Особливо багато російської зброї на території ЗАЕС, військові там і живуть: мешканець Енергодара про чотири місяці в окупації

Дата: 25 Липня 2022 Автор: Лілія Кочерга
A+ A- Підписатися

Садять за ґрати через найменшу підозру в проукраїнських поглядах, “віджимають” бізнес та б’ють за порушення комендантської години. Так про чотири місяці життя в окупованому Енергодарі розповідає 36-річний Микола. Лише на початку липня вони з дружиною евакуювалися до родичів на Кіровоградщину.

Як виживали в місті-супутнику Запорізької атомної електростанції з приходом окупантів, чоловік розповів ZMINA.

Близько ста одиниць військової техніки росіян зайшли до Енергодара ще на початку березня. Місцеві намагалися чинити спротив, стався бій на блокпосту. Але, за словами місцевого мешканця Миколи, на момент приходу окупантів українських військових в Енергодарі практично не було, щоб протистояти “чорній хмарі” з рашистів. 

“Перед повномасштабним вторгненням біля АЕС облаштовували кімнати для українських військових. Говорили, що якісь військові заїжджали, але ніхто їх не бачив. У перші дні великої війни до міста заїхало дуже багато російських солдатів. Спочатку – в Кам’янку, потім до нас, потім знову в Кам’янку. Ще двічі вони приїжджали та від’їжджали. Одного разу приїхали, поговорили з мером і поїхали, намагалися домовитися “полюбовно”. А потім уже остаточно заїхали та почали стріляти”, – згадує Микола. 

Мітингарів розганяли вибухами та стріляниною 

Мирні енергодарці бунтували проти окупації, виходили на мітинги. Зустрічали росіян з українськими прапорами, співали державний гімн – за цим із захопленням спостерігали по всій Україні. Але людей розігнали, застосовуючи гранати та обстріли. Декого “запакували” в автозаки. 

“Тисячі людей виходили. Як росіяни повернулися до Енергодара і їм треба було проїхати на Кам’янку, люди вийшли й перегородили їм дорогу, то вони почали стріляти. Вийшло так, що потрапило в одного чоловіка і відірвало йому ногу”, – розповідає Микола. 

Після окупації російські військові “вирахували” декого з місцевих тероборонівців і заарештували. Ті вже декілька місяців сидять у камерах попереднього утримання в поліції. По 13 людей тісняться у двомісних кімнатах. До того ж окупанти їх постійно б’ють, знущаються, умов для утримання – жодних. Харчуються ув’язнені лише тим, що принесуть родичі, але і те росіяни попередньо “переполовинюють”. Решта практично голодує. 

Місцевих ув’язнюють та викрадають 

Позбавити волі можуть за найменшої підозри в проукраїнських поглядах, співпраці з партизанами, військовими. “Закрити” й жорстоко побити, розповідає чоловік, можуть навіть за порушення комендантської години: 

“За що завгодно можуть затримати. Наприклад, якщо десь твоє прізвище прозвучало. Саме ці тероборонівці я не знаю, як туди потрапили, можливо їх хтось здав. Вони ще від самого початку окупації сидять у камерах – і хлопці, і дівчата, але дівчат було мало, їх побили та відпустили. Б’ють по таких частинах тіла, щоб не дуже було помітно, тобто по обличчю вони не б’ють”. 

Не уникнув катувань і Миколин сусід. 

“У нас у під’їзді є чоловік, його дуже сильно катували, він теж був у теробороні, але згодом відпустили. Поки його не було, росіяни зайшли в його квартиру, винесли комп’ютер, усе поперевертали. Ніхто не розуміє, за яким принципом вони відпускають людей. Ходять чутки, що відпускають лише тих, хто з ними якось домовляється. До одного тероборонівця прийшли додому, відкрили вогонь, він отримав поранення”, – каже Микола.

Він говорить і про випадки викрадення людей у місті:

“Помічника мера викрали із самого початку, і досі про нього ніхто нічого не знає. Понад два місяці його вже точно не бачили. Він привозив гуманітарну допомогу із Запоріжжя. Дуже хороший чоловік, старався допомагати людям. Можливо, через це росіяни його і викрали”.

Люди залишилися без засобів для існування 

Багато хто з місцевих жив завдяки вирощуванню овочів. Редис, помідори, огірки, перець і баклажани енергодарці вирощують у так званих балаганах (теплицях. – Ред.). Цьогоріч ранні овочі дали врожай, але заробити на цьому грошей не вийшло. 

“Раніше ми возили продукцію на всю країну. Зараз це неможливо, тому що росіяни не пропускають автівки з овочами на блокпостах. Вони змушують висипати все з машини на підлогу, а потім уже, як бачать, що автівка пуста і нічого забороненого людина не перевозить, дозволяють їхати до Запоріжжя. Приїжджають фури з Криму і беруть цю продукцію, але за дуже мізерну ціну, а люди продають, тому що в них немає вибору. Наприклад, 100 гривень – вартість 20 кілограмів помідорів”, – пояснює Микола. 

Фото надані героєм матеріалу

Він розповідає, що за вирощене в одному лише дворі раніше можна було заробити 50–60 тисяч гривень за сезон. Якщо люди орендували додаткові земельні ділянки, могли вторгувати й мільйон. Тепер енергодарці та жителі прилеглих територій залишилися без заробітку. Микола додає, що деякі місцеві таки чекали на “русскій мір”. Вони сподівалися, що продаватимуть товар за високою ціною до Росії. Але нині, зауважує, свою думку змінили. 

Відчутно зросли ціни 

Ціни в місцевих магазинах із приходом окупантів відчутно зросли. Якість продукції залишає бажати кращого, за словами Миколи: 

“Ціни зросли, напевно, в три-чотири рази. Весь цей час ціни були в гривнях. Як ми вже виїжджали, росіяни відкрили свій супермаркет, там ціни були і в рублях, і в гривнях. Товар везуть, найімовірніше, з Криму, бо багато російського товару. Їхнього набагато більше, ніж нашого, і весь товар поганої якості”. 

Микола розповідає, що загарбники й самі гидують російськими товарами. У кафе просять дати їм українське морозиво, каву, солодку воду, алкоголь. Від російського відмовляються. 

“Ми, до прикладу, пробували російські цукерки, і я навіть не можу назвати це цукерками, це справжній пластилін. Ми намалися купувати наше”, – говорить він. 

На той час, коли Микола з дружиною ще були в місті, кілограм цукерок “Ромашка” в Енергодарі куштував майже 500 гривень, пляшка пива – 65 гривень. Відчутно подорожчали засоби особистої гігієни. Тоді як грошей у людей дедалі менше, багато хто змушений здавати в ломбард цінні речі. 

Золото приймають по 700 гривень, до повномасштабної війни давали на 400 гривень більше, каже Микола: 

“Люди, які заробляли вирощуванням овочів, залишилися без засобів до існування. Якось намагаються виживати. Багато консервують на зиму. Постраждали й великі підприємці. Їх росіяни одразу почали розшукувати й вимагати гроші за дозвіл на ведення бізнесу, віджимали бізнес. Хтось, не маючи вибору, погоджувався. Хтось чинив спротив, але його за це карали. У Василівці ми заходили на ферму. Там усе розібрано, розбито, навіть батареї росіяни познімали. Зерно вони вивозять нашими ж фурами. Прямують вантажівки в бік окупованого Криму”. 

В Енергодарі окупанти почуваються наче вдома 

Микола розповідає, що окупантів у місті багато. Вони мешкають безкоштовно в готелях, а також на території ЗАЕС. Там вони займаються спортом, харчуються, ночують. Довкола стоїть військова техніка, особливо багато її на території станції. Але відтоді, як почалися розмови про деокупацію Херсонщини, техніки стало менше. Серед енергодарців побутує думка, що її перегнали на Херсонщину, щоб підсилити позиції. 

“Вони стараються бути ввічливими, але, звісно, якщо ти починаєш суперечити їм, то тоді вони вже по-іншому себе поводять. На дівчат заглядаються, посміхаються, намагаються загравати. Наші жінки їх бояться”, – розповідає Микола. 

