за неможливості проведення виборів необхідно шукати інші механізми політичного представництва, зокрема говорити про уряд національної єдності.

“Мені здається, сенс не в тому, що Федорова звільнили, а в тому, що наша країна потребує системних змін, а саме – щоб працювала Конституція. Я не прийшла заради того, щоб змінився Федоров, завтра може змінитися ще хтось. Я прийшла для того, аби висловити підтримку тому, щоб працював уряд”, – пояснює Анастасія.

Анастасія і Лулу на мітингу в Києві. Фото: Олександра Єфименко

Вона вважає проблемою і монобільшість у парламенті, яка, на її думку, створює умови для швидкого ухвалення рішень без достатнього обговорення. У такій системі, говорить учасниця протесту, суспільство ризикує залишитися лише спостерігачем за кадровими рішеннями.

“Я б хотіла, щоб мета цього мітингу була не просто повернення Федорова або зміна Сирського, а щоб Володимир Зеленський не приймав рішення одноосібно. Він не може сам приймати такі рішення, які залежать від мого майбутнього, від майбутнього всіх цих людей, які тут присутні”, – говорить вона.

Для людей, які втратили дім через російську окупацію, кадрові рішення мають ще один вимір. Йдеться про здатність держави продовжувати війну так, щоб у майбутньому стало можливим повернення додому. Леніє Умерова, активістка і колишня політув’язнена з Криму, вийшла на протест уже вдруге. Першого дня в руках у неї був плакат із написом: “З такою кадровою др***ою Крим ми побачимо тільки на старих листівках”. За цим формулюванням – страх, що зміни в оборонному секторі можуть зупинити процеси, які останнім часом давали надію на повернення окупованих територій.

Леніє Умерова на мітингу в Києві. Фото: Олександра Єфименко

Плакат Леніє у перший день протестів. Фото надане Леніє Умеровою

“Я вважаю, що дії, які відбувалися протягом декількох років після катастрофічно складної зими, давали надію, що ми можемо повернути наші окуповані території, конкретно мій рідний Крим. Після того як знесли Кабмін і конкретно міністра оборони, я не впевнена, що ми не зупинимося в цих діях. Ще страшніше, що ми не відкотимося назад”, – говорить Умерова.

На момент окупації Криму Наталія Дьомочкіна вчилася на півострові на лікарку. Вона родом із Херсона. 26 лютого 2014 року Дьомочкіна, тоді ще студентка, була серед учасників проукраїнського мітингу під будівлею Верховної Ради АР Крим у Сімферополі. Того дня на площу перед парламентом автономії вийшли від 5 до 10 тисяч кримських татар, українців та представників інших національностей. Мітинг організував Меджліс кримськотатарського народу. Учасники виступали за територіальну цілісність України та проти спроб проросійських сил легітимізувати захоплення півострова.

Для Дьомочкіної це був перший мітинг у житті. Вона тоді навчалася в Криму, але через окупацію не змогла закінчити університет – до випуску залишався місяць. Довелося залишити півострів і згодом отримувати диплом уже в іншому університеті.

“Сама я з Херсона, але маю дуже багато родичів на окупованій території. І тому для мене дуже важливе саме звільнення територій України. Власне, тому я тут”, – пояснює лікарка.

Наталія Дьомочкіна по центру з плакатом “Не звільняй того, хто звільнить мій дім”. Фото: Олександра Єфименко

Через роботу в лікарні напередодні вона не змогла прийти на протест у перший день. На акцію вийшла наступного вечора. Для неї, як і для багатьох інших людей, які пов’язують своє майбутнє з поверненням додому, кадрові рішення в оборонному секторі напряму пов’язані з можливістю продовжувати боротьбу.

“На війні немає канікул. Наші військові служать без відпусток дуже часто, і навіть якщо вони є, то вони дуже короткі. Саме з цим пов’язана моя агресія, спрямована на призначення Сирського, що цих відпусток буде ще менше, і війна буде вестися з людьми. Це неприйнятно для сьогоднішнього дня”, – говорить Дьомочкіна.

Ірина Сєдова, експертка Кримської правозахисної групи, родом із Керчі. Її протест почався не з одного рішення. За словами Сєдової, невдоволення накопичувалося поступово – через відсутність пояснень щодо важливих кадрових рішень, роботу парламенту та історії, які, на її думку, не отримали належної реакції держави.

“Мене обурило, коли звільнили Федорова і взагалі весь уряд. Нічого не пояснили, поставили всіх перед фактом. Це було таким тригером, який спрацював. До цього воно накопичувалося, накопичувалося”, – говорить Сєдова.

Ірина Сєдова на мітингу в Києві. Фото: Олександра Єфименко

Вона згадує також історії, пов’язані з військовим командуванням, Державним бюро розслідувань та іншими посадовцями. На її думку, суспільство має право вимагати пояснень щодо рішень, які стосуються функціонування держави. У випадку з Міністерством оборони Сєдова вважає помилкою звільнення людини, що показувала конкретні результати. Міністр оборони, пояснює вона, має передусім займатися управлінням, фінансами та комунікацією з міжнародними партнерами, тоді як військові командири повинні зосереджуватися на веденні війни. Для правозахисниці важливо, щоб стратегічні рішення влада пояснювала суспільству ще до їхнього ухвалення.

“Всі рішення, які приймаються, зокрема такі стратегічні, важливі, як зміна уряду, мають бути озвучені суспільству і роз’ясненні причини, за якими звільняється цей уряд. Все має пройти обговорення і тільки потім ухвалюватися, а не навпаки”, – говорить Сєдова.

Ще одна учасниця мітингів Катерина Ейхман, керівниця комунікаційного відділу благодійного фонду “Vesta” годує маленьку доньку Ольгу й тримає у руках – картонку з написом: “Досить давати в штангу”.

Катерина Ейхман із донькою Ольгою на мітингу в Києві. Фото: Олександра Єфименко

Для Катерини кадрові рішення стали приводом говорити не лише про звільнення Федорова. Вона працює у ветеранській сфері, сама є внутрішньо переміщеною особою та окремо наголошує на призначенні Віталія Кіма міністром у справах ветеранів. На її думку, людина без ветеранського досвіду та досвіду родини ветерана не повинна очолювати міністерство, яке відповідає за цю політику. Вона також виступає проти можливого об’єднання Міністерства у справах ветеранів із напрямом роботи з внутрішньо переміщеними особами. Для Ейхман це дві великі категорії населення з різними проблемами та потребами, які потребують окремої державної політики.

“Як людина, яка працює у ветеранській сфері, як людина, яка є ВПО, я вважаю максимально неправильною ідею об’єднувати Мінветеранів і ВПО. Це дві великі категорії, абсолютно різні, з різними потребами. Якщо їх об’єднати, то ми можемо бути впевнені в тому, що ніколи нормальної державної політики щодо цих двох категорій населення не побачимо”, – говорить Ейхман.

Водночас її особиста історія пов’язана із Запорізьким напрямком. Як людина, яка втратила можливість повернутися додому через окупацію, Ейхман довгий час не вірила, що зможе побачити його знову. Останні місяці, за її словами, змінили це відчуття.

“За останні пів року, коли ми почали нормально бити по Росії, коли почали бити по мостах, бити по шляхах, у мене з’явилася певна надія на те, що це можливо і можливо навіть за мого життя. Якщо зараз це все різко обірветься, то я сумніваюся, що ми колись взагалі знову настільки близько підійдемо до деокупації Півдня в цілому”, – каже вона.

Ще дві учасниці протесту – Тетяна Копайгородська та Марія Мельник – прийшли на площу як дружини чинних українських військовослужбовців. Їхні чоловіки залишаються у війську, а тому кадрові рішення вони оцінюють не лише як громадянки, а й через щоденний досвід родин військових. Копайгородська – власниця ветеранського бізнесу. Для неї важливо, щоб рішення щодо нового міністра оборони ухвалювали з урахуванням позиції військового керівництва та людей, які безпосередньо працюють у системі оборони. Вона не наполягає виключно на поверненні Федорова, але хоче, щоб роботу, яку той розпочав, продовжили.

Тетяна Копайгородська (ліворуч) та Марія Мельник (праворуч). Фото: Олександра Єфименко

“Головне – не прізвище, а результат. Міністру Федорову мають дати можливість довести розпочаті реформи до кінця. Якщо ні — на цю посаду потрібна людина, яка точно розуміє, як реалізувати його бачення і продовжити цей курс. Наші чоловіки бережуть нас від певної інформації, але коли ти по голосу, по інтонації, по погляду бачиш, що відбувається щось не те, ти хочеш підтримати хоча б позицію, показати, що ти тут, ти з усіма, з картонкою чи без”, – говорить Копайгородська.

Вона також вважає, що протест – це спосіб для суспільства говорити з владою без насильства та руйнування. Люди приходять на площі, щоб побачити одне одного і зрозуміти, що їхні побоювання не є лише особистими.

“Цей мітинг – це про те, що людям дуже сильно боліло. І це насправді досить екологічний спосіб спілкування: побачити, що ми тут не самі, що однодумців багато, що ми не закриваємося кожен за своїми проблемами й страхами, а приносимо це сюди, для того, щоб заохочувати нашу владу також комунікувати з нами”, – каже вона.

Марія Мельник прийшла на протест уже вдруге. Її чоловік служить у війську два роки. Останні пів року вона помічала в ньому обережну надію та віру в те, що ситуація може змінюватися. Саме тому звістка про звільнення Федорова стала для родини важкою.

“Основним мотивом прийти сюди було рішення підтримати мого чоловіка, тому що він уже два роки у війську. Я помітила, що останні пів року у нього з’явилася якась надія, віра, він бачить результати. І коли він дізнався про відставку Федорова, це була дуже складна розмова, практично зі сльозами в голосі”, – розповідає Мельник.

Її особиста вимога залишається конкретною – повернення Михайла Федорова на посаду міністра оборони. Для неї це пов’язано не лише з політичним рішенням, а й з відчуттями військових, які бачать результати роботи оборонного відомства.

Люди на протесті в Києві. Фото: Олександра Єфименко

У Києві, Харкові, Одесі та інших містах люди говорять про необхідність системних змін. Про роботу парламенту, прозорість кадрових рішень, роль громадянського суспільства, ставлення до військових і ветеранів. А для тих, хто втратив дім через російську окупацію, – ще й про те, чи залишиться в держави стратегія, яка дозволить одного дня повернутися. Люди з картонками в різних містах України – суспільство, що говорить вголос, коли вважає важливим бути почутим. Протестувальники ухвалили рішення почати безстроковий протест із 24 липня, поки їхні вимоги про повернення Михайла Федорова на посаду міністра оборони не будуть виконані.