Кібербулінг щодо активістів як загроза свободі висловлювання: чи можна зарадити і кого карати?
“Ця робота мене доконає, час, мабуть, уже кидати, бо буду ще більше хворіти”, – спересердя каже моя знайома, голова громадської організації.
Нещодавно вона відчула на собі просто шквальний тиск через соціальні мережі за те, що висловила свої думки і спостереження, які становлять сферу її професійної діяльності. Інтернет-тролі ображали її як у публічних коментарях, так і в приватних повідомленнях через месенджери. Повідомлення містили образливі коментарі щодо її зовнішності, параметрів фігури, одягу та національності. Крім того, надходили погрози фізичної розправи та нападів сексуального характеру. Хоча в її випадку було зрозуміло, що йдеться, найімовірніше, про психологічний тиск і погрози надходять з іншої країни, але тим не менше стрес від цього позначився на її здоров’ї.
Не секрет, що для представників громадських організацій соціальні мережі є одним з основних майданчиків для висловлення позиції, кращого досягнення цілей громадської кампанії чи інформування суспільства. Це може бути дуже ефективно, але водночас становить загрози для психологічного стану, погіршення якого може викликати цілу низку негативних наслідків для того, хто стане об’єктом кібербулінгу, або цькування в інтернеті.
Найбільше ж, мабуть, потерпають активісти, які захищають права таких вразливих груп, як ЛГБТ, люди з ВІЛ та активісти ґендерної рівності.
Адже представники цих груп стигматизуються в українському суспільстві і висловлювання на їхній захист зазвичай мають велику кількість опонентів, що ведуть дискусію в нецивілізований спосіб.
ПОНАД 70% ОПИТАНИХ АКТИВІСТІВ СТИКАЛИСЬ ІЗ КІБЕРБУЛІНГОМ
За даними дослідження “Свобода слова в інтернеті для активістів ЛГБТ, ВІЛ та ґендерної рівності”, проведеного громадською організацією “Точка опори ЮА”, 71% таких активістів так чи інакше ставали жертвами кібербулінгу.
Понад 20% зазнають цькування в інтернеті час від часу або постійно, а 49% вказали, що це були поодинокі випадки. І лише 29% з усіх опитаних відповіли, що з ними такого ніколи не траплялось.
Дослідження проводилося з 19 серпня по 1 вересня 2018 року методом онлайн-інтерв’ю. Загальна вибірка становила 194 людини, з яких 66% – жінки, 28% – чоловіки, а 6% визначають себе як небінарні люди. Найбільш представлений вік серед опитаних – це 20–29 років (41%) і 30–39 років (28%).
Найактивніше в опитуванні взяли участь ЛГБТ-активісти – 62%, майже вдвічі менше активістів за ґендерну рівність – 34%, і найменшою була кількість ВІЛ-активістів – 15%.
Найбільш активно для висловлювання своєї позиції та коментарів усі групи активістів використовують Фейсбук – 79% опитаних. Після Фейсбуку найбільш частими місцями позиціонування активістів є коментарі до новин (51%) та Instagram (49%). Активісти за ґендерну рівність активніше використовують Twitter. Також помітною є присутність ЛГБТ-активістів і активістів за ґендерну рівність на YouTube, тоді як цей канал майже не використовують для своєї діяльності ВІЛ-активісти.
ЯКУ МОРАЛЬНУ ТА МАТЕРІАЛЬНУ ШКОДУ СПРИЧИНЯЄ ЦЬКУВАННЯ В ІНТЕРНЕТІ?
Досить часто активістів ображають звичайні користувачі через поширені стереотипи та несприйняття представників вразливих груп у суспільстві. Але найбільш ядучим є цілеспрямоване цькування з боку ідеологічних опонентів.
Активісти отримують погрози фізичного насильства, образи, пов’язані із сексуальною орієнтацією та станом здоров’я. Використовується велика кількість нецензурної лексики і так званого тюремного сленгу. Часто в погрозах йдеться про те, що опонентам відома домашня адреса активіста, звичні місця перебування та традиційний шлях додому.
Так, згідно з дослідженням, 47% опитаних активістів стикались із залякуванням та погрозами в мережі Фейсбук і близько 30% потерпали від погроз та залякувань у коментарях до новин, мережах Твіттер, Інстаграм та на форумах.
Здебільшого мета цих дій – змусити активістів припинити свою діяльність на захист вразливих груп. Зазвичай за цим стоять представники радикально налаштованих націоналістичних організацій, а іноді це відбувається в найнесподіваніших ситуаціях.
Так, юристка та громадська активістка Яна Товпеко зітнулась із цькуванням у Фейсбуку в період захисту своєї дисертації. Це була фактично перша в Україні дисертація в галузі правових наук про захист прав ЛГБТ-спільноти.
Свою працю “Реалізація конституційно-правових норм про права людини щодо сексуальних меншин: порівняльно-правове дослідження” Яна захищала в Інституті держави і права ім. В.П. Корецького Національної академії наук України.
Її захист намагалися зірвати кандидат психологічних наук Людмила Гредковець та журналіст Олександр Кривенко, які мають виражені гомофобні погляди.
“Вони прийшли на мій захист, кричали, що будуть фіксувати всіх людей, які будуть підтримувати мене. З наукової події це перетворилося фактично на поле бою, вони перебивали людей, ображали мене, називали мою роботу антинауковою. В той час як у роботі я аналізувала українське законодавство і законодавство інших країн. Цей захист тривав чотири з половиною години, і це було виснажливо”, – розказує Яна.
А потім, за її словами, пані Гредковець зробила пост у Фейсбуці про те, що Яна Товпеко не відповіла на жодне їхнє запитання, що робота не є об’єктивно науковою, що вона своєю дисертацією “відпрацьовувала американські кошти”.
Допис, у якому був вказаний Фейсбук-акаунт Яни Товпеко, зібрав більше 100 репостів, був передрукований сайтом “Любов проти гомосексуалізму” і ще двадцятьма іншими інтернет-ресурсами. Стаття на цих ресурсах називалась “ЛГБТ-пропаганда замість науки”. А в коментарях під постом були сотні гомофобних коментарів, спрямованих у бік Яни Товпеко.
“І я, до речі, скаржилась адміністрації Фейсбуку, але цей пост не був видалений, оскільки він начебто не є мовою ворожнечі. Тим часом знайомі з-за кордону казали, що, приміром, у Польщі такий допис був би заблокований Фейсбуком. Але адміністрація українського Фейсбуку, як відомо, знаходиться в Росії… Мені також надсилали листи на пошту про те, що я “кандидат педерастичних наук”, – ділиться активістка.
Вона тривалий час була змушена відповідати в соціальних мережах, що тему для дисертації взяла свідомо і це є її особисті переконання.
“Через таке цькування і нівелювання моєї наукової роботи у мене був сильний стрес, я відчувала приниження”, – сумно додає Яна Товпеко.
Але Яна, переживши стрес, продовжила свою активну роботу в громадських організаціях, що працюють над захистом вразливих груп.
Проте є випадки, коли цькування переходило межу і нерви в активістів не витримували і вони не просто залишали свою діяльність, а навіть виїжджали з країни.
“Особисто мені приходять повідомлення на кшталт: ми бачили тебе в метро, ми знаємо, де ти живеш, ми прийдемо, не давай інтерв’ю, бо ми тебе поб’ємо. Таке психологічно виснажує і впливає на те, що активісти залишають країну. Буквально за останні два роки виїхав весь кістяк ЛГБТ-активістів, який збирався, мабуть, років сім. А потім взяв і разом зі всіма контактами, ресурсами і знаннями просто виїхав”, – говорить ЛГБТ-активіст, голова “Точки опори ЮА” Тимур Левчук.
Ще один спосіб завадити діяльності активістів з боку опонентів – це блокування контенту. Вони організовують групові скарги на активістів, за чим настає тимчасове блокування акаунтів. Можливе також блокування їхніх коментарів та заниження рейтингу Фейсбук-сторінок організацій, у яких працюють активісти.
Так, 34% респондентів повідомили, що стикались із блокуванням їхнього контенту опонентами.
Найбільше блокувань зазнають ґендерні активісти. На думку авторів дослідження, це пов’язано з тим, що ґендерні активісти частіше “грають на полі опонента”. Приміром, часто самі критикують прояви сексизму та нерівності.
