Рятуємо людей чи обслуговуємо війну?
В Україні лише офіційно близько 1 млн 400 тисяч переселенців, які потребують підтримки як з боку держави, так і волонтерів. По суті, волонтери, надаючи величезну допомогу, замінюють іноді держоргани…
У Києві нещодавно відбулася конференція, на якій європейські фахівці з прав людини і близько ста українських активістів та волонтерів обговорювали ситуацію з внутрішньо переміщеними особами (ВПО) в Україні та шукали шляхи вирішення.
Швейцарію представляв експерт з розвитку місцевих громад у Східній Німеччині і Шрі-Ланці Ян Ціхлінскі. Професор Бернської вищої спеціальної школи, соціолог Ян Ціхлінскі також вивчає питання життєвих умов біженців і внутрішніх переселенців на Південному Кавказі.
Ян говорив такі речі, які спочатку було складно прийняти.
“…Нам не потрібна ця допомога, але ми її беремо, тому що ми не знаємо, що буде завтра”, – згадує про одну зустріч з переселенцями Ян Ціхлінскі і додає: “Люди починають звикати чекати допомоги. І ми їх цьому вчимо“.
“Ми існуємо паралельно з місцевими мешканцями”
Приїхавши в Україну, Ян помітив, що українські волонтери і громадянське суспільство в цілому, державні органи та власне самі переселенці скоюють звичні перші помилки, коли якась держава стикається з питанням внутрішньо переміщених осіб.
Так, коли Ян працював з біженцями в Німеччині, сотні німців кинулися їм допомагати: приносили одяг, їжу, речі… Німці були щасливі – вони розповідали про свою участь вдома, іншим сім’ям, ті, у свою чергу, теж намагалися підключитися до “допомоги”.
“Біженці прибули до Німеччини – і німці їм допомогли. Але в них не було можливості самостійно вийти в “дикий світ”. У Грузії я бачив інше. Через 20 років переселенці, яких свого часу поселили в якесь житло, дали їжу, розповідали мені: “Ми існуємо паралельно з місцевими мешканцями”. Я бачив погані речі. Зібрати людей, дати житло – це, звичайно, необхідно, але потрібно думати: а що буде завтра? І діяти крок за кроком. Адже фінанси вичерпуються, ресурси закінчуються, волонтери втомлюються… А люди, яких навчили чекати допомоги, залишаються сам на сам зі своїми проблемами…“, – говорить Ян.
Експерт пояснює, що спільнота – це єдність трьох елементів: людей (зокрема, переселенці, місцеві мешканці), середовища (умови, в яких перебуває на даний час спільнота) і структури (наприклад, громадські організації, асоціації).
Спільноту не можна розділити, але кожна його частина повинна бути долучена.
“Намагайтеся вплинути на суспільство в цілому, а не на окремі групи (наприклад, переселенці). Намагайтеся допомагати лише у виняткових випадках. Так, це проблема і це складно. І ви втомлюєтеся від роботи. Тому що це замкнене коло: допомогти одним, іншим, третім… І через півроку повторюється те саме. Тому що не змінюється середовище, от його і потрібно змінити“, – говорить Ян.
Важливо допомагати не стільки адресно, скільки працювати на розвиток суспільства в цілому, переконаний Ян. І радить запастися терпінням – тому що чекати змін іноді доведеться довше, ніж того би нам хотілося.
Ян повторює, що, змінивши місце проживання, люди не змінили своє життя, “але, нами навчені чекати допомоги, люди перестають думати самі за себе“.
Зміцнювати волонтерський рух
Експерт вражений тим, що в Україні настільки розвинений волонтерський рух. Але він може бути придушений більш організованими структурами, наприклад, громадськими організаціями, які вміють писати проекти і правильно складати звіти. Саме їм, а не хаотичному волонтерському руху, надаватимуть фінансову допомогу фонди, донори, міжнародні організації.
“Наприклад, у на початку волонтерської ініціативи Крим SOS дуже сильна структура. Волонтери розповідали: “Переселенці нас вважають держорганами”. Не дивно… Скільки волонтерів я бачу? А скільки донорів співпрацюють з волонтерами?“, – запитує Ян.
З іншого боку, волонтери ближче до людей, знають їхні потреби, що їм важливо в цю хвилину, на відміну від громадських організацій, на меті яких не завжди – бути на передовій.
Експерт пропонує: щоб енергії і ресурси не були втрачені, важливо зміцнювати волонтерську мережу. А для цього волонтерам необхідно співпрацювати з громадськими організаціями, створювати лобі, яке і буде спілкуватися з донорами.
“У цій системі є одна неприємна складова – це гроші“, – іронізує Ян. І повторює, що потрібно вчитися налагоджувати партнерські відносини, вчитися домовлятися.
“А що ви можете зробити, щоб змінити ситуацію?”
Ян не розділяє проблеми внутрішньо переміщених осіб і місцевої спільноти. Експерт переконаний, що питання спільноти слід вирішувати спільно.
“Не всі переселенці можуть отримати роботу, тому що саме місцеве населення не має роботи. Тому варто спрямовувати зусилля на зміну середовища, наприклад, поліпшення соціально-економічної ситуації в цілому. Знаходити спільні інтереси і спільні проблеми переселенців і приймаючих спільнот. Не потрібно робити щось спеціально для ВПЛ. Вони можуть йти туди, але необов’язково, що це те, що їм потрібно“, – говорить Ян.
Експерт переконаний, що людям важливо говорити про їх повсякденне життя, знати, де живуть їхні колишні сусіди, куди виїхали і чим займаються їхні друзі і т. д. І водночас важливо, щоб їх чули. “Люди можуть думати і робити інакше. Але важливо ставити їм одне й те саме питання: а що ви можете зробити, щоб змінити ситуацію?“, – говорить Ян.
Важливо, щоб кожен усвідомлював своє життя і вчився долати труднощі, вважає експерт.
“Я як соціальний працівник неодноразово переконувався: людей потрібно навчати вирішувати свої життєві питання самим, а не звалювати їх на інші плечі, наприклад, волонтерів.
Якось я сидів на кухні для переселенців. І просто слухав, що відбувається, мені перекладав перекладач. За 20 хвилин у мене було стільки інформації: про людей, про проблеми, про пошуки рішень… Важливо, щоб ці розмови не залишилися там. Але кухня – це ще і те місце, де ми можемо підштовхнути людей, щоб вони йшли до міськради вирішувати свої проблеми самостійно.
Тому моє побажання: спробуйте змінити перспективу. Від персональної допомоги кожному – до пошуку можливостей, як переселенцю увійти в місцеве суспільство і стати його частиною“, – побажав Ян українським волонтерам.