Частина енергодарців продовжує говорити українською, людей, однак, через це не займають. Місцеві продовжують ходити на роботу на Запорізьку АЕС. Окупанти суворо контролюють, щоб працівники нічого не фотографували, не знімали на відео, не відходили від робочих місць:  

“Прапори висять у місті російські, і окупанти впевнені, що тут Росія назавжди. Наш мер виїхав, бо в нього четверо дітей. Нам поставили їхнього “мера” [Андрія Шевчика], але в травні його підірвали і 22 травня 2022 року невідомі підірвали під'їзд у будинку № 38 на вулиці Курчатова в Енергодарі, де перебував Андрій Шевчик. Внаслідок вибуху колаборант та його охоронці отримали травми різної тяжкості та були госпіталізовані. Сам Шевчик, за інформацією місцевого видання, потрапив до реанімації. . Та він не загинув – отримав поранення”, – говорить Микола

Місто повертається в печерні часи 

Українські мобільні оператори в Енергодарі не працюють, готівки немає, банківська система не функціонує, ліки не завозять. 

“Як наші люди взагалі існуватимуть, я не знаю. Пенсіонери продовжують отримувати українські пенсії, але зняти гроші чи розрахуватися карткою неможливо. Наших новин немає, є тільки їхні. На їхньому телебаченні розповідають неправду, наприклад про їхні успіхи щодо окупації України. У кого є супутникові тарілки, то ще можна подивитися два-три українських канали”, – каже енергодарець. 

Нині пів міста залишилося без газопостачання. Про це Миколі телефоном розповіли родичі, які не виїхали з окупації через стан здоров’я та літній вік:

“Спочатку окупанти обіцяли усунути аварію за тиждень, а тепер сказали, щоб сиділи й не чекали. Важелів впливу на них, звісно, ніхто не має”. 

Евакуюватися з міста складно, але можливо 

Евакуюватися з Енергодара можна, але зробити це досить складно. Виїхати з міста до Запоріжжя коштує 2500 гривень з людини, раніше квиток коштував 130 гривень.

“Коли ми виїжджали, то стояли біля Василівки дві доби, хоча їхати дві години. Вони випускають по 100–120 машин. Маршрут у нас був Енергодар – Василівка – Кам’янське – Запоріжжя. Ми їхали на автівці, перевіряли тільки документи та багажник. У мене в паспорті зазначено, що я народився в Магадані: батьки там колись працювали. То вони мені ще й закидали, що зараз би в Магадані я жив прекрасно. Дуже тяжка дорога, кілометрові черги з автівок, бо через цей пункт їдуть і з інших територій, а в тих автівках –  і старі, і малі. Діти плачуть, хтось ходить у пошуках води, “туалети” – обабіч дороги в полі. На ніч усі автівки розганяють, і з ранку знову треба ставати в чергу”. 

Рішення виїхати ухвалювали довго – через стан здоров’я батька, пояснює Микола:

“Ми з дружиною виїхали б ще із самого початку, але в мене захворів батько: на нервовому ґрунті в нього стався інсульт. Мати сама б з ним не впоралася: треба було підняти, перенести. Та її і саму все це дуже підкосило”. 

Чоловік додає, що під час виїзду з міста окупанти перевіряють наявність в українців патріотичних татуювань. У кого вони є – затримують. Тож, щоб уникнути зайвого клопоту, перевізники людям з татуюваннями часто відмовляють. 

Узяли лише кішку та кілька речей 

З Енергодара на Кіровоградщину Микола з дружиною привезли лише невеликий пакунок речей та хвору кішку. Тварина має нервовий розлад, вона постійно перебуває на антидепресантах. Подружжя мало власну двокімнатну квартиру в Енергодарі, нещодавно вони придбали великий телевізор та дорогий посуд, але все це довелося залишити. За словами чоловіка, з міста виїхала приблизно третина жителів. 

“Виїхали, бо немає роботи, бо не хочуть жити під Росією. Наприклад, моя дружина працювала в магазині, але постачань немає, то й торгувати нічим. Росіяни навіть “гуманітарку” не пропускають. Функціонують лише комунальні служби, там працюють наші люди, і платить їм Україна”, – додає він.

Попри впевненість окупантів у тому, що Росія в Запорізькій області назавжди, люди вірять у деокупацію. Понад усе Микола з дружиною мріють повернутися до сонячного українського Енергодара. 

Поділитися:
Якщо ви знайшли помилку, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: