Синець на восьме березня, або Дещо про насильство в сім’ї
«…Мене звати Наталка (ім’я і деякі дані змінені – авт.). Я не знаю, кому розказати свою історію. Бо мені трохи соромно… Але терпіти і мовчати вже не можу. Мамі не хочу говорити, щоб її не хвилювати. А жити далі, не знаю як. Бо проблема сама не вирішиться.
У мене була ідеальна сім’я, прекрасний чоловік, синок чотири роки. Чоловік був уважним, ми ходили десь разом гуляти, він дарував подарунки…
Його мобілізували. І він на півтора року пішов на війну. Були періоди відпустки, коли на два тижні приїжджав додому. І я вже тоді розуміла, що мій чоловік трохи змінився. Він став більш агресивний, дуже замкнутий, не хотів зі мною говорити, часто пив… Я знала – це велика травма, він переживає дуже сильну стресову ситуацію, думала, як повернеться, то все це зміниться.
Зараз його мобілізували. Але ситуація стала ще гіршою…
Чоловік день у день мене ображає, кричить на нашого маленького сина. Коли намагалася в ситуацію втрутився його мама, він так само кричить на маму. І в перший раз у нашому спільному житті так трапилося, що він мене вдарив. Синець є – на обличчі, на руці…
Звертатися нікуди не хочу, сподіваюсь, що все налагодиться… Але лишився дуже великий осад. Чоловік попросив пробачення. А зараз він пішов зустрітися зі своїм другом. Та я просто впевнена, що він повернеться п’яним… А що мені робити, коли він повернеться додому? Мовчати, чи поїхати на кілька днів до друзів?».
Цей телефонний дзвінок надійшов на Національну «гарячу лінію», яку веде Міжнародний правозахисний центр «Ла Страда Україна».
0 800 500 335 – телефон Національної «гарячої лінії» з попередження домашнього насильства, торгівлі людьми та гендерної дискримінації
Експертки «Ла Страда» фіксують збільшення кількості дзвінків на «гарячу лінію». Чи всі вони стосуються домашнього насильства, як часто з родин АТО і що робити, якщо ви опинилися в цій ситуації – у темі допомагає розібратися Альона Кривуляк, директорка департаменту Національних «гарячих ліній», консультантка.
Насильство в сім’ї – не актуально?
Чи не з першої хвилини нашої зустрічі Альона зауважує, що проблема насильства для України є прихованою.
«Тим більше в сім’ях АТО. Хоч з кожною хвилею мобілізації ця проблема все більш актуалізується», – каже експертка. І додає, що не так багато місць в Україні, куди можна звернутися саме цій категорії населення – постраждалим від домашнього насильства жінкам із сімей АТО.
«Чоловіки – не тільки демобілізовані, – не дуже готові відвідувати психологічні центри, школи. Це, у першу чергу, йде від нерозуміння, що спеціаліст може допомогти вирішити проблеми. Немає відчуття різниці між психологом, психотерапевтом чи спеціалістом. Для них усе це – психіатр, такий собі спеціаліст для «неадекватних людей», тих, які мають проблеми із психічним здоров’ям. «А я ж здоровий нормальний чоловік, чому я маю відвідувати його?», – розповідає консультантка «гарячої лінії».
Друга проблема – відсутність достатньої кількості фахових спеціалістів і місць для отримання такої допомоги.
Як розповідає Альона Кривуляк, спеціалісти, які надають таку фахову допомогу, як правило, працюють в обласних центрах. І часто, щоб отримати допомогу – безкоштовну допомогу – потрібно «витрачати» півдня на дорогу туди і назад. Плюс витрати на квиток.
Найчастіше від насильства потерпають жінки, а також діти, батьки похилого віку.
Однак Кривуляк наголошує – насильство стосується не тільки родин АТО.
«У мене жодних проблем»
Експертки й експерти хоч і кажуть про можливий сплеск агресії, однак без зафіксованих масових випадків краще воліють говорити про попередження насильства в родинах АТО, аніж про епідемію в Україні.