Так, у лютому 2018-го ґендерні активістки звернули увагу на сексистську рекламу виробника дитячих меблів та іграшок, яка була розміщена в мережі Фейсбук. Після цих зауважень кілька днів тривала так звана інтернет-війна. Перших активісток, які зробили зауваження, образили в публічних коментарях та приватних повідомленнях, для них також була заблокована можливість залишати коментарі на сторінці виробника. А коли інші активісти на знак солідарності занизили рейтинг сторінки, де була сексистська реклама, адміністратори сторінки так само почали занижувати рейтинги організацій та компаній, де працювали активістки.
Крім того, за словами Тимура Левчука, кібербулінг стосовно сторінок організації може закінчуватися такими речами, як шахрайство.
“Наприклад, організація вкладає багато ресурсів у свій Інстаграм, розвиває його за допомогою реклами. Набирає багато підписників. І ми знаємо про такі випадки, коли такі сторінки організацій в Інстаграмі зламували, забирали собі і міняли нікнейм. І тоді дуже важко заблокувати такі сторінки в Інстаграмі”, – розповідає він.
Присутній на презентації дослідження директор українського представництва Центру контролю та профілактики захворювань США Езра Барзілай також наголосив, що кібербулінг має значний вплив на психологічний стан людини.
Він навів дані дослідження, проведеного у США. Згідно з ними, 42% ЛГБТ-підлітків зазнають цькування в інтернеті. Дослідження також показало, що через кібербулінг такі підлітки вдвічі частіше починають вживати алкоголь та наркотики, а також серед них удвічі більший відсоток спроб самогубства. Причому ймовірність спроби самогубства підвищується в кілька разів, якщо підлітка, який зазнав цькування, не підтримують батьки.
КУДИ СКАРЖИТИСЬ І ЧИ ПРАЦЮЄ НАД КІБЕРБУЛІНГОМ КІБЕРПОЛІЦІЯ?
Згідно з дослідженням “Точки опори”, лише 20% потерпілих від кібербулінгу зверталися кудись, аби поскаржитися на цькування з метою його припинення.
Тобто переважна більшість не робить практично нічого для боротьби з таким переслідуванням.
Респонденти кажуть, що не вірять в ефективність такого звернення і не хочуть марно витрачати час. Дехто боїться, що почнуть переслідувати ще більше, а дехто просто не знає, куди звертатись.
Частина респондентів також відповіла, що “інтернет – це вільний простір, навіть для образ”.
Водночас у відповідь на запитання, яка інституція має працювати над питанням кібербулінгу, більшість опитаних (58%) назвали кіберполіцію. На другому місті – громадські та правозахисні організації.
П’ята частина опитаних вважає, що з цим питанням слід звертатись у ЗМІ, 15% – до суду, 13% – до Омбудсмана і 8% – до прокуратури. Також 12% респондентів кажуть, що з ним варто звернутися до родичів та близьких друзів.
Але найцікавіше в цьому те, що в кіберполіції відповіли ініціаторам дослідження, що це питання не в їхній компетенції.
“Ми звернулися до кіберполіції, щоб дізнатись, яка ж позиція кіберполіції щодо кібербулінгу. Але там відповіли, що, на жаль, це не в їхній компетенції. Порадили звернутися до ювенальної юстиції. Але нам здалося, що ювенальна юстиція і кібербулінг – це різні теми”, – розповів Тимур Левчук.
Після цього представники організації намагалися знайти положення, яке регулює роботу кіберполіції, але виявилось, що воно не є публічним.
Про функції кіберполіції як підрозділу Національної поліції можна дізнатися лише з коментарів вищих посадовців або міністрів, зокрема голови МВС Арсена Авакова.
На офіційній веб-сторінці підрозділу є визначення завдань кіберполіції:
“Участь у формуванні та забезпеченні реалізації державної політики щодо попередження та протидії кримінальним правопорушенням, механізм підготовки, вчинення або приховування яких передбачає використання електронно-обчислювальних машин (комп’ютерів), систем та комп’ютерних мереж і мереж електрозв’язку.
Сприяння у порядку, передбаченому чинним законодавством, іншим підрозділам Національної поліції у попередженні, виявленні та припиненні кримінальних правопорушень”.
