Країни-партнери можуть наблизити правосуддя для постраждалих унаслідок російської агресії проти України — РЦПЛ

Міжнародне право передбачає ряд інструментів, які допомагають покарати винних у міжнародних злочинах, за допомогою третіх країн: завдяки цьому механізму країни-партнери можуть наблизити правосуддя для постраждалих унаслідок російської агресії проти України.

На цьому наголосили в Регіональній раді з прав людини.

Фото: Ед Гапич

Таким інструментом, зокрема, є норми Європейської конвенції про міжнародну дійсність кримінальних вироків, які забороняють переховування злочинців (у тому числі винних у міжнародних злочинах РФ) у низці держав Європи.

Окремо діють інші загальні принципи міжнародного права. Один із них — принцип універсальної юрисдикції, який дозволяє національним судам інших держав розслідувати міжнародні злочини й судити за них незалежно від місця скоєння, а також від громадянства підозрюваного чи постраждалого.

Сучасне міжнародне право виходить із того, що для застосування універсальної юрисдикції не потрібно створювати спеціальних умов.

“Для відкриття таких проваджень принцип універсальної юрисдикції має бути закріплений на національному рівні відповідної країни. Достатньо звернення постраждалих, свідків або ініціативи правоохоронних органів, щоб розпочати процедуру”, — пояснили в РЦПЛ.

Однак на практиці країни застосовують цей принцип доволі вибірково, орієнтуючись більше на політичні чинники, ніж на правові гарантії, уточнили правозахисники.

За даними міжнародних організацій, станом на 2026 рік відкрито лише 11 проваджень за принципом універсальної юрисдикції щодо воєнних злочинів, вчинених під час війни РФ проти України. З них лише кілька стосуються універсальної юрисдикції у класичному розумінні, і жодне не повʼязане з контекстом окупації Криму.

Така мала кількість обумовлена низкою формальних і фактичних обставин:

• Відсутність уніфікованого законодавства. Норми щодо універсальної юрисдикції не стандартизовані, тобто немає єдиної згоди щодо того, що саме має стати підставою для активації процедури. Зазвичай передумовою є перебування постраждалого, порушника або його активів на території відповідної держави
• Брак політичної волі третіх держав. У процеси міжнародного правосуддя неминуче втручаються політико-економічні інтереси, через що залученість міжнародної спільноти залишається обмеженою і недостатньою для подолання вакууму безкарності.

Внаслідок цього постраждалі опиняються в стані невизначеності. Більшість із них може взагалі не знати, що провадження щодо порушення їхніх прав здатна відкрити третя держава.

“Відсутність чітких і зрозумілих процесуальних вимог, а також гарантій успіху навіть на початкових етапах стає головним фактором небажання постраждалих ініціювати процеси в третіх державах”, — зазначили автори дослідження “Правосуддя для постраждалих з окупованого Криму: барʼєри, прогалини та рішення”.

У ньому експерти та юристи РЦПЛ проаналізували барʼєри й прогалини в існуючих механізмах правосуддя для постраждалих від міжнародних злочинів, оцінили національні та міжнародні інструменти захисту прав людини, притягнення винних до відповідальності й відновлення прав постраждалих.

Раніше ZMINA повідомляла про те, що з 1 серпня 2026 року для України набрала чинності Конвенція про міжнародний доступ до правосуддя, яка наразі охоплює 28 країн. Це дає право безоплатно отримувати допомогу юристів для участі в судовому процесі за кордоном.