Софа із селища Піски: Від такого “сюрпризу” мені хотілося плакати

Дата: 03 Лютого 2016 Автор: Уляна Устінова
A+ A- Підписатися

Україна – багатонаціональна країна. У ній проживають 134 національні меншини і корінні народи. І серед ваших друзів, колег, приятелів знайдеться чимало “українців” із різним етнічним походженням. 

Центр інформації про права людини розпочинає новий цикл статтей “Разом” про різних українців.

Історії представлені в рамках одноіменної виставки, організованої Освітнім центром “Простір толерантності”. Розповідає одна з організаторок Уляна Устінова:

“Наші герої виставки “Разом” дозволили зазирнути в їхнє життя: почути їхні думки про себе та свою родину, про те, що вони вважають важливим, про пошук самих себе, про те, що їх дратує, а що викликає гордість.

На стендах експозиції “Разом” молоді люди різних національностей (вірмени, греки, українці, кримські татари, євреї, рома, росіяни, румуни, угорці, болгари, німці, біженці, шукачі притулку та вимушені переселенці як соціальні групи) розповідають про своє життя в Україні. Інтерв’ю з молодими людьми доповнюються історичною інформацією.

Більшість людей, що потрапляють на наші виставки, кажуть, що вони здивовані. Гіди виставки – скоріше модератори, ніж лектори, – пропонують зробити власне дослідження стендів, розповісти свої історії”.

А яка могла б бути ваша історія?

Софа із селища Піски: Від такого “сюрпризу” мені хотілося плакати

Я жила у приватному будинку, і в мене був свій садочок. Мама називала його “садочок”, а я – просто “сад”. Ще в мене була височезна ялинка, вища, ніж наш двоповерховий дім. У сім’ї була така традиція – знімати й чіпляти гірлянду. Я трохи боюсь висоти, але зазвичай на ялинку залазила я, і коли я вже сиділа на самій ялинці, тато, усміхаючись, забирав драбину. А мама любила спостерігати за нами, і тільки-но я брала до рук гірлянду –  вона її вмикала.

Донецьк мені прищепив любов до українських свят –  я на них постійно виступала. А всі виступи – це купа веселощів, особливо в моєму колективі, коли все йде не за планом. У мене вдома є український вінок –  мама його сама зробила. Він увесь із квіток і зі стрічками. Я його вдягала, щоправда, кілька разів. Мені дуже подобається вдягати його, вишиванку і спідницю.

Я б написала про Піски. Як усе починалось. Про аеропорт. Як почалися обстріли і бомбардування. У нас багато будинків постраждало, коли все ще починалось з аеропорту. Злітна смуга закінчується просто в городах, по тих будинках теж влучали. Гадаю, я б могла багато про це розповісти. Спершу я не могла спати. Вони почали вночі літати, я вставала і дивилась, як вони літають, або починала дивитись серіал, щоб цього не чути. Батьки, здається, не спали ніколи. Потім звикла, воно десь вибухає, і вже зовсім звично, я швидко засинала.

Кішки залишились у Пісках. Батьки востаннє туди їздили за кішками, потрапили під обстріл і до Пісків не доїхали. Вони вийшли з машини і сховались за зупинкою. В якийсь момент поряд упав снаряд, і мамі в ногу уламок влучив. Мама любить жартувати про це: “Сувеніри привезли” – “Які сувеніри?” – “А, в нозі уламок”. Мені не смішно. Батьки кажуть, що в під час обстрілів було не страшно, скоріше не зрозуміло, що робити.

ВПО – це справді “вимушений”, саме те слово, яке описує те, що ми переїхали. Це тяжко, коли їдеш з рідного міста, там усе залишається, приїжджаєш, починаєш усе спочатку. У Пісках зараз уже ніхто не живе, тому що все заміновано, всюди якісь розтяжки. Навіть якщо б ми захотіли залишитись, ми б не змогли. 

На початку в класі, у Дніпропетровську, в мене всі розпитували про Донецьк, і завжди перше запитання: “А як там?”. І мені завжди хочеться сказати: “А як ти думаєш? Там війна. Як там може бути? Добре?”. А ще в моєму класі постійно жартують. Наприклад, у мене дуже часто відбуваються сварки з нашим класним керівником. Мої однокласники мене підтримують, але не можуть обійтись без жартів і питають: “Це в тебе з Донецька така звичка?”.

Мрію піти на курси першої медичної допомоги або до музичної школи на ударні, барабани. Але, звісно, тут потрібно багато практики, а для барабанів удома потрібно багато місця.

%%GALLERY%%

Виставка створена А. Ленчовською, К. Крейдерман, О. Войтенко, Д. Верстак у співпраці з Будинком Анни Франк (Нідерланди) за фінансового сприяння програми МАТРА у 2011 році. Виставка експонувалася у 17 містах України в 2011-2014 рр.

Фото – Дани Верстак, Яни Коробенко.

Поділитися:
Якщо ви знайшли помилку, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: