Профільний комітет ВР схвалив доопрацьований проєкт Закону “Про медіа”, однак документ знову викликав суперечки: які аргументи

Комітет з питань гуманітарної та інформаційної політики 23 серпня рекомендував Верховній Раді ухвалити за основу доопрацьований текст проєкту Закону “Про медіа”.  Водночас термін подання поправок і пропозицій до нього народні депутати хочуть продовжити на 21 день після реєстрації на розгляд у парламенті.

Хоча члени комітету схвалили законопроєкт більшістю голосів, обговорення подальшої долі одного з ключових євроінтеграційних законів, робота над текстом якого триває вже понад три роки, не було простим. Найбільше зауважень було у представників партії “Європейська солідарність”. Вони наполягали, щоб присвятити постатейному розгляду законопроєкту окреме засідання.

Зокрема, критики документа нарікали, що оновлений проєкт нібито не враховує низки нещодавно ухвалених і вже чинних законодавчих норм із протидії російській пропаганді та забороні популяризації органів влади країни-агресора. Йшлося і про так звані “чорні” і “білі” списки артистів, мовні квоти, посилення ролі Нацради тощо.

Попри те, що текст законопроєкту врешті-решт ухвалили, це не припинило суперечок щодо запропонованих норм, і після комітетського засідання вони перейшли в публічну площину. Тобто опоненти почали транслювати критику та відповіді на неї у соціальних мережах. 

Що не влаштовує одних експертів та які контраргументи наводять їхні опоненти, розбиралася ZMINA. 

Що не влаштовує критиків?

Член комітету, нардеп Володимир В’ятрович заявив, що за такий варіант проєкту голосувати не можна, оскільки “під приводом євроінтеграції в цей проєкт включені положення, які не мають до неї жодного стосунку, але знищують важливі механізми захисту українського культурно-інформаційного простору”.

“Законопроєкт істотно послаблює захист української мови. Наприклад, дозволяє практично безкарно порушувати в розмірі до 10% квоту на українські пісні на радіо”, — написав він на своїй сторінці у фейсбуку.

Володимир В’ятрович. Джерело: Главред

В’ятрович вважає, що текст документа вносить “руйнівні зміни в інші закони, наприклад, з Закону “Про кінематографію” прибирається заборона популяризації органів влади держави-агресора”.

Також він наполягає на тому, що в тексті документа “скасовується заборона на пісні російських співаків у теле- й радіоефірі, за яку парламент у червні проголосував конституційною більшістю”: за новою версією закону цей перелік “в ручному режимі” формуватиме голосуванням Нацрада з телебачення і радіомовлення.

За словами В’ятровича, це — лише невелика частина проблем цього закону. 

Народний депутат та медіаменеджер Микола Княжицький підтримав думку В’ятровича, і у своєму фейсбук-дописі назвав доопрацьований проєкт Закону “Про медіа” “проросійським”.

Він вважає, що “загалом непоганий проєкт змінили, додали тоталітарні антиєвропейські норми і намагаються цим законом скасувати норми на підтримку української мови і культури — і все під прапором нібито євроінтеграції”.

Нардеп нагадав про нещодавно ухвалені закони, які запроваджують обмеження на російську музику і передачі, роботу медіасервісів тощо. На думку Княжицького, ці зміни “повинні були переноситися до Закону “Про медіа” дослівно з мінімально необхідною адаптацією термінології, але їх навмисно викинули”.

“Зараз цей блок мав би стати основним у законі. Важливо, щоб законопроект повноцінно регулював відповідні питання. Натомість законопроект, наприклад, наразі не дає відповіді, що таке “іноземні лінійні медіа”. А як визначити, що медіа контролюються державою-агресором? Адже критерії місця реєстрації, як ми добре знаємо, не завжди спрацьовують в умовах гібридної війни”, — написав він.

Народний депутат підкреслив, що стаття 5 законопроєкту про медіа зобов’язує “не обмежувати ретрансляцію іноземних медіа з країн-членів ЄС, хоча точно є випадки, коли російські медіа прикривалися європейськими ліцензіями, зловживаючи свободою поширення інформації і розпалюючи війну”.

Також, на його думку, в первісних редакціях законопроекту непогано були виписані вимоги до фінансової прозорості та заборони на фінансування країною-агресором українських медіа. Зараз цих норм, за його словами, немає.

Княжицький наголосив, що наполягатиме на імплементації правил із законопроєкту №2072 “Щодо удосконалення механізмів забезпечення прозорості власності та фінансування аудіовізуальних ЗМІ”.

Зокрема, народний депутат розкритикував запропоновані в законопроєкті норми щодо так званих “чорних списків” акторів.

Водночас Княжицький вважає, що законопроєкт про медіа “закріплює відмову від зобов‘язань перед ЄС, узаконює державне телебачення”. Йдеться про парламентський телеканал “Рада”, який, за словами нардепа, зараз перетворений на звичайний державний інформаційний канал, який “нічим не відрізняється від приватних, лише майже не показує опозиційних політиків”.  Хоча раніше транслював тільки засідання парламенту та комітетів.

“За цим проєктом усі кабельники і провайдери зобов‘язані транслювати державний канал “Рада”, який попри назву транслює не засідання парламенту, а є державним пропагандистським інформаційним каналом. Хоча Конституція забороняє надавати перевагу державним підприємствам”, — заявив нардеп.

Також проєкт закону дозволяє Нацраді без суду анулювати ліцензії. “Принаймні ця процедура виписана у проєкті казуїстично”, – уточнив Княжицький. При цьому незалежність регулятора жодним чином не гарантована, вважає він. 

Загалом, на думку народного депутата, проєкт Закону “Про медіа” прямо суперечить законам України “Про електронні комунікації” (2021), “Про адміністративну процедуру” (2022), “Про публічні електронні реєстри” (2021).

“І навіть Закону “Про деолігархізацію” (2021), який каже, що Нацрада має встановлювати і напевно контролювати порядок проведення перевірки ділової репутації покупця медіа”, — написав він.

Підсумовуючи сказане, Княжицький назвав проєкт закону “Про медіа” суперечливим та таким, “який відкидає Україну від членства у ЄС, а найголовніше — навмисно скасовує норми на підтримку української мови і культури”.

“Більшість звинувачень — маніпулятивні” — розробники закону

Водночас член Нацради з питань телебачення і радіомовлення, учасник робочої групи з розробки законопроєкту про медіа Олександр Бурмагін у коментарі ZMINA назвав заяви В’ятровича “про російський реваншизм” в тексті документа відверто маніпулятивними.

На його переконання, перша маніпуляція — це твердження В’ятровича, що законопроєкт “практично дозволяє безкарно порушувати в розмірі до 10% квоту на українські пісні на радіо”.

“Слово “практично” народний депутат вжив недарма, оскільки насправді — не дозволяє. При порушенні квоти до 10% регулятор застосовуватиме припис як захід реагування. На нашу думку, не є адекватним, коли при порушенні вимог по обсягу “на одну пісню” медіа має відразу платити штраф. Якщо ці або інші порушення, за які застосовуються приписи, повторюватимуться протягом року, то після 5-го вже з’являться штрафи”, — пояснив він.

Друга маніпуляція, на думку медіаюриста, це твердження, що “скасовується заборона на пісні російських співаків у теле- й радіоефірі, за яку парламент у червні проголосував конституційною більшістю”.

Олександр Бурмагін. Джерело: фейсбук-сторінка Олександр Бурмагіна

Адже, як нагадує Бурмагін, ця заборона ще на етапі розробки відповідного законопроєкту піддавалась критиці як з боку регулятора, так і з боку представників медіа. За однієї причини — механізм, коли обмеження “прив’язане” до громадянства виконавця, виробника — є непрацюючим:

“Яким чином Нацрада, медіа підтверджуватимуть юридичний факт, що у Кіркорова громадянство держави-окупанта? Писати запити в міграційну службу РФ? Виконання такого обмеження, звісно, може бути простим — забрати взагалі з ефіру всю музику. Бо хто зна, у яких відомих як українські виконавці, може бути книжечка з двоголовою куркою?” .

Член Нацради уточнив, що робоча група, яка працює над проєктом третій рік, виступає, насамперед, за реальні інструменти обмеження впливу держави-окупанта на український інформаційно-культурний простір.

“Також, наскільки мені відомо, розробляється законопроєкт, щоб врегулювати питання зі всіма списками і заборонами через Закон України “Про санкції”. Там може з’явитись загальна рамка для всіх сфер культури: медіа, гастролей, бібліотек, фільмів тощо”.

