Прописка: камінь, що тягне на дно радянщини
Новий механізм зарахування дітей до школи, який у народі вже прозвали “кріпацтвом за пропискою” (бо дитина повинна здобувати початкову освіту в найближчій до місця реєстрації школі державної або комунальної власності), оголив основні проблеми чинної системи реєстрації, на яких уже давно наголошують правозахисники.
БЕЗ ПАПІРЦЯ – НЕ ЛЮДИНА?
Ніна Лахно мешкає в Оболонському районі Києва. Вона, молода успішна жінка, оселилась у місті сім років тому, народила тут сина. Адреси за ці роки Ніна майже не змінювала – якщо й переїжджала, то в межах району. Тут сім’я жінки отримувала соціальну допомогу, лікувалась в Оболонській поліклініці. Тут Нінин син відвідував дитячий садок. Проблеми почалися, коли мали обирати школу.
“Ключова проблема – відсутність на момент початку вступної кампанії прокомунікованих чітких інструкцій для шкіл і батьків. Правила прийому почали змінювати на початку 2018 року. І впродовж усього етапу, коли зазвичай іде вибір школи, відбувалися зміни”, – розповідає Ніна Лахно.
Вони із сином обрали школу, “прикріплену” до району, в якому живуть. Хвиля прийому розпочалася 27 квітня і тривала до 31 травня. На сайті школи було прописано процес, у якому прив’язку до школи визначали реєстрація дитини або нотаріально завірений договір оренди. Про інші документи не йшлося.
“Ті діти, батьки яких орендують квартиру і не зареєстровані за місцем оренди, опинилися в підвішеному стані. І далі все вже залежало від компетентності і структурованості процесу в школі. У нашій школі приймали заяви в усіх. І робили позначку “на вільні місця”, якщо не було реєстрації або офіційно завіреного договору оренди, або був прострочений договір. Найбільше постраждали ті, хто поквапився подавати документи в перший тиждень старту. Оскільки без роз’яснення процедури й чітких прописаних інструкцій кожна школа діяла на власний розсуд”, – згадує Ніна.
Вона додає, що в школі відразу уточнювали, чи є людина в реєстрі територіальних громад. Але незважаючи на те, що батьки називали адреси проживання, їх вносили до списку “На вільне місце” з позначкою “донести документ”.
“У мене була медкарта з прописаною адресою з моменту народження дитини й не засвідчений нотаріально договір оренди. Проте радянський підхід “без папірця – ти ніхто” глибоко вкоренився”, – вважає мати майбутнього першокласника.
Зрештою, Ніна знайшла лист-роз’яснення, який Міносвіти надіслало директорам шкіл, де надано приклади документів, що підтверджують місце проживання. Згідно з ним, до школи можна подати й акт оцінювання матеріально-побутових умов проживання.
“Я перша на Оболоні пішла в соцзабез, де нам при народженні сина платили соціальну допомогу. Показала лист від МОН. Звідти відправили до Служби захисту дітей, де на мене подивилися з подивом і практично відправили назад. Але в мене був виписаний розділ і пункт, у якому прописано, що саме вони видають такі акти. І все спрацювало. До мене в той самий день прийшов додому соціальний інспектор і склав акт проживання. У школі його долучили до заяви, а заяву перемістили до папки “Першочергові без реєстрації”, – ділиться досвідом Ніна Лахно.
Ситуація з Ніною не одинична, кажуть правозахисники. Дослідження показують, що приблизно 30% жителів великих міст не зареєстровані за фактичним місцем проживання. А отже, позбавлені можливості реалізувати низку прав, що пов’язані з реєстрацією, залишаються “за бортом” адміністративних і державних сервісів за місцем фактичного проживання.
Читайте також: Яким документом підтвердити право дитини на зарахування до першого класу? І чому жоден з переліку МОН не підійде батькам без прописки
Порядок зарахування до школи, що його в березні надало МОН для громадського обговорення, викликав багато суперечок.
“Якби в нас усі школи були однакові, було б неважливо, де ти навчаєшся. Але школи всі різні – і за матеріально-технічною базою, і за педагогічним складом. А обрати самостійно, де вчитися, ми не можемо, виходить? Це грубе порушення права дітей і батьків на освіту”, “Кожна така реформа тягне за собою ще більші хабарі” – так про новий порядок у соцмережах і профільних пабліках відгукувалися невдоволені батьки.
“Унормуйте ситуацію з реєстрацією місця проживання. Реєстрація за фактичним місцем має бути не обов’язком, а правом. Будь-які майнові моменти слід відв’язати від реєстрації, щоб ні для кого не було проблемою привести своє зареєстроване місце проживання у відповідність до фактичного”, – дописували користувачі.
“У якій країні ми живемо? У тій, де Міністерство охорони здоров’я не знає, як проводить реформи Міністерство освіти і науки й навпаки?! Ідея МОЗ – відв’язатися від прописки. Ідея МОН – прив’язатися до прописки”, – дивувався один з батьків.
ЩО ЗМІНИЛОСЯ?
Після хвилі невдоволених скарг від батьків, численних виступів правозахисників, звернень нардепів, публікацій у ЗМІ Міністерство освіти змінило кінцевий текст порядку зарахування до початкової школи.
Він, як і раніше, ґрунтується на засадах територіальної доступності. Тобто кожна школа повинна прийняти дитину, яка проживає на території її обслуговування. Цю територію визначає місцева влада, яка повинна до початку навчального року провести облік учнів, які підуть до “закріплених” шкіл.
Хоча з кінцевого тексту порядку зник перелік документів, який викликав невдоволення людей, питання з документами, що можуть засвідчити місце проживання сім’ї, залишаються. Наприклад, у тексті використано широке формулювання: “У разі наявності та за бажанням одного з батьків при поданні заяви може бути пред’явлено документ, що підтверджує місце проживання дитини чи одного з її батьків на території обслуговування закладу освіти, реквізити якого вказуються в заяві”.
Утім, наприклад, роз’яснення Міносвіти про можливість подання акта оцінювання матеріально-побутових умов проживання незаконне. Про це каже Надія Добрянська, правник-аналітик проекту підтримки реформи системи реєстрації місця проживання Центру інформації про права людини.
“Ні соцзабез, ні органи опіки та піклування не мають права видавати цей акт на замовлення. Його видають лише у випадку, коли людина звертається за субсидією чи соціальною виплатою (органи соціального захисту) або якщо сім’я хоче взяти на виховання дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування (органи опіки)”, – стверджує Надія Добрянська.
Головним каменем спотикання цієї реформи МОН став, як не дивно, добрий намір забезпечити дітей гарантованим місцем у школі “біля дому”. Але довести, що ти живеш саме в цьому будинку, зможуть не всі. І в цьому винна чинна система реєстрації місця проживання. Вона не відповідає сучасним потребам суспільства, про що свідчать кілька чинників.
Наприклад, Міністерство освіти взяло за основу територіальний розподіл громад. Але реєстри територіальних громад можуть не відповідати дійсності, оскільки не всі жителі міста, які фактично в ньому проживають, наявні в системі. І навпаки: ті, хто в ній зазначені, насправді можуть проживати в іншому місті.
Як розповіла заступник начальника управління Департаменту надання адміністративних послуг Києва з питань реєстрації місця проживання та перебування Наталія Гайдамака, у реєстрі відсутні дані громадян, які не живуть за місцем реєстрації або її не мають.
“Обліковувати людей треба грамотно. До чого призведе ситуація, якщо людина просто приходитиме і повідомлятиме про своє перебування? Раніше була така процедура, коли людина, яка не жила за місцем реєстрації до шести місяців, мала повідомляти про тимчасове перебування. Але тепер її скасували, залишили тільки для тих осіб, які попросили захисту в України. А їх за два роки – три особи по Києву. Нам потрібен порядок, який враховуватиме реалії України”, – каже Наталія Гайдамака.
Ще одна проблема – реєстрація людей, які мешкають в орендованому житлі.
“Ми хочемо спростити життя людям, які винаймають житло. Чому вони не реєструються, а орендодавці не хочуть сплачувати податки? Тому що податки великі. Треба законодавчо врегулювати ситуацію з власниками квартир. Встановити розумні податки. Тоді згідно з договором оренди особа реєструватиметься – і не буде проблем”, – каже чиновниця.
У тому, що вихід із ситуації є, переконані й правозахисники. За словами Надії Добрянської, головне нині – дозволити реєструватися без згоди власника. Але спершу, каже пані Надія, потрібно законодавчо унеможливити всі негативні наслідки від цього для орендодавців. Щоб власники були впевнені, що зможуть розпоряджатися своїм житлом у будь-який момент і не заперечували проти реєстрації орендарів.
“Треба залишити за дужками всі цивільно-правові відносини: реєстрація не є гарантією наявності згоди власника на те, щоб людина жила в його квартирі. Якщо прибрати майнову складову в реєстрації, не буде страхів ані у власників, ані в людини, яка винаймає житло”, – пояснює Надія Добрянська.
ОБИДВА МІНІСТЕРСТВА – СОЦІАЛЬНІ, АЛЕ ПІДХОДИ РІЗНІ
Саме на відокремленні соціально-адміністративних послуг і місця “прописки” наголошували й у Міністерстві охорони здоров’я, коли впроваджували медичну реформу 2017 року: нині особа має право обрати лікаря незалежно від реєстрації місця проживання.
“Скільки було прикладів, коли людина не могла ходити в безоплатні районні поліклініки, якщо не сплачувала благодійного внеску. Її перенаправляли за місцем реєстрації, – згадує перший заступник міністра охорони здоров’я Павло Ковтонюк. – Ми вирішили, що людина повинна обирати лікаря не за місцем своєї прописки, а будь-якого лікаря первинної ланки. І держава платитиме за кожну конкретну людину, яка записалася до цього лікаря і зробила це одразу в електронному вигляді, приписавшись в електронний реєстр. Бо кожен пацієнт має бути прийнятим у будь-якому закладі охорони здоров’я, якщо цей заклад має можливість забезпечити відповідне лікування . Яка різниця, де людина “прописана”?”
Крім того, наголошують у МОЗ, будь-яка особа має право звернутися по невідкладну допомогу до найближчого відділення екстреної медичної допомоги, і це теж не має бути пов’язано з місцем реєстрації.
Про докорінну реформу системи реєстрації вже давно говорять правозахисники. При МВС працює міжвідомча робоча група для реформування системи. Суть реформи полягає в тому, щоб людина не залежала ні від власника житла, ні від держави, але могла засвідчити факт проживання саме для того, щоб держава могла розраховувати свої ресурси. Про це каже керівниця проектів Центру інформації про права людини і водночас заступник керівника робочої групи при МВС України з реформи системи реєстрації місця проживання Людмила Янкіна.
За її словами, потрібно знищити дихотомію між зареєстрованим і фактичним місцем проживання: “Держава повинна надати людині можливість засвідчувати факт проживання, потрапляти в реєстр територіальних громад. Тоді людина сама буде зацікавлена в тому, щоб вказати реальне місце проживання, бо матиме змогу реалізувати свої права, користуватись адмінпослугами за фактичним місцем проживання”. При цьому, додає експертка, територіальний реєстр має показувати історію пересування людини в межах держави, а таких понять, як тимчасове та постійне проживання, не повинно бути взагалі, оскільки населення України є доволі високомобільним.
“Скільки часу певна людина чи родина проживуть у тому чи іншому місці, мають вирішувати вони самі. Держава не повинна визначати за них, тимчасові вони мешканці цієї територіальної громади чи постійні. Після того як вони засвідчили, де саме проживають, – у тому місці держава повинна забезпечити всі належні сервіси для безперешкодної реалізації прав цієї людини або родини”, – вважає Людмила Янкіна.
Правозахисники впевнені: щоб повноцінно реалізувати право на свободу пересування і вільний вибір місця проживання, кожен повинен мати можливість вільно обирати, де проживати, ходити в лікарню, навчати дитину тощо. Людина не повинна боятися покарання за те, що не внесла даних про себе до реєстру територіальних громад, однак система має бути побудована так, щоби сприяти цьому.
Ця публікація підготовлена за фінансової підтримки Європейського Союзу. Її зміст є виключно відповідальністю авторки і не обов’язково відображає погляди Європейського Союзу.
Тетяна Курманова для “Дзеркала тижня“