Таміла Ташева, координатора «Крим.SOS»:
«Здебільшого ми працюємо з переселенцями, також надаємо консультації родинам АТО. І наші зусилля ми радше направляємо на попередження насильства в сім’ї. Якщо говорити про задокументовані випадки насильства в сім’ях АТО – то таких немає. Хоча ми неодноразово чули з боку різних міжнародних організацій про можливий сплеск насильства, однак говорити про зріст агресії в родинах АТО тут і зараз ми не можемо».
Марта Чумало, заступниця голови громадської організації «Центр «Жіночі перспективи», психологиня:
«Коли почали говорити, що досвід участі у збройному конфлікті, воєнних діях може спричинити сильне зростання насильства в сім’ї, ми дійсно почали отримувати звернення від жінок, які скаржилися на те, що чоловік прийшов з АТО й став жорстокішим. Тобто жорстокість і агресія дійсно зростає.
Але за час консультування таких жінок ми не мали жодного випадку, коли б ця практика з’являлася з нуля.
Жодного разу поведінка чоловіка, який зараз кривдить жінку, не є новою набутою поведінкою. Ми обов’язково запитуємо жінку, коли перший раз сталося насильство, і кожного разу з’ясовуємо – насильство було до АТО. Це вже була прийнятна поведінка. Чоловік уже мав досвід кривдження своїх близьких.
Очевидно, це питання потребує глибшого дослідження. Але в нашому досвіді – ще жодного випадку».
Кожна ситуація в кожній родині індивідуальна. Одначе «обережно» можна називати типові ознаки, за яким визначають насильство в сім’ях військових і тих, хто бачив війну на власні очі.
Консультантка «гарячої лінії» Альона Кривуляк каже, через пережиті стресові події, тривоги й страх можуть перетворитися в агресію до близьких людей. Дуже часто спасіння шукається в алкоголі. Алкоголь дає, наприклад, ілюзію відчуття, що немає болю за втраченим товаришем… І без «пророблення» ситуації все це нагнітається і, зрештою, провокує спочатку психологічне насильство, яке далі може перерости у фізичне…
«Найбільший стереотип – у мене немає проблем, я сам можу впоратися, я – дорослий, я – чоловік. І спеціаліст мені не треба», – розповідає Кривуляк.
Коли ж дружина намагається якось розважити чоловіка, запропонувавши, наприклад, кудись піти разом прогулятися, як це бувало до війни, нерідко вона може наразитися на докір. Часто йде спекуляція почуттям провини.
«Ти не розумієш, що я пережив! Якби не я, якби не мої товариші, які полягли, зараз була б війна на всій території України…», – узагальнює консультантка «гарячої лінії».
Небезпечний образ героя
«Можливо, найнебезпечніше в ситуації насильства в родинах, де є військовий з АТО, – це образ героя. Для України конфлікт на сході – це досить нова проблема, бо воєнних дій в нашій державі раніше не відбувалося. Тож і наслідки є всі нові», – коментує Альона Кривуляк.
Згідно із Законом України «Про попередження насильства в сім’ї», основна державна структура, покликана захищати, – це правоохоронні органи.
Однак звертаючись по допомогу до правоохоронців, за словами експертки, жінка частенько може почути й таке: «Жіночка, ви там при своєму розумі? Ваш чоловік герой. Він воював за вас, за ваших дітей, за мирне небо над головою. За ваше безпечне життя. І зараз ви приходите пишете на свого чоловіка, який подарував вам мирне небо?». Експертка «Ла Страда Україна» каже, що і так довіра до правоохоронці невелика, а після таких слів зростає ще більше.
Програм, спрямованих на подолання насильства в сім’ях АТО, поки немає.
Але держава створила центри, куди можна звернутися демобілізованим солдатам. І такі центри є в кожному обласному центрі, як правило, при Державних соціальних службах для сімей, дітей та молоді.
Сюди можуть звернутися як солдати, так і родини для проходження психологічних консультацій, тренінгів, занять з укріплення сім’ї, налагодження взаєморозуміння, вирішення проблем безконфліктним шляхом. Усе це безкоштовно.
Однак експертка наголошує, для вирішення проблеми потрібно двоє: щоб покращити ситуацію в сім’ї хотіли як жінка, так і чоловік.
«Герой – дуже сильне слово. Герой – та людина, яка захищає інших людей. Вона робить все можливе, щоб інші люди не страждали, не плакали, щоб не було якогось приниження, щоб вони почуватися в безпеці. А як може бути герой, який нібито захищав свою країну, але зараз створює воєнні дії в своїй родині. Зараз принижує й вчиняє побої своїм близьким, яких треба найбільш оберігати й поважати. Герой хоробрий і всіх захищає… А по факту він просто ображає та принижує, робить жахливим життя тих, для кого дійсно треба стати героєм…», – наголошує експертка.
Коли ж розмова не допомагає…
Вкрай рідко насильство вчиняється «просто так» – що чоловік взяв і вдарив дружину.
Як правило, усе починається з приниження, образ, погроз – психологічного насильства.
«Коли вже починаються такі непорозуміння, краще не затягувати, і не думати, що все пройде саме собою, лиш варто перетерпіти», – каже консультантка «гарячої лінії».
Починайте розмовляти з чоловіком, але без докорів. Спитайте, що конкретно не подобається? Як ми можемо це вирішити? Як ми житимемо далі?
«На рівні розмови ефективніше вирішити ситуацію, ніж потім бігати в поліцію і шукати захисту», – каже Кривуляк.
Коли розмова не допомагає, і психологічне насильство переростає у фізичне, тоді жінці слід подбати про місце, де вона разом з дітьми (якщо є) почуватиметься в безпеці.
Майже в кожній області є притулки для постраждалих від насильства. Коли жінка з дітьми може звернутися і проживати абсолютно безкоштовно протягом трьох місяців, ставати на ноги, готувати документи на розлучення, відкривати в собі нові можливості…
Також варто звертатися в правоохоронні органи, щоб мати зафіксовані свідчення насильства. І коли виникне в суді під час розлучення питання, з ким має залишатися дитина, в такому разі це стане доказом на користь матері.
«Дитина усе бачить, якби там тихенько не сварилися, чи не плакали в подушку… Не факт, що чоловік, який б’є дружину, не зірветься на дитину. Якщо є такі випадки, то слід звертатися у служи захисту дитини», – радить консультантка «гарячої лінії» Альона Кривуляк.
Коли ж абсолютна безпорадність і прийняти рішення дуже складно?
Жінці варто подумати про перспективи подальшого проживання з чоловіком.
«Є таке поняття, як цикл домашнього насильства. Коли після сварки, чи бійки, чоловік просить вибачення. Жінка прощає. Починається так званий «медовий місяць». Але за якийсь час насильство повторюється знову, і вже з більшою силою. Безкарне насильство дуже небезпечне», – розповідає Альона Кривуляк.
Самій жінці слід перестати бути жертвою і шукати вихід. Починати життя з нової сторінки дуже складно. Звісно, будуть фінансові труднощі. Не слід думати, що після розлучення життя автоматично налагодиться. Треба брати життя в свої руки.
«Головне, що ти знаєш, що ти жива, здорова. Ти можеш не переживати за свою дитину. Чи боятися, що зараз «мій любий» прийде п’яний і заб’є мене ногами… Так, буде складно. Та я буду належати сама собі. Якщо треба, я знайду дві роботи. Я впораюся…», – додає насамкінець експертка «Ла Страда Україна».
За інформаційною та правовою консультацією слід звертатися на телефони «гарячої лінії»:
0 800 500 335 – Національної «гарячої лінії» з попередження домашнього насильства, торгівлі людьми та гендерної дискримінації
0 800 500 225 – Національна дитяча «гаряча лінія».
Матеріал підготовлений у рамках проекту «Війна, яка не відпускає»: кампанія проти насильства над жінками учасників АТО» реалізується в рамках конкурсу грантів Міжнародного благодійного фонду «Український жіночий фонд».
Фото www.rr.lviv.ua