Отже, на переконання Бурмагіна, в проєкт про медіа просто не потрапила заборона, яка не працює в реальному житті. Такий опис подій буде більш коректним, наголосив юрист.

“Звісно, що пан депутат міг би запропонувати, як його покращити і як включити в законопроєкт. Проте, як ми бачимо, що на сьогодні мета інша – розігнати зраду і отримати політичні дивіденди та увагу ЗМІ”, — сказав він.

Третя маніпуляція В’ятровича, каже Бурмагін, це твердження: “По суті, знищується перелік осіб, які загрожують національній безпеці, який діє сім років. Фільми, серіали, концерти, гастролі з учасниками цього переліку заборонені в Україні”.

Насправді не знищується, а пропонується зробити процес ведення переліку більш цивілізованим і таким, який більше відповідатиме стандартам у сфері прав людини, прокоментував це звинувачення Бурмагін. За його словами, на сьогодні цей механізм на рівні законодавства не містить ні критеріїв і підстав включення, ні процедури виключення. У ручному, напівтаємному і таємному режимі вирішуються питання обмеження фундаментальних прав і свобод.

“Така ситуація вже не один раз призводила до казусів, коли людину сьогодні включали, а завтра виключали з переліку або до нього помилково потрапляли українські актори. Отже, зміни в цій частині — про права людини, про законність, прозорість і пропорційність застосованих державою обмежень. Звісно, що їх можна обговорювати”, — наголосив експерт.

За його словами, цілком можливо, перелік взагалі зникне з проєкту про медіа, коли з’явиться загальна рамка і механізм по всіх сферах культури в Законі України “Про санкції”. 

Остання маніпуляція, на думку члена Нацради, твердження: “Ним вносяться руйнівні зміни в інші закони, наприклад, прибирається з Закону “Про кінематографію” заборона популяризації органів влади держави-агресора”.

Насправді, ця норма не прибирається, а узгоджується з законом “Про заборону пропаганди російського нацистського тоталітарного режиму, збройної агресії Російської Федерації як держави-терориста проти України, символіки воєнного вторгнення російського нацистського тоталітарного режиму в Україну”, уточнив Бурмагін.

Цей закон визначає пропаганду російського режиму як, зокрема, “поширення інформації, спрямованої на підтримку або виправдання злочинного характеру діяльності органів держави-терориста (держави-агресора), їхніх посадових осіб, працівників, службовців (у тому числі військовослужбовців) та (або) представників, які відкрито або приховано діють від імені Російської Федерації на території України або з територій інших держав проти України”.

На переконання Бурмагіна, один з важливих і можливих плюсів ухвалення законопроєкту про медіа — це уніфікація та систематизація всіх тих обмежень, які хаотично з’являлись в законодавстві після 24 лютого.

“Все наведене, на мою думку, свідчить про те, що, на превеликий жаль, деякі політичні сили під час війни займаються політичним мародерством замість професійного і системного напрацювання законодавства і проведення реформи. Більше того, своєю неконструктивною, маніпулятивною критикою вони ставлять під загрозу євроінтеграційний шлях України”, — резюмував Бурмагін.

Максим Дворовий. Джерело: фейсбук-сторінка Максима Дворового

Юрист Лабораторії цифрової безпеки Максим Дворовий також вважає, що критика тексту закону з боку Княжицького та В’ятровича не є конструктивною. Як і Бурмагін, він наголосив на тому, що механізм норми закону про так звані “чорні списки” артистів, на його думку, від самого початку був недосконалим і дозволяв як довільно вносити туди осіб, так і довільно їх звідти виключати.

“Згадайте Кіркорова, Галкіна і ще кількох людей, або ж те, як магічним чином під погрозою звернення до ЄСПЛ звідти виключили Аль Бано. Усі ці випадки свідчать про те, що механізм створював і продовжуватиме створювати ризики з точки зору дотримання Україною прав людини – а ми ж тут прагнемо бути членами ЄС і демократичною державою”, — написав він. 

Зміни до положень про “чорні списки” стосуються саме того, аби передбачити підстави включення до такого списку. Серед них — здійснення спеціального досудового розслідування, уточнив Дворовий.

“Тому відкривайте нарешті проти цих людей провадження, доводьте це провадження до кінця, і отримуйте чітко визначений юридичний факт, який може бути підставою для застосування обмежень. Або вводьте проти них санкції”, — пише юрист.

Щодо звинувачень у нібито “істотному послабленні захисту української мови” Дворовий каже, що, якщо “уважно читати текст, то можна побачити, що за порушення квоти на українські пісні до 10% радіомовник все одно отримуватиме попередження, значна кількість нагромадження яких (5 штук) призводитиме до штрафів”.

“Зараз схема така, що порушення від 0,01 до 10% — припис, від 10% і більше — штраф”, — уточнив він.

Водночас Дворовий наголосив на тому, що з Закону “Про кінематографію” норма про заборону популяризації органів влади держави-агресора не прибирається, а узгоджується з законом “Про заборону пропаганди російського нацистського тоталітарного режиму, збройної агресії Російської Федерації як держави-терориста проти України, символіки воєнного вторгнення російського нацистського тоталітарного режиму в Україну”.

Щодо так званих “білих списків”, на думку Дворового, тут В’ятрович і ті, хто його підтримують, мають рацію — її можна було б включити до тексту, рекомендованого до першого читання. Проте експерту незрозуміло, як приватні компанії, якими є мовники, мають встановлювати громадянство потенційних російських виконавців, а крім цього, громадянство виробників фонограм і кліпів.

Резюмуючи сказане, експерт уточнив, що “процедурно все зроблено неідеально”. Він додав, що, на його думку, канали партії, до якої належать опоненти законопроєкту, таки виключені з цифри протиправно.

“Але, може, нарешті почнемо читати тексти й довіряти один одному щодо того, що регулятор буде нормально функціонувати? Можливо, варто принаймні спробувати поговорити з тими, хто може роз’яснити логіку написаного?” — звернувся до симпатиків і критиків закону Дворовий.

Тетяна Смирнова. Джерело: фейсбук-сторінка Тетяни Смирнової

Власну думку щодо критики останньої редакції Закону “Про медіа” висловила юристка Тетяна Смирнова на своїй сторінці у фейсбуку.

“Усе викладене — моя особиста думка (оскільки критикую майстрів маніпуляцій, це треба, мабуть, написати капслоком”), — попередила вона.

Зокрема, тезу про нібито викинуті з тексту закону норми, пов’язані з протидією проросійській пропаганді, обмеження на російську музику і передачі, роботу медіасервісів тощо, які “повинні були переноситися до Закону “Про медіа” дослівно, з мінімально необхідною адаптацією термінології, але їх навмисно викинули”, вона назвала маніпуляцією.

“Так, після 24 лютого Верховною Радою України прийнято низку законів, спрямованих на захист національного інформаційного простору. На жаль, останнім часом законотворча культура знаходиться на відверто низькому рівні. Різними законами одночасно намагаються врегулювати одні й ті самі питання, створюють купу колізій, перетину норм. Терміни використовуються абсолютно вільно. Про структуру норм (гіпотеза, диспозиція, санкція) ніхто не замислюється”, — написала вона.

Тим не менш, на переконання Смирнової, переважну більшість норм, що містяться у новоприйнятих законах, перенесено до законопроекту про медіа у систематизованому вигляді. У потрібних випадках у законопроєкті містяться прямі посилання на ці закони, бо останні містять визначення, переліки виключень тощо, наголосила вона.

“Що стосується заборони музичного продукту, то, дійсно, в законопроєкт про медіа відповідні заборони не перенесено, оскільки прийнятий закон має суто політичний характер, не містить жодних механізмів перевірки громадянства виконавців (я вже не кажу про виробників фонограм), а отже, по факту буде непрацюючим (до речі, він ще не набув чинності)”, — заявила журналістка.

Вона наголосила, що про це добре відомо авторам закону, які продовжують шукати відповідні механізми. За її словами, в робочій групі існує розуміння, що як тільки з’являться ідеї щодо того, як забезпечити ефективність відповідної заборони, до проєкту Закону “Про медіа” одночасно запропонують включити й заборону як таку, й відповідальність за порушення.