Також зазначається, що кіберполіція має завчасно інформувати населення про появу нових кіберзлочинців, впроваджувати програмні засоби для систематизації кіберінцидентів та реагувати на запити зарубіжних партнерів, які надходитимуть каналами Національної цілодобової мережі контактних пунктів.
У відкритих джерелах також є згадки про те, що поліція має працювати над інтернет-шахрайством та викраденням даних, крадіжками з банківських карток та з банкоматів, комп’ютерними вірусами та піратством. А також має протидіяти протиправному контенту, “який пропагує екстремізм, тероризм, наркоманію, порнографію, культ жорстокості і насильства”.
“Ми будемо домагатися можливості побачити це положення про роботу кіберполіції, на яке всі посилаються, але якого немає у відкритому доступі. Можливо, там справді немає нічого про кібербулінг. І тоді ми могли б апелювати, аби його змінили чи доповнили. А можливо, виявиться, що поліція все ж таки має займатися цим питанням, тоді можна буде казати, що положення не виконується”, – окреслює подальші дії організації Левчук.
За його словами, організація також зверталась із питанням про реагування на кібербулінг до офісу Омбусдмана. Там відповіли, що є стандартна форма звернення до Омбудсмана, після подання якого, за наявності достатніх ознак, вони зможуть ініціювати кримінальне провадження щодо злочину на ґрунті ненависті.
Але, згідно зі звітами та доповідями ЛГБТ-організацій, сьогодні в Україні є великі проблеми з розслідуванням злочинів на ґрунті ненависті за ознакою сексуальної орієнтації та ґендерної ідентичності, навіть якщо йдеться про серйозні фізичні ушкодження. Тож годі сподіватися, що заявам про кібербулінг дадуть реальний хід. Адже такого поняття наразі навіть немає в українському законодавстві і, відповідно, немає покарання за нього.
А ЩО МОЖНА РЕАЛЬНО ЗРОБИТИ, АБИ ЗМЕНШИТИ ШКОДУ ВІД КІБЕРБУЛІНГУ?
Тим часом, згідно з дослідженням, респонденти, які вдавалися до реагування на кібербулінг, назвали найбільш ефективним способом боротьби з ним скарги до адміністрації соціальних мереж/ресурсів, де був факт порушення прав (59%), а також просвітницьку роботу в офлайні про небезпеку кібербулінгу (37%).
Водночас 26% зазначають, що не бачать дієвих засобів боротьби з кібербулінгом.
В організації “Точка опори” також вважають заходи з просвіти найбільш дієвим кроком, адже запровадження державного регулювання цього питання, введення заборон та обмежень може призвести до порушень прав людини в цій сфері.
Таке просвітництво має бути насамперед інклюзивним, тобто для всіх груп користувачів, і містити в собі не лише пояснення про те, як правильно реагувати на кібербулінг, а й про базові навички з цифрової безпеки. І починати це потрібно з наймолодшої аудиторії.
Незважаючи на те, що зараз багато громадських організацій проводять тренінги і курси, вони все одно не зможуть охопити, скажімо, всі школи та всі виші. Тож активісти апелюватимуть, аби подібна просвіта здійснювалася на державному рівні.
Наразі про наміри працювати із шкільною та дошкільною аудиторією вже говорять у Міністерстві з питань інформаційної політики.
Водночас, на думку ЛГБТ-активіста Зоряна Кіся, скарги до адміністрації соцмереж дають лише тимчасовий ефект, адже за ними порушника блокують на три дні, а потім він може продовжувати свою справу і це лише додає йому азарту.
Кісь вважає, що ефективним засобом боротьби з кібербулінгом може бути публічність.
“Одна ґендерна активістка, яка отримувала десятки погроз від чоловіків, зробила такий фотоальбом: взяла їхні фотографії з Фейсбуку і у вигляді цитат написала на них усі ті дурниці, які вони писали їй. Коли вона опублікувала такий альбом, це було таке висміювання і вивертання проблеми. І здається, це працює ефективніше за блокування”, – поділився активіст.
Тимур Левчук у свою чергу рекомендує не видаляти погрози, які отримують активісти, а робити з них скріншоти. Адже якщо після погроз в онлайні опоненти перейдуть до фізичних дій, то це може бути додатковим доказом того, що скоєно злочин на ґрунті ненависті.