Щодо відсутності визначення, що таке “іноземні лінійні медіа”, а також неможливості визначити, що медіа контролюються державою-агресором, адже, за словами Княжицького, критерії місця реєстрації не завжди спрацьовують в умовах гібридної війни, Смирнова відповіла, що ознаки медіа держави-агресора виписано у розділі IX законопроєкту. Вона запропонувала критикам документа вносити пропозиції щодо цього.

Про зобов’язання, яке прописане у статті 5 законопроєкту, не обмежувати ретрансляцію іноземних медіа з країн-членів ЄС, хоча, за словами Княжицького, “ми точно знаємо випадки, коли російські медіа прикривалися європейськими ліцензіями, зловживаючи свободою поширення інформації і розпалюючи війну”, Смирнова написала так:

“Свобода ретрансляції європейських медіа — це вимога Директиви… За законопроєктом, іноземні лінійні медіа підлягають реєстрації (й тут, якщо чесно, ми відступаємо від Директиви, бо мали б дозволити абсолютно вільну ретрансляцію — без жодних реєстраційних механізмів). Якщо Національна рада виявить при цьому ознаки медіа держави-агресора, не зареєструє”.

Не згодна юристка й з тим, що з проєкту викинули норми щодо вимог до фінансової прозорості та заборони на фінансування країною-агресором українських медіа, які, за словами Княжицького, були “непогано виписані в первісних редакціях”.

Вона наголосила на тому, що не існує жодного способу перевірити фінансування, якщо особа його приховує. Тому усі механізми, які пропонувались раніше, й які пропонуються наразі, — є непрацюючими. У законопроєкті закладений дуже простий механізм, який дозволяє встановити чи є медіа прибутковими, чи ні.

“Якщо вони не прибуткові, це привід замислитись. Але, ще раз повторю – жодних ефективних способів перевірки фінансування не існує”, — уточнила Смирнова.

Водночас юристка висловилася на підтримку щодо критики парламентського телеканалу “Рада”: “Підтримую на 100%. Є політична воля “закрити “Раду”? Успіхів”.

Також, на переконання Смирнової, у законі немає намірів “повернути непрозору форму власності”. Робоча група готова розглядати в цій частині будь-які конструктивні, працюючі правки й пропозиції, які дійсно будуть спрямовані на збільшення прозорості, а не на збільшення кількості чи обсягу звітності, уточнила вона.

Щодо того, що проєкт закону дозволяє Нацраді без суду анулювати ліцензії або, як пише Княжицький, “принаймні ця процедура виписана у проєкті казуїстично”, юристка вважає нелогічною на тлі того, що критики цієї норми, зокрема Княжицький у своїй публікації, головним чином стають на захист українського інформаційного простору.

“Й тут, упс, не може Нацрада анулювати ліцензії. Але як представник індустрії готова це підтримати. Й правда – хай Нацрада рубиться в судах років по п’ять з кожним російським рупором”, — написала вона.

Закон “Про медіа” — то не про друковані ЗМІ?

У редакторів друкованих ЗМІ є свої претензії до нового тексту законопроєкту про медіа.

Наприклад, секретар Національної спілки журналістів України, головний редактор газети “Обрії Ізюмщини” Костянтин Григоренко під час Всеукраїнської наради редакторів друкованих ЗМІ з обговорення законопроєкту про медіа заявив, що цей закон взагалі не має стосуватися цього типу медіа, а лише аудіовізуальних. До того ж, за його словами, Рада Європи не вимагає регуляції друкованих засобів масової інформації, й всі свої зобов’язання вони виконали, коли відбулося роздержавлення ЗМІ. Його підтримали також інші учасники заходу.

Під час наради головредів друкованих ЗМІ. Скриншот з відео

Григоренко висловив обурення щодо статті 99 законопроєкту, згідно з якою Нацрада отримує повноваження на заборону видання друкованих ЗМІ без судового рішення. 

Не згоден головред також із нормою про розділ мовлення громад. Як сказав Григоренко, пункт 4 статті 30 проєкту закону зобов’язує місцеве мовлення громад транслювати сесії місцевих рад.

“Все це давно транслюється в інтернеті у відкритому доступі. Для цього створювати норму закону не треба, це прописано в регламентах рад”, — сказав він.

За підсумками наради, члени НСЖУ розробили пропозиції, згідно з якими взагалі пропонувалося зняти законопроєкт із розгляду як непридатний для регулювання сфери друкованих ЗМІ, оскільки “інституції, які проєктом передбачено регулювати разом, настільки різні, що потребують окремих нормативних актів”.

Вони пропонували зупинитися на створенні окремих змін для осучаснення законодавства щодо друкованих ЗМІ, оскільки норм, які явно заважають функціонувати друкованим ЗМІ, в чинному законодавстві немає.

Учасники наради наголосили на тому, що друковані ЗМІ переживають глибоку кризу через війну, економічну кризу та загальносвітові тенденції. На цьому тлі “держава посилює регулювання і не передбачає жодної підтримки”.

На їхню думку, також мав би бути доопрацьований розділ “Мовлення громад” для того, щоб передбачити рівність усіх видів ЗМІ та унеможливити через нові норми закону зникнення місцевих мовників, які наразі є комунальними підприємствами, тощо.

Водночас Олександр Бурмагін, який брав участь у нараді, вважає, що позиція НСЖУ про те, що нібито закон про медіа — це тільки про аудіовізуальні ЗМІ, не зовсім коректна. У ньому, крім них і преси, є онлайн-медіа, і регулювання платформ спільного доступу до інформації, уточнив медіаюрист.

“Наявність такого регулювання фактично визнано Євросоюзом, який активно в 2022 році впроваджує законодавство в цій сфері. Щодо регулювання преси, в більшості країн РЄ воно є різного рівня і дизайну. Який дизайн обирати Україні — чи в одному законі, чи в різних, з одним конвергентним регулятором чи різними, це внутрішнє питання держави”, — сказав він.

Експерт зазначив, що ЄС вимагає ухвалення саме законопроєкту про медіа, в якому з 2019 року передбачено підхід з одним регулятором для всіх видів медіа.

Власне, ЄС та РЄ 2020 року політично підтримували прийняття законопроєкту в першому читанні і зараз роблять його юридичну експертизу, нагадав він.

Є невеликий перелік речей, які треба врахувати до другого читання — Микита Потураєв

У публічному обговоренні законопроєкту про медіа взяв участь і голова Комітету ВРУ з питань гуманітарної та інформаційної політики Микита Потураєв. Позицію робочої групи щодо цього він виклав на власній сторінці у фейсбуку: тут можна прочитати повний текст щодо цього.

Микита Потураєв. Джерело: uacrisis.org

Нардеп наголосив на тому, що є “дуже невеликий перелік речей, які точно можна і треба врахувати до другого читання. Всі вони відомі, вже зафіксовані, і зробити це буде нескладно”.

Також, за його словами, є такий саме невеликий перелік, щодо якого політикам можна і треба подискутувати між першим і другим читаннями — але у режимі професійного обговорення, а не публічних політичних неправдивих маніпуляцій.

“Так, є найменший перелік речей, з якими не можна погодитись. Причому навіть не тому, що вони порушують європейські норми (а частина з них таки порушує), а тому у першу чергу, що вони є непрацюючими політичними деклараціями”, — написав він.

Потураєв підкреслив, що жодне законодавство “не буває ідеальним, бо законодавці, як і всі люди, мають право на помилки. Але також мають обов’язок ці помилки виправляти”.

Раніше ZMINA повідомляла про те, що нардепи планують ухвалити новий Закон “Про медіа” у двох читаннях восени. 1 грудня цей закон має підписати президент України.

За словами нардепки Євгенії Кравчук, зміни в новому законі “врахують Директиви Європейського Союзу на 100%”. Серед найважливіших – додаткові вимоги стосовно інклюзії для кращого медійного споживання людьми з інвалідністю, а також директиви щодо реклами.

Вона уточнила, що закон містить розділ, який стосується агресії РФ та захисту інформаційного простору України: він прописаний Конституцією та є обов’язком кожного громадянина.

Експерти зазначили, законопроєкт про медіа має один з найвищих показників відповідності серед євроінтеграційних законів. Зокрема, редакція першого читання від 2020 року відповідала європейським вимогам на 85% і була схвалена представництвом ЄС.

Раніше ZMINA повідомляла про те, що нову редакцію законопроєкту про медіа скерують до Європейської комісії (ЄК), яка має оцінити, чи імплементує документ рекомендації Євросоюзу щодо медійної реформи в Україні.